Михайло Камишанський: Чому корпорації дедалі частіше стають відповідачами у справах про права людини

27 січня 2026 р. 15:23

27 січня 2026 р. 15:23

Про те, чому це відбувається саме зараз, як працюють екстериторіальна юрисдикція і вибір суду, та чому навіть великі банки можуть опинитися на лаві відповідачів, розповідає Михайло Камишанський — кандидат юридичних наук, експерт з міжнародного права та Business & Human Rights, який має академічний і практичний досвід роботи з американською та європейською правовою системою.

Суди США та Європейського Союзу дедалі частіше розглядають справи, в яких відповідачами стають не держави, а транснаціональні корпорації — від виробників і агрохолдингів до банків і фінансових установ. Гучні судові кейси, суспільний тиск і нові регуляторні правила змінюють саму логіку відповідальності бізнесу.

Про те, чому це відбувається саме зараз, як працюють екстериторіальна юрисдикція і вибір суду, та чому навіть великі банки можуть опинитися на лаві відповідачів, розповідає Михайло Камишанський — кандидат юридичних наук, експерт з міжнародного права та Business & Human Rights, який має академічний і практичний досвід роботи з американською та європейською правовою системою.

2025 рік багато хто називає переломним у справах про корпоративну відповідальність за права людини. Чому саме зараз ми бачимо таку хвилю позовів?

Це не раптовий сплеск, а результат тривалого процесу. Ще з моменту ухвалення Керівних принципів ООН з бізнесу і прав людини (UN Guiding Principles on Business and Human Rights, 2011) бізнес почали розглядати як окремого носія відповідальності, а не лише як “додаток” до держави.

Другий фактор — це національні суди, насамперед у США та ЄС, які дедалі частіше намагаються компенсувати прогалини міжнародного права, де досі немає єдиного механізму притягнення корпорацій до відповідальності.

І третє — суспільний запит. Люди дедалі частіше очікують не заяв і звітів, а реальних наслідків за шкоду, заподіяну бізнес-діяльністю.

Чому США та країни Європейського Союзу стають ключовими майданчиками для таких справ?

Тому що саме тут поєднуються процесуальні можливості і регуляторний контекст. У США — це доступ до доказів, розширені процедури discovery і готовність судів розглядати складні транснаціональні справи, якщо існує значущий зв’язок із територією США. Навіть після обмежень Alien Tort Statute у рішеннях Kiobel v. Royal Dutch Petroleum та Nestlé USA v. Doe, можливість судового розгляду не зникла повністю.

У Європі ж ми бачимо розвиток національних законів про належну перевірку прав людини, а також ухвалення Директиви ЄС про корпоративну належну перевірку сталості — Directive (EU) 2024/1760 (CSDDD), яка прямо відкриває шлях до цивільної відповідальності компаній.

Важливо пам’ятати, що 2026 рік стає перехідним для корпорацій. Саме зараз компанії мають завершити підготовку внутрішніх процесів — оцінки ризиків, механізмів реагування, політик і збору даних — щоб уже з 2027 року виконувати обов’язки і подавати звітність, яка матиме не лише репутаційне, а й юридичне значення.

Одним із найгучніших прикладів обговорюють кейс BNP Paribas. Що там сталося і чому він такий важливий?

Це показова справа, яка тривала вісім років. Група суданських позивачів подала цивільний позов у США, стверджуючи, що BNP Paribas через фінансові операції допомагав суданському режиму отримувати доступ до міжнародної фінансової системи у період масових порушень прав людини.

Суд аналізував не те, чи банк безпосередньо вчиняв злочини, а чи могли його фінансові послуги істотно сприяти системним порушенням, і чи знав банк про відповідні ризики. Це важливо, бо показує: відповідальність можлива навіть за непряму участь, якщо вона є суттєвою і передбачуваною. Зрештою, BNP Paribas був змушений сплатити понад $20 млн компенсації позивачам та зазнав серйозних репутаційних втрат.

