Реформа ДБР: не зміна директора, а зміна логіки органу

20 січня 2026 р. 08:33

20 січня 2026 р. 08:33

На початку 2026 року президент публічно заявив про курс на оновлення Державного бюро розслідувань (ДБР). Він доручив протягом січня підготувати відповідний законопроєкт і невідкладно внести його до парламенту. Це рішення не з’явилося спонтанно, адже реформування ДБР обговорювалося й раніше , радше — політичний сигнал щодо необхідності зробити це тут і зараз. Отже, воно органічно вписалося у порядок денний як у контексті євроінтеграції, так і на тлі кадрових перестановок.

Якість цих перестановок — не тема цього тексту, а от реформа ДБР — одне з десяти пріоритетних завдань, які Україні слід виконати протягом 2026 року у межах frontloading’у. Це процес, запущений спільно з Євросоюзом, який дозволить нам підготуватися до відкриття переговорних кластерів для вступу в ЄС ще до зняття угорського вето .

У цьому контексті оновлення Державного бюро розслідувань стає важливим тестом для української влади: чи здатна вона переосмислити роль ще одного органу правопорядку із суттєвою концентрацією повноважень і явними ознаками заполітизованості процесів.

Якою ж має бути роль ДБР у системі правопорядку? Чому цей орган продовжує опинятися у центрі скандалів? Як перетворити реформу з формальності на реальні інституційні зміни?

Як і де в процесі становлення ДБР звернуло не туди

Ідея створення Державного бюро розслідувань у 2018 році виглядала логічною. Орган мав розслідувати службові злочини — катування, незаконні затримання, фальсифікацію доказів та інші злочини проти правосуддя, усуваючи конфлікт інтересів, коли порушення розслідують ті самі структури, працівники яких можуть бути до них причетні. ДБР мало стати інституцією, що зменшує відчуття безкарності й демонструє: над законом не стоїть ніхто, навіть посадові особи.

До листопада 2018 року ці злочини розслідувала прокуратура, а передання підслідності новому органу передбачалося ще Конституцією 1996 року. Після кількох невдалих спроб створити аналогічний орган у 1997 та 2004 роках КПК 2012 року зобов’язав утворити ДБР у п’ятирічний строк. Формально це завдання виконали — підслідність передали, багаторічна законодавча робота завершилася. Але очікуваного ефекту не було .

ДБР так і не змінило правил гри у сфері протидії катуванням та іншим службовим злочинам. Фактичним пріоритетом стала корупція середнього рівня, а сам орган почав позиціонувати себе як ще один антикорупційний. У результаті первинна місія відійшла на другий план — всупереч очікуванням правозахисників і міжнародних партнерів.

У перший рік роботи (2018 — 2019) управлінська модель ДБР нагадувала « тріумвірат »: директор і заступники по черзі виконували керівні функції, що підривало вертикаль відповідальності. Це швидко призвело до скандалів, символом яких стали «плівки Труби» — записи розмов, пов’язані з тодішнім директором Романом Трубою, які породили сумніви щодо неформального впливу на розслідування. Саме це стало поштовхом до першої спроби «перезавантаження».

3 грудня 2019 року парламент підтримав президентський закон про дострокове припинення повноважень керівництва ДБР. Хоча рішення виглядало політично зрозумілим, спосіб його реалізації викликав серйозні сумніви: повноваження припинялися автоматично, без індивідуальної процедури відповідальності. Роман Труба оскаржував цю логіку в Конституційному Суді, однак той так і не дав оцінки саме його випадку. Водночас сьогодні такий сценарій практично неможливий — адже у 2021-2023 роках КСУ неодноразово наголошував у рішеннях щодо атестації поліцейських та прокурорів, що парламент не може підміняти кадрові процедури політичними рішеннями.

Дострокове звільнення керівництва зробило ДБР інституційно вразливим і закріпило сприйняття Бюро як органу, залежного від політичної кон’юнктури . Закон став реакцією на кризу довіри, а не справжнім перезавантаженням: повноваження не переглянули, оцінювання доброчесності не провели, запобіжників від зловживань не створили.

У грудні 2021 року директором ДБР за результатами конкурсу став Олексій Сухачов . Його повноваження спливають наприкінці 2026 року. Проте обсяг критики на адресу Бюро свідчить: навіть конкурсна зміна керівництва не вирішила системних проблем. Отже, питання не в персоналіях — а в самій моделі ДБР.

