Блекаути назавжди. Чи зможе Україна вийти з енергетичної кризи

31 січня 2026 р. 08:42

31 січня 2026 р. 08:42

Поки Україна витрачала час на підготовку до поміркованих або позитивних сценаріїв зими, Росія відшліфовувала тактику ударів по українській енергетиці . У результаті потужність, якої не вистачає енергосистемі, щоб забезпечити потреби українців в електриці під час морозів, дорівнює споживанню невеликої європейської країни.

Хай нікого не втішає можливе «енергетичне перемир'я» — вже наявних проблем достатньо, щоб обтяжувати життя українців у найближчі роки. Наслідки російських атак посилюються і мультиплікуються управлінськими помилками влади. Без чесної роботи над їх виправленням Україна в найближчій перспективі ризикує не вийти з порочного кола графіків відключень, а згодом — програти «енергетичну війну» остаточно.

Четверта зима під час повномасштабної війни наочно продемонструвала, хто і як зробив «роботу над помилками». Україна, енергетика якої вже б мала стати зразком стійкості й опору російському терору, чи росіяни, що вдало використовують українські проблеми підготовки як власні військові переваги.

Правда в тому, що цієї зими «рахунок» не на користь України. Що це означає в цифрах? Українські електростанції зараз здатні виробити лише 11 ГВт за потреби не менше 18 ГВт. Ці дані в січні підтвердив президент Зеленський. Якщо врахувати технічні спроможності імпорту електрики з ЄС, то дефіцит енергії в системі на максимумі споживання може сягати близько 4–5 ГВт.

Тобто потужність, якої зараз не вистачає Україні, дорівнює піковому споживанню електрики таких країн, як Данія, Ірландія й трохи більше, ніж споживання країн Балтії. При цьому дефіцит енергії внаслідок російських обстрілів цієї зими вполовину більший, ніж під час енергетичного терору РФ узимку 2022/2023 років.

Нам досі не вдалося змусити росіян відмовитися від їхньої стратегічної мети — надовго занурити нашу країну у темряву та холод. Навіть навпаки, перші ж атаки по нашій енергетиці восени тільки запевнили ворога у правильності обраної ним тактики. Цю тактику, яку українські енергетики називають «випалена земля», росіяни почали тестувати ще з весни 2023 року — тоді їм вдалось на тривалий період «вибити» з енергосистеми Одещину — і продовжили влітку 2024 року.

Експерти Ukraine Facility Platform детально описали можливі дії росіян ще восени. Спрощено логіка дій ворога така: якщо не вдається досягти довготривалого колапсу енергосистеми України масованими «килимовими бомбардуваннями» всіх великих енергооб’єктів, то треба «відшматувати» значну частину енергосистеми, зосередившись на інфраструктурі й електростанціях окремих регіонів. Оперативна мета — перетворити Лівобережжя України включно з Києвом на дефіцитну частину системи й значно послабити технічні можливості постачати туди електрику, зокрема й з атомних електростанцій.

Ця тактика росіян — результат виваженого розрахунку ворога, який базується на «слабкостях» України. Тут врахована і відсутність в енергосистемі Запорізької АЕС, і дефіцитність київського енерговузла, й окуповані, знищені або пошкоджені в попередні періоди електростанції. Ставка на дрони, яких за одну атаку застосовується більше, ніж за всю першу зиму повномасштабної війни. Розширена й мапа цілей — під ударом не тільки теплові, гідроелектростанції та високовольтні підстанції, а й газова, електрична інфраструктура областей, а також системи теплопостачання.

А який розрахунок був у нас?

Урядовці, місцеві влади, а відповідно й енергетичний сектор, готувалися до поміркованих, якщо не позитивних сценаріїв. Влада звітувала про успішну підготовку до опалювального сезону, появу в системі нових гігаватів нової генерації. Результат добре відомий: місцеві органи влади не готові до кризи й не мають ані генераторів, ані пропрацьованих сценаріїв дій, фізичний захист автотрансформаторів від дронів так і залишився побудованим лише на підстанціях «Укренерго», а гігавати нової генерації, які начебто вже є в системі, чомусь не рятують Київ та інші міста від відключень світла і відсутності опалення.

На чому базуються ці помилки державного управління галуззю? Україна досі готується до опалювального сезону за алгоритмами мирного часу. А в мирний час Україна десятиліттями скорочувала споживання природного газу та електроенергії. Ці тенденції досі беруться до уваги при формуванні запасів палива, енергоресурсів та обладнання напередодні опалювального періоду: склади формуються впритул до потреб, без спроби розрахувати їх на випадок постійних масованих російських атак.

Простіше кажучи, урядовці досі щороку вирішують короткострокове завдання — як пройти прийдешню зиму, а не як підготувати країну до всіх наступних зимових періодів з постійною загрозою з боку Росії. Якщо це помножити на очікування поміркованих обстрілів, то питання розбудови фізичного захисту на енергооб’єктах і нової генерації поступаються місцем значно «цікавішим» речам. На кшталт як зберегти ручний контроль над державними енергетичними підприємствами і їхніми грошовими потоками, як поставити «своїх» людей у наглядові ради цих компаній, як встановити «шлагбауми» для бізнесу, який працює з державними підприємствами.

