Арабські та мусульманські країни намагаються послабити кризу між США та Іраном: які шанси уникнути війни — FT

30 січня 2026 р. 10:03

30 січня 2026 р. 10:03

Арабські та мусульманські країни докладають зусиль, щоб запобігти новій війні між США та Іраном, оскільки зростають побоювання, що ісламський режим не піддасться жорстким вимогам американського президента Дональда Трампа, пише FT .

Держави Перської затоки, включаючи Катар, Оман та Об'єднані Арабські Емірати, ведуть переговори як із США, так і з Іраном, намагаючись зменшити напруженість, яка посилилася після того, як у середу, 28 січня, президент США попередив Тегеран, що “час спливає”.

Туреччина, яка, як і Пакистан, підтримала арабські зусилля, прийме в п'ятницю, 30 січня, міністра закордонних справ Ірану для проведення переговорів.

Режим у Тегерані реагує на погрози США й розгортання авіаносної ударної групи в регіоні все більш войовничою риторикою, попередивши, що Іран готовий до війни та відповість на будь-яку атаку.

Трамп вимагає, щоб Іран погодився на повне припинення збагачення урану, прийняв обмеження на свою програму балістичних ракет і припинив підтримку регіональних бойових угруповань, включаючи “Хезболлу” в Лівані та повстанців-хуситів у Ємені, заявили дипломати й аналітики.

“Зусилля тривають, але прориву не відбулося”, — сказав один із дипломатів.

Міністр війни США Піт Гегсет сказав у четвер, 29 січня, що Іран має “всі можливості для укладення угоди”, але “не повинен прагнути” до розвитку ядерної програми.

Не зрозуміло, чи ухвалила адміністрація план дій.

“Ми будемо готові виконати все, чого президент очікує від військового відомства”, — додав Гегсет.

Арабські та мусульманські держави застерегли Трампа від нападу, побоюючись, що це може спровокувати ширший конфлікт на Близькому Сході та змусить Тегеран націлитись на нафтові й газові об'єкти в Перській затоці.

Важливою перешкодою для дипломатії є те, що Тегеран розглядає умови США як капітуляцію, чого верховний лідер Ірану Алі Хаменеї, який і приймає ключові рішення, не схвалить.

Аналітики зазначають, що ісламський режим, який наполягає на тому, що будь-які переговори з США повинні відбуватися на рівних умовах, також не хоче, аби його вважали таким, що веде переговори під тиском або з позиції слабкості.

Режим у Тегерані перебуває в найвразливішому становищі за останні десятиліття: його союзники ослаблені, а оборона серйозно підірвана 12-денною війною Ізраїлю проти Ірану торік у червні, до якої на короткий час приєдналися й США, атакуючи іранські ядерні об'єкти.

Режим також стикається з безпрецедентним соціальним тиском після найсмертоносніших протестів з часів революції 1979 року. Хоча влада Ірану зрештою придушила заворушення цього місяця після жорстоких репресій, внаслідок яких загинули тисячі людей, це підкреслило глибину громадського гніву щодо теократичної системи та її лідерів.

Але аналітики кажуть, що Хаменеї, протягом більш ніж чотирьох десятиліть перебування при владі, зазвичай намагався демонструвати непокору та опір під тиском.

“Філософія управління Хаменеї давно є простою: ніколи не піддаватися тиску, а діяти рішуче і використовувати всі інструменти влади”, — сказав автор книги “Піднесення Ірану і суперництво з США на Близькому Сході” Мохсен Мілані.

“Однак сьогодні Іран стикається з безпрецедентним викликом, зазнаючи реальної загрози з боку найпотужнішої армії світу. Історія покаже, чи можна й надалі дотримуватися такого підходу, або ж гнучкість стане неминучою”, — додав він.

За словами одного дипломата, Тегеран і Вашингтон також не досягли порозуміння щодо своїх умов переговорів, що призвело до відчуття неповаги та несерйозності.

Санам Вакіл з Chatham House каже, що поступки вимогам Трампа, які суттєво послабили б основні елементи стратегії національної оборони Ірану, були б для режиму дуже серйозними, оскільки це було б “подібним до визнання ідеологічної поразки”.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив цього тижня, що збройні сили країни “тримають палець на спусковому гачку” й готові відповісти на будь-які військові дії США, додавши, що Тегеран може розглянути “взаємовигідну, справедливу та рівноправну” ядерну угоду.

Арагчі має прибути до Туреччини для переговорів зі своїм тамтешнім колегою в п'ятницю. Він також має канал зв'язку з посланцем США Стівом Віткоффом, але Міністерство закордонних справ Ірану заявило, що останніми днями обміну повідомленнями не було.

Окремо президент Ірану Масуд Пезешкіан провів цього тижня телефонну розмову з саудівським принцом Мохаммедом бін Салманом, щоб обговорити кризу. Згідно з повідомленням про розмову, принц Мохаммед сказав Пезешкіану, що Саудівська Аравія не дозволить використовувати свій повітряний простір або територію для ударів по Ірану. ОАЕ зайняли аналогічну позицію.

Міністр оборони Саудівської Аравії принц Халід бін Салман, брат принца Мохаммеда, прибув у четвер, 29 січня, до Вашингтона для переговорів з адміністрацією Трампа.

Швейцарці, які виступають представниками США в Тегерані, оскільки там немає американського посольства, також намагаються долучитися до спроб деескалації між Вашингтоном та Іраном, розповів дипломат.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган запропонував організувати телеконференцію між Трампом і Пезешкіаном — реформатором, який не може діяти без схвалення Хаменеї.

Як ознака зростання занепокоєння в Ірані, іранський аналітик Ахмад Зейдабаді закликав Пезешкіана проявити “мужність” і скористатися будь-якою нагодою для переговорів з американцями та прийняти роль Туреччини як посередника.

“Навіть якщо хтось [у керівній системі] вас зупиняє, будь ласка, оголосіть про це публічно, щоб в історії залишилося, хто вони і з якою мотивацією штовхають країну до руйнування”, — заявив Зейдабаді.

Однак дипломатія ще більше ускладнюється рішенням Трампа підтримати в червні минулого року удари Ізраїлю по Ірану напередодні шостого раунду непрямих переговорів Тегерана з США щодо ядерної програми.

Це поглибило величезну недовіру Ірану до Вашингтона й посилило опір будь-яким контактам із США, особливо серед прихильників жорсткої лінії.

“Єдине, що режим вважає небезпечнішим за американські удари, — це капітуляція перед умовами США. Це підриває останній бастіон легітимності режиму серед його ідеологічної основної виборчої бази”, — каже аналітик Алі Ваез з “Міжнародної кризової групи”.

Протести в Ірані захлинулися — режиму вдалося вистояти. Але чи може режим дозволити собі розслабитися — або ж він тільки відтермінував кризу? В’ячеслав Ліхачов у статті “ Після великої крові: що чекає на Іран — застій, відлига чи війна? ” аналізував, які висновки робить іранська влада та які сценарії залишаються в Тегерана.

Політика