Маски зірвано: прем'єр Канади сказав про США і світовий порядок те, що раніше наважувалися говорити лише пошепки — NYT

28 січня 2026 р. 00:16

28 січня 2026 р. 00:16

Минулий Всесвітній економічний форум у Давосі запам'ятається не звичними футурологічними прогнозами, а "землетрусом", який спровокував прем'єр-міністр Канади Марк Карні. Людина, яку важко запідозрити в радикалізмі — технократ із технократів, колишній голова центробанків Канади та Англії — виступив із промовою, що стала епітафією старому світу. Теза Карні гранично жорстка: ми переживаємо не "транзит" або тимчасові труднощі, а фундаментальний розрив . Старі домисли про те, що географія і членство в західних альянсах автоматично гарантують безпеку і процвітання, більше не працюють. Про деталі виступу Карні та що стоїть за дивною поведінкою лідера США розповіли Езра Клейн і Генрі Фаррелл в ефірі The Ezra Klein Show, яких цитує The New York Times.

Виступ канадського прем'єра став визнанням нової жахливої реальності: для таких країн, як Канада, глибока інтеграція зі США перетворилася з головного активу на екзистенціальну загрозу . Коли еліти в Давосі починають говорити про розрив із Вашингтоном, це означає, що колишній світопорядок мертвий.

"За останні два десятиліття низка криз у фінансах, охороні здоров'я, енергетиці та геополітиці оголила ризики надмірної глобальної інтеграції. Але останнім часом великі держави почали використовувати економічну інтеграцію як зброю, мита як важелі впливу, фінансову інфраструктуру як засіб примусу, ланцюжки поставок як уразливості, якими можна скористатися. Неможливо жити в брехні про взаємну вигоду від інтеграції, коли сама інтеграція стає джерелом твого підпорядкування", — пояснив Фаррелл.

Від "збройової взаємозалежності" до "залежності"

Щоб зрозуміти природу цього страху, потрібно звернутися до концепції "збройової взаємозалежності" (Weaponized Interdependence), яку розвиває Фаррелл. У 90-ті та 2000-ті роки світ вірив у міф про те, що глобалізація — це суто економічний процес, який стоїть поза політикою. На ділі ж було вибудувано складну "кровоносну систему", вузлові точки якої (долар, система SWIFT, ключові технології) опинилися під повним контролем США.

Спочатку Вашингтон використовував цей контроль як точкову зброю проти терористів і країн-ізгоїв (Ірану, КНДР). Але з часом спокуса стала занадто великою. Сьогодні Америка перетворила глобальні суспільні блага на інструмент тиску на всіх без винятку: від геополітичних суперників до власних союзників і міжнародних інститутів (таких як Міжнародний кримінальний суд).

Ключова думка проста і жорстока: якщо у тебе немає доступу до доларової системи та американських технологій, ти перестаєш існувати як значущий міжнародний суб'єкт. Світ опинився в заручниках у інфраструктури, яка обіцяла об'єднання, а принесла тотальний контроль.

"Зафекалізація" американської влади

Найяскравіша і віральна метафора цього процесу, запропонована Фарреллом, — "зафекалізація" (Enshittification — від англійського слова shit, що означає слово "лайно") американської гегемонії. Термін, що спочатку описує деградацію інтернет-платформ на кшталт Google або Facebook, ідеально лягає на зовнішню політику США.

Суть "зафекалізації" така: спочатку онлайн-платформа пропонує корисний і зручний сервіс, заманюючи користувачів і роблячи їх залежними. Але щойно "вихід" із системи стає неможливим або надто дорогим (ефект lock-in), платформа починає "зафекалізовуватися" —, вона витискає з користувачів усі соки, погіршує умови та нав'язує свої правила.

"Якщо подивитися на те, як працює влада США та американська гегемонія, це схожа система. Ми бачимо, як дедалі більше "зафекалізовуються" всі ці платформи, які надають США і якими користується світ. Система клірингу в доларах — спосіб, яким США можуть використовувати валюту, щоб реалізувати свою перевагу проти інших країн — ми також можемо думати про збройні системи як про дуже схожі. Коли ви купуєте, наприклад, винищувач п'ятого покоління, ви купуєте не тільки літак. Ви підключаєтеся до цієї величезної платформи, яка потрібна для підтримки літака, для надання інформації, що дає змогу визначити, куди цілитися, всіх цих інших деталей. І США можуть це відключити", — пояснив Фаррелл.

США "замкнули" союзників у своїх військових і фінансових "платформах". Тепер, коли умовній Канаді або Європі нікуди подітися, Вашингтон переходить до стадії експлуатації, вимагаючи "данини" і безумовної лояльності в обмін на доступ до звичних інструментів існування.

Повернення до системи данини

Нова адміністрація у Вашингтоні більше не приховує цей механізм за красивими словами про "демократичні цінності". Для Дональда Трампа і його оточення міжнародні відносини — це чистий рекет. Логіка проста: "Плати, або ми не будемо тебе захищати".

