Як війна змінює здатність підлітків навчатися

20 лютого 2026 р. 13:24

20 лютого 2026 р. 13:24

Повномасштабна війна створила для українських підлітків нову норму — життя в умовах невизначеності та небезпеки. У цій реальності вони навчаються, знаходять друзів і мріють про майбутнє.

Наша громадська організація «Навчай для України» працює безпосередньо з дітьми, зокрема з прифронтових територій і малих громад, допомагаючи їм долати освітні втрати, спричинені війною. Ці втрати зазвичай вимірюють кількістю пропущених уроків або прогалин у знаннях. Однак досвід роботи з підлітками показує: здатність навчатися значною мірою залежить від психоемоційного стану дітей і того, як вони справляються з тривалим стресом.

Саме тому ми ініціювали дослідження «Самопочуття та навчання підлітків в умовах війни». Воно є частиною багаторічної програми стійкості 2024–2026 (MYRP), що фінансується Education Cannot Wait та впроваджується за підтримки Міністерства освіти і науки України.

Це допомагає зрозуміти, в якому стані перебувають підлітки сьогодні, як війна впливає на їхнє самопочуття та здатність навчатися і хто стає для них опорою в умовах тривалого стресу.

Дослідження поєднувало онлайн-опитування понад 3,4 тисячі підлітків із восьми областей України (Дніпропетровської, Запорізької, Сумської, Миколаївської, Харківської, Херсонської, Чернігівської та Київської) а також фокус-групові обговорення з учнями, батьками, вчителями та шкільними психологами.

Психоемоційний стан підлітків: що показало дослідження

Згідно з результатами дослідження, кожен п’ятий підліток (21%) має ознаки психологічного неблагополуччя різного ступеня тяжкості та потребує додаткової підтримки. Найпоширенішими проблемами виявилися: тривога ( симптоми тривожності різної інтенсивності є в майже 29% опитаних), депресія ( ознаки депресії спостерігаються у 26% підлітків), стрес ( ознаки стресу — у 17%) .

Для аналізу специфічних реакцій на війну ми також використали шкалу психологічного дистресу, що оцінює рівень страхів, внутрішньої напруги та втоми від війни. За її результатами половина підлітків перебуває на середньому рівні воєнного дистресу, ще чверть — на високому.

Ці дані свідчать: емоційне виснаження від війни не завжди проявляється через класичні симптоми депресії чи стресу. Навіть за високого дистресу багато підлітків зберігають психологічну стійкість. Водночас саме тривога виявляється найчутливішим індикатором внутрішньої напруги.

Саме тому важливо подивитися, що лежить в основі цієї тривоги і які переживання підлітки оцінюють як найвідчутніші.

Як свідчать результати дослідження, найбільшу тривогу підлітки відчувають не за себе, а за життя і здоров’я близьких та за майбутнє України.

Додатковий аналіз показав гендерні відмінності: дівчата частіше, ніж хлопці, говорять про внутрішню напругу, втому від війни, страх за власне майбутнє та за своє життя і здоров’я. Водночас страх за близьких і майбутнє країни залишається однаково високим для підлітків обох статей — незалежно від гендеру.

Дані якісної частини дослідження доповнюють цю картину. Шкільні психологи, які працюють із підлітками щодня, детально описують їхні емоційні стани, з якими найчастіше стикаються в роботі.

Передусім це підвищена тривожність, паніка й розгубленість . За спостереженнями психологів, багато підлітків не розуміють, як розслабитися й відновитися після стресу чи емоційного навантаження. Страх і хвилювання часто пов’язані з життям близьких — шкільних друзів під час обстрілів або батьків, які перебувають на фронті.

У старших підлітків психологи також фіксують сором — небажання говорити про сімейні проблеми чи труднощі у спілкуванні з однолітками . Частина учнів стає закритішою, демонструє ознаки емоційного виснаження, уникає відвертих розмов про власний стан, часто відповідаючи стандартною фразою «у мене все добре». Нерідко ці непроговорені емоції накопичуються й «вибухають» у моменти підвищеного навантаження — наприклад, перед НМТ.

Психологи також звертають увагу на загальне роздратування, злість і агресію , що часто спрямовані на Росію як джерело війни. Водночас у частини підлітків зростає невпевненість у собі — це може бути пов’язано з тривалим дистанційним навчанням і браком соціальних та комунікативних навичок.

Також психологи кажуть про виснаженість, апатію та втому від війни. Підлітки ніби «відмежовуються» від негативних переживань, але водночас відзначають, що позитивних емоцій у їхньому житті теж меншає. Психологи описують це як стан емоційного «замороження» — «я нічого не хочу».

Ще один важливий мотив — почуття провини. Воно виникає через занадто емоційні реакції, невміння стримувати почуття, а також через так звану провину вцілілого: підлітки ловлять себе на сміху чи радості й потім картаються через це, адже в країні триває війна. Дехто з них також переживає, що завдає батькам додаткового клопоту в складний час.

Як психоемоційний стан у пливає на навчання

Психоемоційний стан підлітків безпосередньо позначається на їхній здатності вчитися. За спостереженнями психологів і вчителів, тривога, виснаженість і внутрішнє напруження насамперед упливають на концентрацію уваги, пам’ять і здатність утримувати фокус на навчальних завданнях. Підліткам стає складніше зосереджуватися на уроці, довше виконувати домашні завдання й запам’ятовувати новий матеріал.

