Санітарні рубки замість збереження екосистем. Як держструктури блокують створення природних парків

16 лютого 2026 р. 13:14

16 лютого 2026 р. 13:14

Під час війни закладається фундамент майбутньої країни: чи це буде простір із виснаженими ландшафтами або ж держава зі збереженою природою, яка працює на добробут людей. Турбота про довкілля — також одна із важливих частин повоєнного відновлення, що, зокрема, включає створення національних природних парків (НПП).

Торфовища, болота й ліси — це не резерв для швидкого використання, а складні живі системи. Вони утримують воду, пом’якшують наслідки кліматичної зміни та захищають громади від повеней і посух. У час, коли кожен ресурс має стратегічне значення, ми не можемо обмінювати довгострокову безпеку на короткострокову вигоду, адже наслідки таких рішень громади відчуватимуть ще десятиліттями. Тож розберемося, чи складно зараз створювати нацпарки та хто цьому заважає.

Офіційне створення нацпарків у часи війни: чому це важливо

Стале відновлення України, про яке говорить уряд, передбачає адаптацію до зміни клімату та пом’якшення її наслідків, охорону й відновлення водних ресурсів, а також збереження біорізноманіття. У цьому контексті збереження максимально можливої площі непорушених екосистем є одним із найефективніших і стратегічно важливих рішень. Адже воно не лише зменшує майбутні витрати на відновлення, а й підвищує стійкість країни до кліматичних викликів.

Національні природні парки — це великі природоохоронні території. Їх створюють, щоб зберегти цінні природні комплекси і біорізноманіття, а також для організованого відпочинку людей. На таких територіях охорона природи поєднана з науковими дослідженнями, екологічною освітою та розвитком рекреації ( за умови суворих обмежень господарської діяльності, щоб не завдавати шкоди довкіллю ). НПП також відіграють важливу соціальну роль, створюючи можливості для безпечного відпочинку, розвитку туризму та місцевої економіки без шкоди для довкілля. Господарська діяльність у межах НПП допускається, але має чіткі обмеження, щоб зберегти природний баланс.

Проте статистика показує , що 2024 року нових НПП створили найменше за останні десять років. На тлі війни це стає особливо тривожним сигналом. Відсутність нових охоронюваних територій збільшує ризик втрати рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. Це також поглиблює деградацію екосистем, які виконують важливі природні функції. Вони регулюють клімат, підтримують водний баланс і забезпечують людей ресурсами, необхідними для життя й економіки. Ігнорування цих ризиків під час війни може призвести до незворотних втрат для природи та зменшення її здатності захищати населення від наслідків кліматичних і екологічних викликів.

Хто і навіщо блокує створення нацпарків

Фахівці Української природоохоронної групи (УПГ) з початку 2014 року сприяли створенню 75% заповідних територій в Україні. Проте жоден об’єкт природоохоронного фонду не був створений без труднощів у погодженні та інших перешкод, що виникали на цьому шляху. Яскравим прикладом цього є Ірдинське болото на Черкащині.

Приклад НПП «Ірдинське болото» наочно демонструє, що головна перешкода для захисту цінних природних територій в Україні — не брак експертних обґрунтувань, а небажання окремих державних структур погоджувати їхнє створення. 2024 року УПГ спільно з Черкаським національним університетом підготувала обґрунтування для створення національного природного парку «Ірдинське болото». Природоохоронці впевнені, що парк допоможе зберегти унікальні екосистеми, підтримати стабільність природного середовища та сприятиме «зеленій» відбудові, відкриваючи нові перспективи для розвитку регіону. Для цього вони провели експедиції та підготували клопотання, яке отримало схвалення Міндовкілля.

Наразі головною перешкодою на шляху створення парку є відмова державного монополіста, який відповідає за більшість лісів України, — ДП «Ліси України» погодити його створення. Майже 90% території парку — це різноманітні ліси, зокрема заболочені, що розташовані на землях в управлінні цього державного підприємства. Незважаючи на підтримку Міндовкілля, ДП «Ліси України» відмовляється дати зелене світло парку, пояснюючи це тим, що ліси нібито нестійкі та не здатні самостійно відновлювати природний баланс і пропадуть без рубок.

Подібні відмови гальмують процес створення національних парків, адже державні підприємства прагнуть використовувати території для лісозаготівлі або видобутку торфу. Хоча це дає короткострокову вигоду, такі дії шкодять природі та знижують довгострокову економічну стійкість регіону.

Ще один приклад — розширення НПП «Верховинський» в Івано-Франківській області . Кілька тисяч гектарів високогірних Карпатських смерекових лісів, серед яких є і праліси та старовікові ліси, не можуть отримати заповідний статус уже понад десять років. І знову через лісівників, які оголошують такі ліси «хворими» і піддають санітарним рубкам. У результаті залишається велика дірка між двома великими природоохоронними територіями — Карпатським і Верховинським національними природними парками. Як наслідок, можливий розрив єдиного природного простору Карпат, що заважатиме диким тваринам вільно пересуватися. Через це екосистеми стануть слабшими та гірше витримуватимуть наслідки зміни клімату, а ліси швидше деградують. Втрата такого екологічного коридору призведе до зменшення біорізноманіття, погіршить здатність гірських лісів утримувати воду та підвищить ризик паводків і ерозії ґрунтів у регіоні.