ДБР без фокусу: від спеціалізації до « розслідувача всього »

З часом Державне бюро розслідувань перетворилося на універсального «розслідувача всього», коли ресурси розпорошуються, а пріоритети зміщуються. І це ніяк не службові злочини, тим паче у сфері правосуддя. Значну частину проваджень сьогодні становлять військові злочини (проти порядку несення військової служби), що логічно в умовах війни. Хоча актуальні дані кримінальної статистики закриті ( з огляду на масштаби СЗЧ), зі старих форм видно, що в останні роки їх частка становила близько 80–90% всієї підслідності ДБР (зокрема у 2024 році — 89 тис. з 98 тис. проваджень ). Але коли орган створювали, то цю підслідність сприймали за залишковим принципом, зовсім не основну.

Водночас інша частина ресурсів ДБР спрямовується на розслідування корупційних злочинів середнього рівня, що за своєю природою також не було головною причиною створення цього органу. До того ж ефективність такої роботи викликає питання: до вироків доходить небагато справ, тоді як ситуація зі злочинами у сфері правосуддя залишається стабільно поганою, а безкарність — системною. Врешті катування, незаконні затримання, фальсифікація доказів — найменший пріоритет цього органу. А саме для цього його створювали.

У результаті ДБР одночасно перевантажене і позбавлене чіткого пріоритету. Не випадково підслідність щодо військових злочинів регулярно пропонують передати новому спеціалізованому органу на кшталт Державного бюро військової юстиції, адже ДБР об’єктивно не справляється з таким обсягом. Ідеться не лише про понад 200 тис. проваджень щодо СЗЧ, а й загалом про злочини у війську, зокрема корупцію, яка за рівнем суспільної небезпеки часто не дотягує до підслідності Національного антикорупційного бюро.

Певний час також обговорювалася ідея передати ДБР розслідування злочинів проти національної безпеки в межах реформування СБУ, щоби позбавити її функції досудового розслідування. Нині ж ця пропозиція викликає у фахівців радше іронію, а в суспільстві — відверте роздратування.

Додаткові питання виникають і щодо залежності ДБР від офісу президента та ролі органу у можливих « політичних переслідуваннях ». ДБР регулярно опиняється у центрі скандалів, а журналісти й представники громадянського суспільства неодноразово звинувачували його у тиску, вибірковому правозастосуванні та заполітизованості за умов надмірно широких повноважень.

Показовими в цьому контексті стали події навколо Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) у 2025 році. ДБР провело серію обшуків у приміщенні ВККС та за місцем проживання на той момент заступника голови Комісії, допитувало її членів. Формально — в межах кримінальних проваджень, однак поза процесуальною рамкою проступили значно глибші інституційні проблеми. ВККС публічно заявила, що розцінює ці дії як тиск і втручання у виконання її конституційних функцій, на що звернули увагу й міжнародні партнери і громадські організації. Події збіглися в часі з активізацією кваліфоціювання суддів ліквідованого Окружного адмінсуду та Печерського райсуду, які водночас розглядали клопотання ДБР щодо обшуків і доступу до документів . Межа між правозастосуванням і тиском виявилася небезпечно тонкою.

На суспільне сприйняття діяльності ДБР також суттєво вплинуло активне використання невідкладних обшуків без ухвали слідчого судді. Хоча КПК України допускає такий інструмент у виняткових випадках, на практиці він дедалі частіше виглядає як стандартна процедура, яку легалізують постфактум. Коли ж скандали та виявлені порушення не призводять до службових розслідувань чи дисциплінарних рішень, формується відчуття безкарності. Це лише посилює наративи про «політичне ДБР» і підриває довіру до органу.

Як реформа ДБР стала умовою євроінтеграції

Скандали довкола ДБР не залишилися поза увагою міжнародних партнерів. Європейська Комісія у Звітах про розширення за 2024 і 2025 роки прямо вказала на необхідність реформи Бюро. Зокрема, Україна має запровадити прозорі, засновані на заслугах (merit-based) процедури добору керівництва ДБР із залученням незалежних експертів — не формальний конкурс, а механізм, здатний гарантувати інституційну незалежність від політичних впливів. На цьому наголошують не випадково : попередні конкурсні процедури до ДБР неодноразово критикували за непрозорість і нестабільність роботи комісій, а під час воєнного стану їх ефективність узагалі не аналізувалася.

