Штучний інтелект і розумні фільтри. Як Європа перевіряє місцеві фінанси

19 січня 2026 р. 13:10

19 січня 2026 р. 13:10

Децентралізація надала громадам не лише повноваження, а й величезні ресурси . Сьогодні бюджети українських муніципалітетів — це мільярди гривень, які в умовах війни та майбутньої відбудови мають витрачатися з виключною ефективністю. Проте виникає запитання: чи достатньо ми контролюємо ці кошти?

Поки Україна лише напрацьовує нові правила гри для Рахункової палати, європейські країни вже десятиліттями відточують майстерність муніципального контролю. В одних країнах аудитори є страшним сном для місцевих органів влади, в інших — стратегічними консультантами, які допомагають громадам ефективно розпоряджатися наявними фінансами.

Щоб зрозуміти, яка модель найкраще підійде до українських реалій, Інститут аналітики та адвокації проаналізував досвід країн Євросоюзу, дослідивши, як там працюють вищі органи аудиту. Найцікавіші з них можуть стати певним дороговказом для України. Вони дають зрозуміти, які «червоні прапорці» змушують європейських аудиторів здійснювати перевірку, чому штучний інтелект стає головним помічником ревізора та чи може аудит бути не покаранням, а інструментом розвитку?

Болгарія запровадила сувору централізацію — фінанси всіх 265 громад контролює єдина Національна аудиторська служба. Система працює через розумні фільтри, фокусуючись на зонах ризику: громадах із грантами ЄС понад 5 млн євро, історією порушень або тендерами з одним учасником.

Для України цей кейс доводить, що контроль не потребує розширення штатів. Достатньо точкових індикаторів та автоматизації аналізу закупівель. Публічність звітів перетворює аудит на інструмент громадського контролю, підвищуючи відповідальність місцевої влади.

У Греції Рахункова палата має статус Вищого адміністративного суду, що надає результатам перевірок сили судового рішення. Система передбачає обов’язковий фінансовий аудит кожної громади раз на чотири роки. Ключовий інструмент — горизонтальні аудити, коли одну системну проблему (наприклад, управління закупівлями чи екологію) вивчають одночасно в десятках муніципалітетів.

Для України цей кейс цікавий поєднанням судової відповідальності та цифровізації. Спеціальна ІТ-система фіксує кожен крок аудитора, роблячи процес максимально прозорим. Крім того, парламент Греції має право ініціювати позапланові перевірки найслабших місць державного управління, оперативно реагуючи на ризики в громадах.

В Естонії Національна аудиторська служба не оцінює доцільності витрат громад, фокусуючись лише на їхній законності та ефективності. Ключовий інструмент — картотека ідей: база потенційних проблем, сформована на основі моніторингу ЗМІ, соцмереж і думок експертів. Це дає можливість обирати для перевірок теми з найбільшим потенціалом для системних змін.

Замість масових ревізій естонці проводять лише 10–20 глибоких аудитів на рік. Вони часто є кроссекторальними — охоплюють одночасно міністерства, мерії та підконтрольні їм приватні компанії. Такий підхід перетворює аудитора на аналітичного партнера, який допомагає громадам виявляти системні прогалини та вдосконалювати управління на місцях.

Латвія впровадила чи не найбільш математично обґрунтовану модель — кожна сфера діяльності громади оцінюється за 12 критеріями ризику. Якщо підсумковий показник перевищує 60%, аудит призначається автоматично. Особливістю країни є поєднання зусиль державних і залучених приватних аудиторів, що дає змогу охоплювати перевірками всі 42 муніципалітети: фінансовий аудит проводиться раз на п’ять років, а регулярні перевірки — щонайменше раз на три роки.

Для України латвійський кейс є прикладом превентивності. Замість покарань Державний контроль Латвії — вищий орган аудиту (ВОА), використовує анкети самооцінки та видає посібники з типовими помилками, допомагаючи громадам виправити порушення до ревізії. На сайті служби діє відкритий дашборд, де кожен житель бачить прогрес виконання рекомендацій у мерії. Це перетворює аудит із каральної акції на прозорий процес удосконалення публічних послуг.

Литва побудувала дворівневу модель — у кожному з 60 муніципалітетів працює своя аудиторська служба, а Національна аудиторська служба (ВОА) виступає аудитором аудиторів. Центр не витрачає ресурсу на кожну громаду, а лише щорічно перевіряє якість роботи місцевих контролерів. Це дає можливість поєднувати знання локальних проблем із суворим дотриманням єдиних стандартів.

Для України цей кейс — шлях до технологічного контролю без вертикального тиску. Литовці використовують платформу ARIS (програмний продукт для моделювання бізнес-процесів організацій) для моніторингу рекомендацій і впроваджують ШІ для автоматизації фінансових аудитів. Така система стимулює громади розвивати внутрішню експертизу, перетворюючи аудит на фахову співпрацю, а не на покарання з центру.