Схожа ситуація і на Рівненщині. Науковці вже давно обґрунтували потребу включити до складу національного парку «Дермансько-Острозький» заболочені ліси Дубенського надлісництва ДП «Ліси України ». Це одне з небагатьох місць України, де збереглися реліктові природні комплекси — острівні ялинові ліси. Непрохідні болота тут межують із віковими дібровами. Не дарма ця територія була однією з баз УПА, і саме тут, під Гурбами, відбувся найбільший бій повстанців із радянськими карателями. Зараз ця територія потерпає не лише від масових суцільних рубок, а й від торфовидобутку. Невключення цих територій до парку призведе не лише до остаточної втрати унікальних оселищ, а й до знищення історичних місць.

Що втрачають природа і люди без національних парків

Водно-болотні угіддя — одні з найцінніших екосистем у світі. Вони забезпечують понад 20% світових екосистемних послуг, хоча займають лише невелику частину суші. Якщо не створювати національних парків там, де це потрібно, наприклад, на Ірдинському болоті, ми ризикуємо втратити ці важливі території. Це може мати майже незворотні наслідки для природи, місцевих громад і економіки.

Втрата природного поглинача вуглецю. Водно-болотні угіддя ефективно поглинають вуглекислий газ і допомагають боротися зі зміною клімату. Хоча вони займають лише 5–8% землі, тут зберігаються 20–30% світових запасів вуглецю. Без охорони болота висихають, що призводить до пожеж. Вони знищують екосистеми і викидають в атмосферу великі обсяги вуглекислого газу та токсичних речовин. Це погіршує якість повітря і суперечить міжнародним кліматичним зобов’язанням України.

Зменшення запасів прісної води. Лише 1% світових запасів води придатні для використання, а третина цієї води зберігається у болотах. Деградація цих територій зменшує рівень річок і ґрунтових вод. Це безпосередньо впливає на громади і фермерів, які потребують води для пиття, побуту та виробництва. Наприклад, водозабір для жителів Сміли розташовується на межі Ірдинського болота. Його руйнування через осушення для торфовидобутку або заготівлі деревини поставить під загрозу водопостачання міста.

Втрати біорізноманіття. Водно-болотні угіддя зникають швидше за ліси: орієнтовно 23% у світі з 1970-го по 2025 рік. Вони є домівкою для 40% світових видів рослин і тварин. Зникнення боліт ставить під загрозу понад 25% видів, які від них залежать. Популяції риб, водоплавних птахів і земноводних у внутрішніх водно-болотних угіддях скоротилися на 81% з 1970 року.

Ризики для виконання міжнародних зобов’язань. Захист природних територій є частиною угод України з Євросоюзом і міжнародних кліматичних ініціатив. Невиконання цих зобов’язань може призвести до втрати фінансової підтримки від ЄС і гальмувати «зелену» відбудову. План відновлення інфраструктури передбачає принцип «не нашкодь довкіллю» та збереження біорізноманіття, а також соціальну відповідальність, щоб зміни не шкодили місцевим громадам.

Національна стратегія та план дій з біорізноманіття, що наразі розробляються, визначатимуть політику у природоохоронній сфері. Вони передбачають збільшення площ охоронюваних територій, відновлення екосистем, постраждалих через війну, і суттєве скорочення втрат біорізноманіття. Принцип «незавдання суттєвої шкоди» забезпечить відповідність інвестицій природоохоронним цілям і мінімізацію шкоди довкіллю.

Що пропонує Українська природоохоронна група?

Насамперед ключове — сформувати політичну волю та ухвалити стратегічні рішення на державному рівні . На початку 2025 року комітет Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування вже затвердив рекомендації комітетських слухань із питань біорізноманіття, які прямо передбачають створення природоохоронних територій як завдання для уряду, в тому числі перелічених вище. Тепер уже уряд має визначити це як пріоритет післявоєнного відновлення та кліматичної адаптації. Важливо забезпечити відповідність між деклараціями держави щодо збереження біорізноманіття та реальними практичними кроками. Також необхідно розробити довгострокове бачення розвитку мережі природоохоронних територій в Україні. І, нарешті, слід створити окрему державну агенцію охорони природи, адже кілька десятків фахівців у міністерстві не можуть одночасно опікуватися створенням, управлінням і захистом усіх територій.

Активізувати діяльність обласних державних адміністрацій. Створення природоохоронних об’єктів неможливе без активної роботи на місцях. Обласні адміністрації мають брати безпосередню участь у процесі їхнього створення. Це стосується не лише охорони природи: національні парки відкривають можливості для розвитку туризму, створення нових робочих місць, залучення інвестицій у місцеву інфраструктуру та підвищення екологічної безпеки.

Налагодити співпрацю з громадськими та природоохоронними організаціями. Часто саме вони першими ініціюють захист цінних територій і добре знають, як працювати з місцевими громадами. Такі організації можуть допомагати державі за різними напрямами: проводити інформаційні та просвітницькі кампанії, пояснювати людям важливість збереження природи, а також модерувати діалог між владою та громадами, сприяючи у знаходженні спільних рішень. Крім того, громадські організації мають досвід роботи з міжнародними партнерами, що відкриває доступ до додаткових ресурсів, експертної підтримки та фінансування. Завдяки цьому процес створення природоохоронних територій може стати швидшим, прозорішим і ефективнішим для всіх учасників.

Політика