Стандарт без ресурсу: що не так із новим навчальним планом для початкової школи

19 лютого 2026 р. 08:40

19 лютого 2026 р. 08:40

Нещодавно було ухвалено новий Державний стандарт початкової освіти, який запрацює в школах із 2028 року. Держстандарт — це своєрідний «суспільний договір» між державою та громадянами: він визначає, що саме дитина має знати й уміти після завершення певного етапу навчання — наприклад, початкової школи, — і саме це держава гарантує батькам.

Зараз Міністерство освіти і науки винесло на громадське обговорення проєкт навчального плану до цього стандарту. Він визначає, скільки уроків на тиждень буде з кожного предмета. Але навчальний план — це не просто розклад. Це рішення про те, чого школа реально зможе навчити, а що залишиться тільки декларацією й зрештою може лягти на плечі родин.

Проєкт спричинив активні обговорення серед учителів. Поряд із плюсами і в ньому, і в самому Держстандарті є недоліки, на які варто звернути увагу. У центрі дискусії — навчальний план з української мови: педагоги застерігають, що запропоновані зміни можуть уплинути на якість підготовки дітей.

Що таке Державний стандарт і чому його оновлення важливо

Державний стандарт освіти — це її фундамент. Неправильне закладання призводить до проблем зі зведенням усього будинку.

Стандарт оновлюється не рідше, ніж раз на десять років. Той, за яким школи працюють зараз, є довоєнним, 2018 року, тож очевидно, що він дещо відстав від реалій. Отже, ухвалення нового Державного стандарту — цілком виправданий крок.

Плюси нового стандарту очевидні: зроблено акцент на безпеці, психологічній стійкості, медіаграмотності, що особливо важливо в умовах інформаційної війни . Стандарт адаптовано для різних форматів навчання (онлайн, очного), що критично важливо в нинішніх умовах.

Проте є три серйозні проблеми:

1 . Відірваність від реалій школи.

Стандарт 2025 року є майже близнюком стандарту 2018-го. Зміни мінімальні й переважно стосуються змісту — додано розділи про мінну безпеку, цивільну оборону, окремі безпекові компоненти. Немає сумнівів — це важливо. Але обсяг навчального матеріалу водночас не зменшився — навпаки, зріс. Відповідно зросли й вимоги щодо результатів.

Водночас діти, які прийдуть до школи 2028 року, — це діти війни. Покоління з освітніми втратами, тривалим стресом, нерівним доступом до навчання. Якщо новий Держстандарт декларує відповідь на виклики війни, то варто було здійснити розрахунки когнітивного навантаження на дитину й реалістичності його виконання. Не просто додати сучасний за змістом матеріал до програми, а системно переглянути весь обсяг навчального змісту — залишити ядро, те, без чого діти не зможуть навчатися далі в середній школі, й вилучити другорядне. І це не пізно зробити зараз — закон дозволяє вносити зміни до Стандарту за потреби.

2. «Укрупнення» та ризик перевантаження.

Якщо додаються нові навчальні блоки, то відповідно збільшується перелік очікуваних результатів навчання, тобто навичок, які мають бути сформовані в дитини. І цей перелік чітко формулюється в Державному стандарті. Саме на нього орієнтуються автори програм і підручників та вчителі.

Новий стандарт додав сучасні навички — цифрову та медіаграмотність, безпекові аспекти. Це безумовний плюс. Однак це означає, що до переліку очікуваних результатів навчання додано нові. Водночас більшість попередніх навичок не переглянули, а «укрупнили» — об’єднали кілька окремих навичок в один комплексний результат. Отже, зовні — жодного перевантаження.

Наприклад, результат навчання передбачає, що учень «створює письмові тексти (цифрові та нецифрові), дотримуючись норм літературної мови та етичних правил». У цьому одному пункті поєднано каліграфію, грамотність, творче мислення і цифрову компетентність — уміння різної складності й темпу формування.

Укрупнення як таке не є проблемою. Ризик виникає тоді, коли перелік навичок, які школа має сформувати в дитини, виглядає коротшим, але зміст навчання стає щільнішим. Це створює ризик прихованого перевантаження: або прискорений темп навчання, коли всі теми проходять «галопом» без належного відпрацювання з великою кількістю домашніх завдань, або формальне виконання стандарту без глибини (учителі провели урок, а засвоїв учень чи ні — це його проблема).

3. Налаштування на середню школу, а не на реальні можливості школярів.

Державний стандарт початкової освіти мав би задавати тон іншим стандартам — базової й старшої школи. Проте зараз новий стандарт початкових класів «підігнали» під старшу школу, щоб у документах не було розривів між старшою та молодшою школою. Але вони є в реальності, бо вимоги, які орієнтуються на старшу школу, для малюків заскладні.

Побоювання, що зменшення вимог автоматично «знизить рівень знань», не витримує критики. Стандарт може містити сотні правильних результатів, але якщо їх неможливо досягти в реальних умовах — це ілюзія якості.

На перший погляд — суто технічні деталі, важливі тільки для освітян. Насправді ж вони стосуються кожної родини, що має дитину-школяра. Бо від кількості годин на вивчення предметів залежить не лише навантаження вчителя, а й якість навчання: якщо часу на вивчення навчальних тем і формування базових навичок бракує, їх доведеться «добудовувати» вдома — через репетиторів, додаткові заняття, ресурси батьків.

