Поділ Трампом, Сі та Путіним сфер впливу тягне світ у кровопролитний конфлікт — NZZ

03 лютого 2026 р. 00:38

03 лютого 2026 р. 00:38

Світ стоїть на порозі фундаментальних змін у глобальній архітектурі безпеки. Ліберальний міжнародний порядок, який формувався десятиліттями після Другої світової війни, переживає найглибшу кризу за всю свою історію. Натомість набирає обертів застаріла концепція геополітичних сфер впливу, яка в минулому неодноразово призводила до кровопролитних конфліктів, пише Neue Zürcher Zeitung.

Amerika First і "доктрина Донро"

Адміністрація президента США Дональда Трампа відкрито демонструє зміну пріоритетів американської зовнішньої політики. У нещодавно оприлюдненій оборонній стратегії США концепція світового порядку, заснованого на міжнародних правилах, названа не інакше як "повітряним замком". Це радикальний розрив із традицією, яку підтримували попередні адміністрації обох партій.

Замість глобального лідерства Вашингтон зосереджується на пріоритеті "homeland and hemisphere" — захисті власної території та всього Американського континенту. Трамп недвозначно заявляє про сферу впливу США на просторах від Арктики до Патагонії, апелюючи до доктрини Монро двохсотрічної давнини.

Проте сучасна версія цієї доктрини звучить набагато агресивніше. Претензії на Гренландію, натяки щодо Канади як "51-го штату", демонстративні дії проти режиму Мадуро у Венесуелі — все це елементи того, що в Білому домі називають "доктриною Донро".

Аргумент лише сила

Стівен Міллер, один із ключових радників президента, відверто назвав норми міжнародного права "міжнародними люб'язностями", протиставивши їм "залізний закон" реального світу — першість сили. Така риторика сигналізує про повернення до філософії геополітичного реалізму в його найжорсткішій формі.

Ця логіка пояснює, чому американське керівництво неодноразово натякало, що Україна потрапляє до російської сфери впливу, а тому має враховувати інтереси свого могутнього сусіда. Саме тому звучали заяви про нібито провину Києва у розв'язанні війни — у рамках такого світогляду опір домінуванню наддержави вважається "безвідповідальним".

Зникнення Тайваню

Стратегічні документи нинішньої адміністрації США красномовні не лише тим, що в них написано, а й тим, чого там немає. Тайвань — острівна демократія з 24-мільйонним населенням — взагалі не згадується в новій оборонній стратегії Пентагону.

Торік восени Трамп мовчки спостерігав за масштабними китайськими навчаннями з блокади Тайваню, тоді як попередні адміністрації рішуче засуджували б подібні дії. Це свідчить про неофіційне визнання Вашингтоном китайської сфери впливу в регіоні.

Пекін описується переважно як торговельно-економічний конкурент, а не ідеологічний опонент. "Червоною лінією" залишається свобода судноплавства в Тихому океані, але що це означає для майбутнього Тайваню — залишається у тумані невизначеності.

Тривожні історичні уроки

Прихильники реалістичної школи, зокрема професор Гарварду Грем Елісон, стверджують, що визнання сфер впливу — це прагматична адаптація до реальності, спосіб зменшити ризик конфронтації між наддержавами. Однак історія свідчить про інше.

Європейський "концерт держав" у ХІХ столітті завершився катастрофою Кримської війни. Перша світова спалахнула через австрійські амбіції на Балканах, Друга — через німецько-радянські територіальні апетити в Центрально-Східній Європі. Навіть холодна війна з її нібито чітким поділом світу була надзвичайно небезпечною епохою.

Карибська криза 1962 року, коли Москва випробувала на міцність американську сферу впливу, ледь не довела до ядерної війни. Проксі-конфлікти в Азії та Африці забрали мільйони життів. Чітко окреслені зони владарювання завжди залишалися фікцією — великі держави постійно прагнуть розширювати свій вплив.

Розмиті межі бажаного впливу

У сучасному світі провести чіткі межі сфер впливу ще складніше, ніж століття тому. Глобальні ланцюги поставок, міжнародна торгівля, технологічна взаємозалежність роблять будь-який регіональний поділ проблематичним.

Китай уже є найважливішим торговельним партнером Південної Америки. Пекін претендує на домінування в технологіях майбутнього — квантових обчисленнях, штучному інтелекті, синтетичній біології. Як Вашингтон планує обмежити цей вплив у власній "сфері"?

Об'єкти політики наддержав не підкоряються автоматично. Росія засвоює цей урок в Україні, зіштовхуючись із запеклим опором. США ризикують втратити союзників, дотримуючись агресивної риторики — недавнє оголошення Канадою стратегічного партнерства з Китаєм має стати попередженням.

Що чекає на Європу

Франклін Рузвельт у 1945 році, під враженням від катастрофи світових воєн, заявив у Конгресі, що світу потрібне щось краще за систему сфер впливу та балансу сил — рішення, які "незмінно зазнавали невдачі". Таким рішенням став міжнародний порядок, заснований на правилах.

Навіть якщо політичний маятник у Вашингтоні колись хитнеться в інший бік, США вже не виконуватимуть роль світового поліцейського в колишньому масштабі. Переорієнтація на Східну Азію виглядає незворотною.

Для Європи це означає подвійний виклик: рятувати те, що залишилося від міжнародного порядку на основі правил, і одночасно готуватися до ризиків епохи геополітичного "розбійництва". Старий континент опиняється перед необхідністю самостійно визначати своє місце у світі, де сила знову стає головним аргументом.

Питання, яке ставило покоління Джорджа Орвелла після Другої світової, знову стає актуальним: до якого світового порядку ми рухаємося? І чи готові ми до наслідків повернення в епоху, коли міжнародне право поступається місцем "залізному закону" сили?

Нагадаємо, що раніше годинник Судного дня перевели на чотири секунди ближче до опівночі — символічної точки глобальної катастрофи. Тепер стрілки зупинилися на позначці 85 секунд до півночі, що є найгіршим значенням за всю історію спостережень.

Політика