"Він просто не вміє здаватися": київський поет, що бореться з важкою хворобою, захоплюється незламністю рідного міста

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

"Він просто не вміє здаватися": київський поет, що бореться з важкою хворобою, захоплюється незламністю рідного міста

01 лютого 2026 р. 09:24

01 лютого 2026 р. 09:24

«Тут навіть людські тіні ходять упевнено». Захоплення рідним містом і його людьми, віру в неминучу перемогу та весну київський поет Юрій Андреєв вклав у вільний вірш, який був написаний у боксі високодозової хіміотерапії, де Юрій бореться із важким захворюванням крові. Він обіцяє не здаватися закликає до того ж й своїх земляків. І заклик стрімко шириться мережами. Ці рядки поет опублікував у Facebook лише кілька днів тому, а їх вже підхопили безліч дописувачів і медіа:

Київ нікуди не виїде і кияни нікуди не дінуться.
Цього на російських болотах не зрозуміли ще?
Ми просто всі тут прикріплені за однією районною поліклінікою.
Та і не хочем лишати самого Віталія Володимировича.

Ми тут навчилися жити між "прильотом" і кавою.
Ми тримаємо місто на подовжувачах і впертості.
На донатах, генераторах і жартах нижче плінтуса.

У нас замість паніки - меми.
І тривожні рюкзаки з характером.
Київ не герой з кіно -
він просто не вміє здаватися.
Тут навіть людські тіні ходять упевнено.

Київ не плаче вголос.
Йому ніколи.
Тут плач відкладають «на потім»,
як життя, як сон, як нормальність.

У нас діти вміють бігти в укриття швидше,
ніж колись бігли на гойдалки.
А дорослі навчилися усміхатись так,
щоб ніхто не побачив,
як всередині щось ламається.

Ми ходимо між уламками й кав’ярнями.
Збираємо місто по шматках, як пазл
Наші ліки - це сміх у черзі за хлібом.
І коли вимикають світло - ми починаємо світитися самі.

Ми не питаємо, коли це скінчиться.
Ми питаємо, де сьогодні зустрінемось.
Бо Київ - це не місто на карті.
Це щось набагато ціннісніше.

Київ стояв ще коли на місці москви жаби квакали.
Прадавнє місто людей зі сталевими нервами.
Графіки ракетних обстрілів стали точнішими за графіки включення світла.
А хтось вже складав графіки "вечірок нескорених" по ЖК?
Поділіться пліз!

І коли знову хтось скаже:
«Вам уже час зламатися»,
Київ просто заварить каву,
поправить корону з багатоповерхівок
І з гордістю посміхнеться російській темряві.

Бо Київ - це місто, яке пережило всіх,
хто приходив його знищити.
І переживе ще.

А Весна прийде. Вона завжди приходить.
Ми всі тут ще ніколи так сильно не чекали цієї Весни.

Ще задовго до весни бачимо перші паростки майбутньої перемоги.

Поет Юрій Андреєв, який так палко зичить її землякам, потребує допомоги, щоб отримати й свою особисту перемогу – над важким недугом.

Його друзі відкрили збір, аби підтримати Юрія та його родину в цей важкий час:

https://send.monobank.ua/jar/9AxMXktN5d