Це руйнує фасад, який десятиліттями підтримував американську гегемонію. Раніше вважалося, що США забезпечують "суспільні блага" (безпека судноплавства, стабільність фінансів) для всіх. Трамп зриває цю маску, демонструючи голе право сильного.

"Ми завжди знали, що розповідь про міжнародний порядок, заснований на правилах, була частково брехнею, що найсильніші звільняли себе від них, коли було зручно, що торговельні правила застосовували асиметрично, і ми знали, що міжнародне право застосовували з різною суворістю залежно від ідентичності обвинуваченого або жертви. Ця вигадка була корисною, і американська гегемонія, зокрема, допомагала забезпечувати суспільні блага: відкриті морські шляхи, стабільну фінансову систему, колективну безпеку та підтримку рамок для вирішення спорів.

Сполучені Штати завжди мали можливість відмовитися від усіх угод, які вони укладали. Вони завжди були готові, неявно чи інколи відкрито, вийти, коли відчували, що їхні національні інтереси суттєво стримуються якоюсь колективною угодою чи домовленістю. Карні фактично відкрито заявив, що Сполучені Штати вийшли за межі лицемірства в царину доволі відкритого "Ми хочемо, щоб ви робили те, що ми хочемо, і, якщо ви цього не зробите, ми вас покараємо", — уточнив Фаррелл.

"Сила безсилих" і стратегія хеджування

Як на це реагує світ? Фаррелл проводить паралель з есе Вацлава Гавела "Сила безсилих". Світові еліти продовжують брати участь у ритуалах "ліберального порядку" — їздять до Давосу, виголошують промови про цінності — подібно до продавця овочів у Гавела, який вивішує гасло "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!", не вірячи в нього ні на йоту. Це фасад, який тріщить по швах.

Учасники дискусії висловили думку, що розрахунок Трампа, судячи з усього, полягає в тому, що США можуть перестати платити і можуть використати свою величезну міць і гнів, щоб забезпечити заміну порядку, щоб і далі бути значною силою на міжнародній арені. Але не можна робити обидві речі одночасно. Не можна одночасно і йти зі світу, і очікувати, що світ продовжуватиме ставитися до тебе як до гегемона.

"Трамп хвалиться своїм "мистецтвом угоди", забуваючи, що важлива частина мистецтва угоди — це бути готовим дотримуватися угод, щоб люди були готові укладати їх із тобою. Це, на мою думку, ще один приклад того, як Трамп, давлячи, давлячи і давлячи, створює світ, у якому ніхто не готовий довіряти, що він дотримається угоди, яку він фактично укладе. Якщо твоя сила стає тимчасовими поступками, які ти можеш отримати, то в довгостроковій перспективі люди все менше і менше хочуть укладати з тобою угоди", — резюмував Фаррелл.

Замість реальної віри в союз приходить хеджування ризиків. Країни починають шукати страховку на стороні. Парадокс нової реальності в тому, що для багатьох передбачуваний автократ здалеку (наприклад, Сі Цзіньпін) починає виглядати надійнішим партнером, ніж непередбачуваний і агресивний сусід у Вашингтоні.

"Цікава деталь — це ступінь, в якій яструби щодо Китаю в адміністрації практично повністю програли. Я думаю, ми бачимо, з одного боку, контрпродуктивну політику США, яка дуже, дуже полегшує Сі Цзіньпіну —, який, за будь-якими мірками, не є особливо приємною або хорошою людиною — здаватися передбачуваною, відносно безпечною альтернативою", — заявив Фаррелл.

Що сильніше США тиснуть на важелі своєї "платформи", то швидше світ будуватиме альтернативи: свої системи платежів, свій інтернет, свої технологічні стандарти. Нехай вони будуть гіршими за якістю, але вони будуть безпечнішими, тому що їх не можна буде відключити з Овального кабінету.

"Темний Давос" в епоху неороялізму

Ми вступаємо в епоху "Темного Давосу". Це світ, заснований не на правилах та інститутах, а на особистій відданості та кланових зв'язках із "сильним лідером". Фаррелл називає це неороялізмом — системою, де угода укладається не з державою, а з конкретною людиною.

При цьому головна слабкість сучасного трампізму полягає в тому, що люди не хочуть жити в такому світі. Лідер Штатів не прикидається, нібито світ змінився. Він просто, як мафіозний бос, каже вам платити данину і ставати на коліна, інакше станеться щось погане.

Головний ризик цієї системи — в її фундаментальній нестабільності. Трамп, діючи як монарх, не може дати гарантій, які переживуть його самого або навіть його сьогоднішній настрій. У світі, де право більше не працює, а старі альянси перетворилися на платформи для здирництва, єдиною стратегією залишається спроба вижити поодинці, поки "платформа" остаточно не перетворилася на руїни.

Чи справді світ знову ділять "за поняттями"? Події навколо Венесуели, Гренландії та Азіатсько-Тихоокеанського регіону показують: міжнародне право відходить на другий план. А сильні світу цього більше не маскують своїх амбіцій — вони їх декларують. Про світ після ілюзій у статті " Світ сили замість правил: як США і Китай почали ділити планету " писав Сергій Корсунський .

Політика