Без енергетики чи без енергії? Як знищення інфраструктури впливає на масову поведінку

10 лютого 2026 р. 17:25

10 лютого 2026 р. 17:25

Давайте спершу про корисне , а потім уже про розумне. Розуму в нас начебто багато, тільки користі з нього мало.

Зараз часто (до ладу й не до ладу) цитують таборову тезу психолога Віктора Франкла, що найкраще виживають ті, хто зосередився на пошуку духовної свободи в кошмарі обставин. І знайшов у цьому сенс.

Часом розумну думку намагаються зробити універсальною «таблеткою від усього», й вона втрачає той здоровий глузд, який у ній був.

Сам Франкл, до речі, визнавав, що ті, хто ігнорував етику заради виживання, мали теж цілком собі пристойні шанси вижити. Просто треба читати його книжку, а не пояснення цитат.

Психолог Бруно Бетельгайм теж сидів у концтаборі, теж вижив, написав статтю «Індивідуальна та масова поведінка в екстремальних ситуаціях», а потім книжку з цілком протилежними висновками, ніж у Франкла.

Я не про ігнорування етики, якщо раптом хтось так подумав. А про те, що інструмент виживання має бути зрозумілим і зручним для користувача. Пасувати до його фізичних можливостей, як, власне, будь-який інструмент. Інакше опиняємося героями казки, де лисиця та журавель взаємно пригощали одне одного. І то так, що дзьоб не міг ухопити тонко розмазаного по тарілці, а морда чи лапка не влазили в глечик із довгим вузьким горлечком.

Пошук духовної свободи за наших обставин (та й за будь-яких інших) дає позитивний результат тоді, коли людина засадничо мислить у цих категоріях. Вихована батьками, соціальним оточенням, школою, церквою — тим, що стимулює абстрактне мислення. Тобто для частини інтелектуалів це може бути цілком практичною опорою.

Але так складається, що страждають усі, не тільки інтелектуали. Вони найяскравіше це коментують, але не факт, що малописьменні краще почуваються. Тому орієнтація на потреби вашого тіла, якщо говорити про прагматичну пораду, є наразі пріоритетною. Цьому є наукове пояснення — «соматичні маркери». Хто хоче, нехай загуглить книгу «Помилка Декарта» Антоніо Дамасіо.

Крім логотерапії Франкла, є ще еволюційна психологія й інстинкти (це піраміда Маслоу, теж «ікона стилю» виживання, й теж не для всіх працює. Сам Маслоу дуже здивувався б культу імені себе).

Є затаврований гуманістами біхевіоризм. Ем-м… ви справді ігноруєте можливість отримати вигоду й не уникаєте покарань?

Є екзистенційна критика, яка переживає друге народження. Це коли ви приймаєте сам факт безглуздості світу, не шукаєте в ньому причинно-наслідкових зв’язків, яких не існує, й ефективно дієте без жодних трансценденцій.

Тому про індивідуальну поведінку — таке.

Комфорт одягу не менш важливий, аніж тепло.

Їсти не тоді, коли хочеться (в стресі не до цього), а коли треба. До літа ще встигнете схуднути.

Воду пити так, як улітку, звісно, не холодну й не фарбовану хімією.

Дефіцит світла — не соромтеся просто тупити у вікно вдень, вітамін D сам себе не виробить.

Не можете обмежити користування гаджетами чотирма годинами (мої співчуття) — обманіть себе: увімкніть музику, аудіокнигу, якусь природнично-пізнавальну лекцію (звісно, закачайте спершу).

Є улюблені «балакучі голови»? Після перегляду ви почуваєтеся менш чи більш знервованими? Тільки чесно.

Пошукайте, чи можна викинути якусь річ на смітник, включно з дурними думками.

Сексу теж наразі ніхто не скасовував. Дофамін — короткий нейромедіатор, і можна очікувати чогось більш окситоцинового, а можна й не очікувати.

Виберіть із цього рандомного списку три позиції, актуальні для вас. Розпишіть у пріоритетній послідовності, а решта — саме підтягнеться.

Тепер про розумне . Хто сказав, що війни воюють якось інакше?

Руйнування осель, знищення врожаю, отруєння колодязів, викрадення людей — стандартна тактика всіх воєн. Електрика. Цивілізація — це інше? Так, джерела життєво важливої енергії в різні епохи дуже різняться. Хтось не міг набрати води з колодязя, а комусь без генератора гаплик. Міряти страждання якоюсь лінійкою — марна й огидна справа.

У цьому місці варто було б викласти довгий список історичних прикладів — від монголів у XIII ст. до теперішньої Сирії, і ви справедливо цього не читатимете. Бо «це ж інше».

А й справді інше. ООН, «ніколи знову», конвенції, мораль, етика, інститут репутації. Інтелектуальне бароко, опції, які не працюють.

Ну, тобто не працюють? Це кому як.

Є дві паралельні реальності ставлення до війни.

Одну реальність започаткував Гуго Ґроцій (1583—1645) — нідерландський юрист, філософ і дипломат. Його вважають одним із засновників сучасного міжнародного права. Твір «Про право війни і миру» (1625) заклав основи гуманітарного права, декларуючи, що треба обмежити свавілля у війнах. Ці ідеї стали основою Гаазьких конвенцій і Женевських протоколів.

Така шляхетна гілка інтелектуальних зусиль існує собі паралельно війнам і ніяк їм не запобігає. Хіба що долучається до шляхетного таврування переможених, коли це їм уже нічим не загрожує.

Моралізаторство в стилі «глибокого занепокоєння» зовсім не безглузде, бо непогано монетизується. Що більше порожньої, але гучної риторики, то краще воно оплачується.