Для фінансового сектору це серйозний сигнал, що аргумент “ми лише надавали послуги” більше не працює.

Наскільки стратегічним є вибір суду для позивачів?

Вибір суду — ключовий елемент. Ми фактично бачимо нову форму forum shopping , коли позивачі аналізують не лише матеріальне право, а й процесуальні переваги: доступ до доказів, строки, стандарти доведення.

Саме тому доктрина forum non conveniens , яка довгий час дозволяла відмовлятися від розгляду “іноземних” справ, дедалі частіше не застосовується у справах про права людини.

Чи завжди суди стають на бік постраждалих?

Ні. І це важливо чесно визнавати. Показовим є кліматичний позов Lliuya проти RWE AG у Німеччині. Перуанський фермер Сауль Лучано Льюя звернувся до суду з вимогою зобов’язати німецьку енергетичну компанію RWE , одного з найбільших історичних емітерів парникових газів у Європі, частково компенсувати витрати на захисні заходи для його громади.

Позивач стверджував, що історичні викиди CO₂ RWE зробили вимірюваний внесок у глобальне потепління , яке, своєю чергою, призвело до танення льодовиків у Перуанських Андах . Це танення створює ризик переповнення гірського озера над його містом і, відповідно, реальну загрозу затоплення будинків і інфраструктури, включно з житлом самого позивача.

Суд визнав справу принципово допустимою до розгляду — і це було важливо. Але ключовою проблемою стало юридичне доведення причинно-наслідкового зв’язку : не просто того, що зміна клімату існує, а що конкретна частка викидів саме цієї компанії може бути пов’язана з конкретною шкодою для конкретної особи .

Цей кейс демонструє, що навіть у справах, де моральна логіка здається очевидною, суди не діють автоматично на боці “слабшої сторони”. Доказова планка залишається надзвичайно високою , і без точних наукових, економічних і юридичних обґрунтувань такі позови дуже складно довести.

Що найчастіше є слабкою ланкою для позивачів у таких справах?

Ресурси і системність. Такі справи вимагають років роботи, дорогих експертиз і доступу до внутрішніх документів корпорацій.

Крім того, складно довести, що компанія знала або повинна була знати про ризики і свідомо не діяла. Без внутрішніх оцінок ризиків і документів due diligence це зробити майже неможливо.

Яку роль у цій темі відіграє суспільна увага?

Документальні фільми, як-от She (2025) , які показують реальні умови праці у глобальних ланцюгах виробництва, не створюють юридичної відповідальності напряму. Але вони формують контекст.

Суди, інвестори і регулятори працюють у тому ж інформаційному полі, що й суспільство. І це впливає на те, які справи доходять до суду і наскільки серйозно до них ставляться.

Як ці тенденції вже зараз змінюють поведінку бізнесу?

Компанії поступово усвідомлюють, що human rights due diligence — це не елемент піару, а потенційний доказ у суді.

З мого досвіду роботи з американською та європейською практикою, бізнес дедалі більше уваги приділяє реальним процесам управління ризиками, а не формальним політикам.

Який головний урок із цих кейсів для глобального бізнесу?

Головний урок простий: права людини більше не є абстрактною категорією міжнародних декларацій. Це питання конкретних судів, конкретних доказів і конкретних фінансових наслідків.

Компанії, які починають готуватися до нових вимог уже у 2025–2026 роках, мають значно кращі шанси не опинитися відповідачами у складних і дорогих судових процесах у майбутньому.

Михайло Камишанський наголошує: зростання позовів проти корпорацій у справах про права людини — це не тимчасовий тренд, а результат системних змін у праві, судовій практиці та суспільних очікуваннях. США та ЄС стають ключовими майданчиками для таких справ, а 2026 рік — критичним перехідним етапом для бізнесу, який має підготуватися до нової реальності відповідальності. Формальний підхід більше не працює — і суди дедалі частіше це підтверджують.

Політика