Польща побудувала дворівневу архітектуру нагляду — Вища аудиторська палата (NIK) проводить стратегічні перевірки на місцях, тоді як регіональні рахункові палати (RIO) здійснюють регулярний фінансовий нагляд. Кожна громада гарантовано проходить перевірку RIO принаймні раз на чотири роки. Для відбору найбільш ризикованих тем NIK використовує спеціальну матрицю (MOTK), яка оцінює пріоритетність контролю над стратегічними напрямами — від фінансів до екології. Це дає можливість поєднувати суцільний нагляд за правомірністю рішень мерій із глибокими тематичними аудитами з боку держави.

Для України польський досвід цікавий поєднанням жорсткого дотримання лімітів боргу та гнучкого планування. NIK активно працює зі скаргами громадян і медіа, включаючи їх у свої трирічні стратегічні плани. Крім того, польська система вирізняється акцентом на захищеності аудиторської таємниці — методики аналізу ризиків є закритими, що не дає змоги громадам заздалегідь підлаштуватися під перевірку. Такий підхід робить аудит непередбачуваним для порушників, але зрозумілим для суспільства завдяки публічним рекомендаціям.

Румунія поєднує централізовану стратегію з розгалуженою мережею повітових палат, що допомагає контролювати понад 3000 місцевих одиниць. Головна фішка румунського аудиту — використання платформи Big Data для відбору об’єктів перевірки. Система аналізує масиви бюджетних платежів і фінансові звіти комунальних підприємств, автоматично підсвічуючи зони ризику. Окремий департамент координації у складі Рахункової палати забезпечує єдність підходів, щоб аудит у віддаленій комуні відповідав тим самим стандартам, що і в столиці.

Для України румунський кейс цінний своєю публічністю та зворотним зв’язком. Рахункова палата Румунії не лише публікує плани та звіти, а й випускає єдині рекомендації щодо типових помилок, аби запобігти порушенням у майбутньому. Крім того, орган активно реагує на петиції громадян: позапланові аудити часто призначаються на основі повідомлень про підозрілі закупівлі — від дров для шкіл до ремонтних робіт. Це перетворює аудит на живий інструмент реагування на запити суспільства.

Словаччина побудувала систему, де план перевірок громад формується через масштабні опитування. Вищий аудиторський офіс щороку збирає думки науковців, громадських організацій і самих мерів, щоб визначити пріоритети. Ключова фішка словаків — аналіз відставання від показників ЄС. Якщо в певній сфері громади Словаччини демонструють гірші результати, ніж сусіди по Євросоюзу, то цей напрям автоматично стає пріоритетом для аудиту. Такий підхід робить контроль інструментом підтягування країни до європейського рівня.

Для України цей кейс цікавий моделлю професійної солідарності. На місцях діють потужні асоціації муніципальних аудиторів і контролерів, які не просто підпорядковуються центру, а є його фаховими партнерами. Це дає можливість здійснювати глибокі тематичні перевірки, наприклад, аудит обґрунтованості залучення позаштатних працівників у меріях. Крім того, на сайті працює відкритий реєстр об’єктів контролю, де кожен громадянин може побачити частоту перевірок у своєму місті та ознайомитися з детальними звітами, що стимулює здорову конкуренцію за доброчесність між меріями.

Угорщина впровадила багаторівневу систему відбору об’єктів контролю, відому як «піраміда ризиків». Цей інструмент оцінює громади на п’яти рівнях — від базового дотримання права до ефективності управління активами. Особливістю угорського підходу є тотальний аудит доброчесності комунальних підприємств: лише за рік служба перевірила понад 1500 таких організацій. Оскільки більшість громад критично залежать від державних субсидій, аудитори прискіпливо стежать, щоб кожний витрачений форинт був прямо пов'язаний із виконанням публічних функцій, а не з другорядними потребами.

Для України досвід Угорщини цікавий своєю масштабністю та фокусом на адмініструванні. Угорські аудитори регулярно перевіряють роботу місцевих податкових органів, аналізуючи, наскільки ефективно громади збирають власні податки. Це вчить, що контроль над місцевими бюджетами має бути двостороннім: держава перевіряє не лише те, як громада витрачає отримані субвенції, а й те, наскільки якісно вона працює над наповненням власного бюджету та управлінням комунальною нерухомістю.

Хорватія зробила ставку на довгострокове планування контролю. У своїй п’ятирічній стратегії Державний аудиторський офіс чітко закріплює кількість перевірок на кожен рік. Це забезпечує передбачуваність: кожна громада знає, що рано чи пізно вона потрапить у план. При цьому хорвати фокусуються не лише на великих містах, а й на юридичних особах, що фінансуються з місцевих бюджетів, і на підприємствах, де громади мають частку власності.

Для України хорватський кейс цікавий підходом до аудиту ефективності. Хорватські аудитори оцінюють не те, чи ефективно витратили гроші, а яку додану вартість принесе їхня рекомендація для управління громадою. Якщо аудит не має потенціалу реально покращити життя жителів, його тему можуть відхилити ще на етапі планування. Крім того, Державна аудиторська служба активно залучає зовнішніх експертів для оцінки складних секторів, що дозволяє проводити глибокі перевірки навіть без надмірної автоматизації, покладаючись на професійне судження та міжнародні стандарти.

Стаття підготовлена за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».

Політика