Другу, криваву, реальність формують диктатори, тирани, психопати, які просто ігнорують міжнародне право. Це в кращому разі. В гіршому — вони його переписують під себе. Бо керуються правом сили. «Сильний робить, що може, слабкий страждає, як уміє» (Фукідід, ІV ст. до н. е.).

Вони знають, що переможці, які не гребують засобами, осудні хіба що морально. Або вже посмертно. Зрештою, саме переможці дуже часто формують ті статки, з яких щедро оплачується вищезгадана гуманітарна прислуга.

Бо який тиран без блазнів? Хіба що він сам — блазень. Але це, як було зазначено вище, «вже інше».

Ми як гідні спадкоємці української багатовекторності й поміжкрапельковості, перебуваємо одночасно в цих двох реальностях. Для справедливості треба сказати, що ми їх не обирали.

Гуманітарна наша реальність має тривалу історію переформатування як іззовні, так і зсередини. Вийшло таке оригінальне «лего», ну, з дуже суперечливих за походженням наративів, але якось воно докупи склалося й тримається. Іншого поки нема. В історії ідей і не такі дива трапляються.

Десятиліттями в нас домінувала тотальна миролюбність до всіх убивць і паразитів, під омофором якої нас обеззброювали й обкрадали всі, кому не ліньки. А що ви хочете, така ціна демократії, — казали вони.

Із сіячами демократії часто щось буває не так. Або грошей нема, або мізків. Але це ми зараз помудрішали, дорогою ціною.

Реальність війни робить нас доволі прагматичними й ефективними, але тут є нюанс. Романтично-демократичний складник нікуди не дівся і за вищезгаданим принципом «лего» якось зчепився в нашій свідомості у єдиний, досить стабільний конструкт.

Отут, у цій химерності, — нерозв’язна проблема для ворога. За логікою москалів, катастрофічні обставини в енергетиці великих міст завдяки інформаційному нагнітанню масштабуються до розмірів усієї країни, спричиняючи стрес, паніку та взаємну агресію. Задум керованого хаосу досить банальний — стрімка поляризація поглядів. Радикальна принциповість і непримиренність усіх у всьому, корисний ідіотизм, помножений на спеціальні інформаційні операції, мають зіштовхнути між собою різні верстви суспільства, й усі вони разом мають побігти на Банкову лінчувати Зеленського.

Є тупий консерватизм підходів, вичитаний із радянських і пострадянських спецпідручників. Це в принципі глобальна хвороба військової бюрократії. Але особливість москалів — у тому, що вони щиро в це вірять. «Левада», прости Господи, «соціологічний» центр: рівень підтримки росармії — 76%, 59% вважають, що треба нарощувати удари по Україні. Z-блогери й різні воєнкори наввипередки змальовують очікувані ними політичні наслідки «нарешті справжнього блекауту».

Тут є специфічний український нюанс. Старше покоління, може, й пам’ятає. Коли на сільських танцях у клубі траплялися п’яні бійки (це було в ті часи, коли ще було кому танцювати), то були вони жорстокими, але мали певні ритуали й обмеження.

А от коли до клубу приходила ватага із сусіднього села, то обмеження зменшувалися.

А коли, не дай Боже, до сільських дівчат починали чіплятися якісь городські, тут проти них об’єднувалися всі. Й колишні супротивники потім разом святкували вигнання чужих.

Це стосовно психології українських мас.

Тепер про демографію. А хто, власне, має йти на Банкову? Молодь 18–22 масово виїхала . Чимало чоловіків ховається, боячись ТЦК . У решти — купа своїх побутово-сімейних клопотів. Теоретично вони, може, й бунтівники. Соціологія каже, що на запитання, хто винен у тому, що зараз відбувається в країні, люди відповідають так: РФ — 34%, Зеленський і його команда — 30%, ВР — 8,7%. Але ж ми знаємо, що найпопулярніше прізвище в Україні — «Хтось».

Знищення цивільної інфраструктури в історії воєн рідко ламало опір, а часто провокувало партизанщину та єдність серед тих, хто ще недавно був запеклим супротивником, ідейним або й фізичним.

Від часів Ортеги-і-Гассета психологія мас пережила кілька етапів змін, приблизно з інтервалом у 20 років, що відповідає зміні поколінь. Сучасний етап, який розпочався в 90-х, висунув теорію другого «бунту мас» — через алгоритми, які посилюють стереотипи й реакції. Але йдеться про техноеліту. Прошарок, у якого є й мотиви, й можливості. Наша техноеліта або воює, або виїхала.

Москалі надихаються успіхами Брекзіту, антивакцинаторства, cancel culture, «жовтих жилетів», але ці історії — одноразові. Попри всю багаторічну яловість європейської ментальності, інстинкт самозбереження в них потроху прокидається. Тому ми бачимо на європейському «театрі воєнних дій» перехід від домінування російських інформаційних операцій, «операцій під чужим прапором» до прямих диверсій і саботажу.

Те саме — на українських теренах. Ставка на зрадників, дешевих і вагомих, дурних і підлих, — усе є майже щодня в публічних повідомленнях СБУ. Але шпигунство й диверсії — це не про бунти.

Знищення інфраструктури — це знищення звичок і уявлень про те, яким має бути побут. Наш інфраструктурний побут складався з тридцятирічного паразитування на рештках соціалістичної економіки. Воно все й так дедалі частіше валилося, сипалося і рвалося без жодної війни. Тепер цей крах стався одномоментно, а не розтягнувся на роки на радість наступному поколінню демократично обраних злодіїв.

Іще одна практична порада.

Який сенс застрягати у фазі депресії, коли у Бога нема інших рук, окрім ваших власних?

Політика