В умовах тривалого стресу навчальне навантаження часто сприймається як надмірне, навіть якщо формально його обсяг не змінювався. Психологи звертають увагу на те, що частина учнів швидко втомлюється, втрачає інтерес до навчання або відкладає виконання завдань не через брак мотивації, а через емоційне виснаження. У школі такі прояви нерідко помилково трактують як лінощі або байдужість до навчання.

Окремо фахівці відзначають ситуації різкого емоційного «зриву» в періоди підвищеного тиску — перед контрольними роботами чи іспитами. Підлітки, які протягом тривалого часу стримують напругу, можуть демонструвати різке зниження результатів, підвищену тривожність або емоційні реакції, що не відповідають ситуації. Це не ознака слабкості, а наслідок накопиченого стресу.

Дистанційне навчання, вимушені перерви в освітньому процесі та обмежені можливості для живого спілкування з однолітками також посилюють ці труднощі. Психологи кажуть про зниження соціальних і комунікативних навичок, невпевненість у власних силах і страх помилки, що додатково ускладнює навчання й участь у класній роботі.

Окремим чинником, який впливає на навчання підлітків, стало вимушене переселення . Для учнів, які змінили місто чи громаду, війна означає не лише перерване навчання, а й необхідність адаптуватися до нового освітнього середовища — іншої школи, нових вимог, темпу й очікувань. Це може проявлятись як відстороненість на уроках, страх помилки або небажання активно долучатися до навчального процесу. У поєднанні з тривалим стресом війни ці чинники посилюють освітні втрати: підліткам стає складніше надолужувати пропущений матеріал і підтримувати залученість до навчання. Саме тому психологи звертають увагу на досвід переселення як важливий чинник, що потребує додаткової уваги з боку школи.

Однак попри емоційне виснаження та втому від війни, майже половина підлітків (46%) зберігає високий рівень мотивації до навчання. Для багатьох освіта залишається інструментом утримання контролю над майбутнім — шляхом до вступу до університету, професійної реалізації, фінансової незалежності тощо.

Водночас дослідження чітко фіксує чинники, що підривають мотивацію. Серед них — відчуття несправедливості під час оцінювання, ігнорування психоемоційного стану учнів, накопичення навчального боргу через пропуски та слабкий зв’язок між навчанням і реальним життям. У цих умовах демотивація часто є не байдужістю, а реакцією на системне перевантаження.

Ці дані відкривають простір для переосмислення освітніх політик: підтримка мотивації не може зводитися лише до підвищення вимог. Вона потребує поєднання навчання з практичним змістом, позакласною активністю, можливостями для самореалізації та відчуттям справедливості.

До кого підлітки звертаються по підтримку

Дослідження також показує, як учні намагаються впоратися з емоційно складними станами.

Найчастіше підлітки звертаються до свого найближчого соціального кола : 69% намагаються полегшити стан через спілкування з іншими людьми — однолітками, друзями, батьками чи родичами. Ще 66% пробують упоратися самостійно — через спорт, хобі, участь у шкільній активності або інтенсивніше навчання.

Водночас лише 8% підлітків звертаються по підтримку до вчителів або шкільних психологів. Таке дистанціювання від інституційної допомоги можна пояснити кількома чинниками: страхом порушення конфіденційності, небажанням відкриватися «чужим» дорослим, сумнівами в ефективності психологічної підтримки та переконанням, що до психолога варто іти лише із «серйозними» проблемами. Онлайн-формат навчання зазвичай істотно ускладнює роботу шкільних психологів. У дистанційному середовищі фахівцеві важче зчитати емоційні сигнали, діти рідко звертаються до них самі, без залучення батьків чи класного керівника, а під час ігрових активностей є технічні обмеження — якість зв’язку, складність коригування виконання ігрового завдання, менша фізична активність.

Водночас дослідження фіксує інший важливий процес — зростання емпатії та готовності підлітків підтримувати одне одного . В умовах тривалого стресу саме горизонтальні зв’язки між однолітками стають для них ресурсом стабілізації, що пояснює позитивне сприйняття підходів на кшталт «рівний — рівному».

Освітні втрати — це не лише про знання

Без урахування психоемоційного стану підлітків зусилля з надолуження знань ризикують залишатися поверховими й не давати стійкого результату.

Говорячи про ментальне здоров’я підлітків, ми насправді говоримо про межі дорослої відповідальності. Війна загострила те, що раніше залишалося на периферії освітньої політики: емоційний стан учнів часто розглядають як щось другорядне, тоді як саме він визначає здатність дітей навчатися, взаємодіяти й планувати майбутнє.

Для нас, дорослих, це означає відмову від ілюзії швидких рішень. Потрібно вчитися вибудовувати системну підтримку — в школі, вдома, у просторі соцмереж.

Батькам — приділяти більше уваги стану дитини, ніж оцінкам; бути готовими говорити про втому, страх і розгубленість без знецінення й моралізаторства.

Школі — виявляти гнучкість у вимогах, зменшувати формальний тиск, забезпечувати доступність психологічної підтримки не «за зверненням», а як частини щоденного життя.

Міністерству освіти і науки — переглянути навантаження й формати оцінювання з урахуванням хронічного стресу, в якому живуть діти, та інвестувати в системну підтримку ментального здоров’я в закладах освіти.

Підліткам потрібні не лише знання, а й відчуття передбачуваності та довіри — те, що дає змогу зберігати внутрішню опору навіть в умовах нестабільності.

Політика