Ці управлінські прорахунки лише мультиплікують наслідки російських обстрілів. Приватний бізнес не отримує від уряду чітких сигналів, куди інвестувати кошти. Відповідно не зацікавлений будувати нові електростанції та підключати їх до мережі. Якщо сьогодні країна обирає стратегією децентралізації генерації — будувати невеликі електростанції по країні, а завтра намагається витратити 600 млн дол. на закупівлю старих російських атомних реакторів в Болгарії для масштабної розбудови Хмельницької АЕС, то бізнес отримує лише один сигнал — такій системі довіряти не можна. Результат — за даними Міненерго, на п'ятому році війни є лише 800 МВт «швидкої» маневрової генерації, яка підключена до магістральних мереж. Потреба лише для балансування пікових навантажень в системі становить 3 ГВт , за даними оператора «Укренерго».

Регіони, які пожинають плоди своєї підготовки до зими, виходячи з позитивних або помірно кризових сценаріїв, виявилися не готовими до швидкого переходу в режим виживання. Місцева влада досі очікує рішень і ресурсів від центру, не має сталих механізмів роботи з бізнесом, не розуміє, як структуровано залучати фінансування, і не володіє практикою підготовки інвестиційно придатних проєктів. Публічні інвестиції, фактично сконцентровані в системі DREAM, поки так і залишаються «мріями»: у ній зареєстровано понад 600 заявок від громад на енергетичні проєкти, але лише чотири з них у реалізації.

Сумнозвісні обухівські турбіни — когенераційні установки, передані місцевій владі міста Обухів міжнародними партнерами з повним комплектом устаткування, які досі залишаються не підключеними до мережі — вирок системі державного управління, децентралізації та політиці регіонального розвитку.

Які у нас перспективи, якщо наша стратегія розраховувати на потужності енергосистеми, закладена ще з радянських часів, не зміниться?

Ми вже не маємо спроможностей для її балансування. Цілісність та контрольованість системи підтримується переважно за рахунок відключення споживачів. Усі великі теплові та гідроелектростанції, ключові високовольтні підстанції щонайменше пошкоджені російськими обстрілами. При збереженні їх інтенсивності зберігатимуться і графіки відключень впродовж весни, й точно діятимуть, якщо на Україну чекає спекотне літо.

У той же час Росія продовжує стратегію війни на виснаження, на якій добре знається. Тому застосовує такі інструменти заколисування суспільної уваги, як так зване тижневе енергетичне перемир’я. Мета — створити ілюзію стабілізації, водночас знижуючи й без цього повільний темп рішень в Україні щодо реального посилення захисту та стійкості енергосистеми.

Як вийти з порочного кола?

Перший крок — уряду потрібно на стратегічному рівні визнати: швидко й масштабно будувати нову розподілену генерацію, здатну підтримати регіони у години максимально споживання, сьогодні здатен лише приватний бізнес у партнерстві з громадами. Спроби запускати нові мегавати через директиви державним енергокомпаніям не дали системного результату. Для цього уряд має визначити реальну потребу системи: скільки нової генерації потрібно для проходження піків споживання, скільки — для живлення критичної інфраструктури, де вона має з’явитися і який технологічний мікс є оптимальним.

Другий крок — почати нарешті помічати «слона у кімнаті». Лише від спрощення дозвільних процедур і організації чергового координаційного штабу у інвестора не з'явиться впевненість, що вироблена ним електрика буде оплачена, а правила гри не зміняться черговим політичним рішенням. Тому уряду доведеться шукати непопулярні рішення складних проблем, які нагорі звикли ігнорувати, а саме: зупинити накопичення боргів на енергоринку, відмовитися від вибіркового адміністративного ціноутворення, разом з донорами запустити механізми страхування інвестиційних ризиків.

Третій крок — робота з громадами. Мери мають ресурс цікавий бізнесу — вони можуть запропонувати землю для нової електроустановки, технічну інфраструктуру, швидкі дозвільні процедури та гарантований відбір тепла й електроенергії. Донори й міжнародні партнери можуть направляти фінансову допомогу на конкретні проєкти, підготовлені на місцях.

Головне — слід усвідомити, що Росія біля українських кордонів назавжди. У нас має бути реалістична середньострокова стратегія, як обіграти ворога в енергетичній війні. Це вимагає відповіді на запитання: як зробити так, щоб темпи відновлення переважали темпи руйнації, як синхронізувати розбудову захисту енергетичних об'єктів із розбудовою нової розподіленої генерації, яка здатна підтримувати регіони. Без цих відповідей ми ризикуємо «без бою» подарувати росіянам найцінніший для них приз — знеструмлений тил і ослаблений фронт.

Політика