Ще жорсткішою є позиція, викладена у Скринінговому звіті щодо відповідності українського законодавства праву ЄС (січень 2025 року), де рекомендовано « перезавантаження » ДБР за аналогією з Бюро економічної безпеки (БЕБ). Хоча цей документ не є публічним, про таку рекомендацію ще у лютому 2025 року повідомляв народний депутат Ярослав Железняк.

Дорожня карта з питань верховенства права передбачає комплексний огляд інституційної структури ДБР у IV кварталі 2026 року, розробку механізмів доброчесності та нагляду, а вже потім — оцінку доцільності подальшого реформування і підготовку відповідного законодавства. Водночас урядовий підхід виглядає надто повільним, зважаючи на масштаб проблем і кількість запитань до ДБР з боку політиків, громадянського суспільства та професійних спільнот. Реалізація такого плану може розтягнутися на роки.

Альтернативний шлях пропонують народні депутати Ярослав Железняк і Анастасія Радіна. У серпні 2025 року вони зареєстрували законопроєкт №13602, який передбачає «перезавантаження» ДБР за моделлю БЕБ — новий порядок добору директора з вирішальним голосом міжнародних експертів та атестацію персоналу. Втім це має стати лише першим етапом реформи ДБР, адже він стосується насамперед кадрових питань.

Ключове ж питання реформи ДБР — не в заміні директора, а в переосмисленні логіки підслідності, системи контролю та ролі органу в загальній архітектурі правопорядку.

Не лише хто, а й як: умови справжнього перезавантаження ДБР

Історія Державного бюро розслідувань уже знає спроби «перезавантажень», які не дали довгострокового ефекту. Якщо структура і далі поєднуватиме надширокий портфель повноважень — політичний вплив на її діяльність буде неминучим.

Як цього уникнути? Комплексна реформа має стосуватись насамперед підслідності ДБР, його місця в системі правопорядку. Якщо ДБР має насамперед протидіяти злочинам у сфері правосуддя та службовим зловживанням, то на ці напрямки потрібно спрямувати ресурси й кадри. Почати зі спеціалізації слідчих підрозділів і перейти до створення захищених каналів зв’язку, розширення інституту викривачів до службових злочинів тощо. Багато ідей, висловлених у 2021 році в урядовій Стратегії протидії катуванням, так і не були реалізовані, а взятись за це має саме ДБР.

Паралельно з цим критично потрібно розвивати аналітичну спроможність для прогнозування злочинності, для ефективної протидії їй, почати працювати з європейськими інструментами, такими як SOCTA, вдосконалити питання кримінальної політики тощо. Це наблизить нас до системи правопорядку зразка ЄС. А європейські підходи у цій сфері ґрунтуються саме на аналізі даних і стратегічному визначенні пріоритетів.

Є потреба вдосконалити підзвітність ДБР і впровадити реальні інструменти контролю. Формальна наявність підрозділів внутрішнього контролю, рад громадського контролю тощо не гарантує результату, якщо ці механізми не можуть реально впливати на діяльність ДБР. Вони мають бути достатньо незалежними від керівництва і неупереджено розглядати скарги на працівників Бюро. Переглядати інституційну траєкторію можна, наприклад, через періодичний аудит діяльності, внаслідок якого керівник може втратити посаду, а робота органу може бути суттєво відкоригована ззовні — урядом і парламентом.

Реформа ДБР сьогодні — це перевірка на здатність розбудовувати інституції з реальними стримуваннями і противагами. Без системного переосмислення ролі цього органу кадрові зміни не спрацюють.

Призначення нового керівництва — лише один з багатьох кроків, потрібних для реальної реформи ДБР. Тим паче це « новостворений » орган, який зʼявився після Революції Гідності — з конкурсами, радою громадського контролю і звітуванням перед п арламентом. Тому лише перестановки кадрів недостатньо , адже навіть максимально прозорий конкурс за участі громадськості і міжнародних експертів не вирішить проблеми, якщо орган і далі працюватиме з тією ж концентрацією повноважень, розмитою підслідністю та слабкими запобіжниками від зловживань, без зовнішнього і внутрішнього контролю. Старі практики повернуться, якщо не виправити цих глибинних аспектів. Якщо реформа змінюватиме логіку роботи ДБР, фіксуватиме його чітку підслідність та передбачатиме запобіжники і механізми контролю, це дасть шанс на реальні зміни і виконання пріоритетних євроінтеграційних вимог.

Політика