І тоді на якість освіти сильніше впливатимуть суб’єктивні чинники: фінансові можливості родини, освітній рівень батьків, наявність часу й підтримки. І це посилить нерівний доступ до освіти, що вже зараз є проблемою. Залежність результатів навчання від соціального статусу та місця проживання (місто / село) учнів традиційно чітко видно і за результатами НМТ, і в дослідженнях PISA, і у вітчизняних моніторингах освіти.

За що критикують новий навчальний план?

Уже завершується обговорення проєкту нового навчального плану, й найбільші побоювання вчителів початкової школи викликає зараз план з української мови (читання та грамотності).

Головна проблема — зменшення кількості годин, що фінансуються з державного бюджету для більшості дітей України. Нині в них сім уроків на тиждень (мова й читання), а буде шість. Це означає, що, наприклад, у першокласника стане на 35 уроків на рік менше — фактично випадає місяць. У масштабах початкової школи (1–4 класи) випаде приблизно пів року (140 уроків).

Чому це стосуватиметься не всіх учнів? Зараз у початковій школі використовують дві навчальні програми з мови: НУШ-1 (за ред. О.Савченко) і НУШ-2 (за ред. Р.Шияна). Їх розроблено згідно з чинним Державним стандартом-2018. У програмі НУШ-1 передбачено сім уроків української мови, фінансованих державою. У програмі НУШ-2 — п’ять уроків української мови як окремого предмета та ще два уроки у складі інтегрованого курсу «Я досліджую світ».

Для оновленого стандарту 2025 року розроблено одну програму, яка пропонує шість годин української мови як окремого предмета та одну годину у складі курсу «Я досліджую світ». Оскільки зараз більшість учителів (приблизно 80%) обрала програму НУШ-1, за якою діти вивчають мову сім годин на тиждень, вони втрачають одну годину. Так, вона нібито є у складі курсу «Я досліджую світ», але це не рівноцінний урок мови. Адже він обслуговує інший курс, і це означає, що на такому уроці не буде можливості повноцінно сфокусуватися на формуванні навичок читання й письма.

Водночас навіть сім годин на тиждень у довоєнному стандарті вчителі вважали недостатніми для формування базової грамотності — читання й письма. А нині їх іще поменшає. У нас і до війни були проблеми з читацькою грамотністю школярів, про що свідчили результати вітчизняного моніторингу якості освіти. Тепер ми їх поглибимо.

У проєкті навчального плану є так звана вільна година, тобто не прив’язана до певного навчального предмету. Її пропонують спрямувати на українську мову. Рішення логічне. Але є кілька нюансів. Не факт, що цю додаткову годину школа спрямує саме на вивчення мови. Її можуть віддати на інші предмети. І друге — це година варіативного складника, під яку держава не гарантує фінансування — її мають оплачувати громади. Якщо в них немає коштів — уроку просто не буде. Як розповідають учителі, в багатьох регіонах таких годин не фінансують уже кілька років. Тобто «вільна година» часто існує лише на папері. І це зрозуміло. На плечі громад лягло багато витрат. Не всі можуть дозволити собі навіть доплачувати надбавки вчителям.

Отже, зараз фактично гарантованими залишаються шість інваріантних годин української мови та читання замість семи, як раніше.

Наслідки скорочення годин на мову — системні

Дитина, у якої не буде сформовано базової грамотності в початковій школі, не зможе повноцінно навчатися в середній. Бо без якісного читання й письма вона не опанує ні математики, ні природничих наук.

Щоб навчити читати, потрібно багато годин систематичної практики. Ситуація поглиблюється впливом інформаційного середовища — дітям із кліповим мисленням складніше фокусуватися на тексті.

Ще одна проблема — саме навчання в початковій школі є сензитивним для формування навички читання й письма. Це своєрідне вікно можливостей, яке далі — в середній школі — не буде широко відчиненим.

Тим часом брак годин на опанування матеріалу означає, що частину навчання доведеться переносити додому. Родини з ресурсами компенсують це додатковими заняттями, родини без ресурсів — ні. Зрештою найбільше постраждають соціально вразливі діти — ті, для кого школа є єдиним системним джерелом грамотності.

Якщо школа об’єктивно не має часу виконати стандарт, ми фактично легалізуємо освіту для тих, хто може «докупити» доступ до неї поза школою. Це суперечить принципу рівного доступу до освіти.

Висновки

На прикладі української мови найвиразніше видно проблему — відсутність системності. Освіта не витримує точкових «додати» і «стиснути» — вона потребує цілісної логіки.

Коли вимоги формуються окремо від ресурсу для їх виконання, а зміни мають фрагментарний характер, втрачається якість. План з української мови став показовим прикладом того, що без чітко визначеного ядра й узгодженого розподілу часу навіть правильні наміри можуть обернутися втратою якості.

Саме тому потрібен не косметичний ремонт, а системне налаштування Державного стандарту освіти й навчального плану — з розумінням пріоритетів і реальних можливостей школи. Час внести зміни ще є.

Політика