«Спільне майбутнє»: досвід п’яти громад, важливий для всієї країни

20 лютого 2026 р. 17:16

20 лютого 2026 р. 17:16

Повномасштабна війна оголила слабке місце більшості українських громад — відсутність реального бачення розвитку , яке працює не лише на рівні документів, а й у щоденних управлінських рішеннях. Формальні стратегії часто не відповідають реальності, а ситуативні кроки, продиктовані кризами, не вибудовуються в довгострокову логіку.

Тим часом громади змушені одночасно відповідати на щоденні потреби мешканців і ухвалювати рішення, що визначатимуть їхнє майбутнє. За цих умов планування має бути водночас стратегічним і гнучким — спрямованим на стійкість та створення умов, за яких люди можуть залишатися, комфортно жити й бачити перспективу розвитку у своїй громаді.

Саме цю прогалину між формальним плануванням і реальними управлінськими практиками намагався заповнити проєкт «Спільне майбутнє», результати якого дають підстави говорити не лише про окремі кейси, а про підхід, актуальний для багатьох громад України.

Проєкт охопив п’ять громад у різних регіонах нашої країни — Перещепинську, Верхньодніпровську, Чугуївську, Зміївську та Коростенську, відібрані в межах відкритого конкурсу. Реалізацію здійснювала команда офісу просторового розвитку Urban Reform, яка понад десять років працює з громадами над формуванням сталих, людиноцентричних підходів до розвитку територій. Важливо, що йдеться не про унікальні чи «показові» громади, а про різні за масштабом і контекстом території з типовими для України викликами.

Попри відмінності в історії та розмірах, усі п’ять громад опинилися в подібних умовах: під час війни рішення щодо відновлення й розвитку потребують узгоджених дій та якісної взаємодії між мешканцями, місцевою владою, бізнесом і підприємцями. Саме тому спільним запитом стало формування зрозумілого орієнтира руху вперед — визначення пріоритетів розвитку, ідей для відновлення та спільного бачення майбутнього.

«Ми прагнули допомогти громадам розробити зрозумілу систему рішень у вигляді візії та набору пілотних проєктів, які можна реалізовувати поступово», — зазначає урбаністка та керівниця проєктів Urban Reform Анастасія Палій.

Від ідей до робочого інструменту

Ключовим результатом проєкту став документ «Спільне бачення розвитку». Він фіксує не лише бажаний образ майбутнього громади, а й перші практичні кроки для руху до нього. На відміну від класичних стратегій, цей документ громади розглядають не як формальну вимогу, а як робочий інструмент для ухвалення щоденних управлінських рішень.

Візія описує те, якою громада може бути в майбутньому, та визначає основні напрями розвитку — зміни, що поступово наближають до цього образу. Вона спирається на цінності та запити мешканців, а також на результати комплексного дослідження. Окремим блоком визначено перелік пріоритетних проєктів — конкретних кроків, із яких громада може розпочати втілення візії: від оновлення публічних просторів і вулиць до розвитку культурних інституцій, комунікації та механізмів участі мешканців.

«Спільне майбутнє — це коли громада має спільну мету та розуміння, куди рухатися. Це означає постійний діалог між мешканцями і владою, визначення пріоритетів і планування конкретних кроків. Без цього розвиток залишається фрагментованим і несистемним», — каже депутат Верхньодніпровської міської ради дев’ятого скликання Сергій Анашкін.

Участь і довіра: як працювала методологія

Ключовим принципом «Спільного майбутнього» стала участь мешканців на всіх етапах — від дослідження до формування фінальних рішень. Саме залучення людей стало основою для побудови довіри та спільного розуміння пріоритетів розвитку.

Для цього використовувалися воркшопи, фокус-групи, зустрічі з бізнесом і місцевою владою, онлайн-опитування та інтерв’ю. До процесу долучалися представники різних соціальних груп — молодь, підприємці, посадовці, представники культури й освіти, люди старшого віку.

«Після воркшопів і зустрічей ми почали отримувати конкретні пропозиції від мешканців. Люди пропонували ідеї розвитку публічних просторів, нових маршрутів і місць для молоді. Це допомагає точніше визначити пріоритети й побачити, що саме є важливим для громади сьогодні», — зазначає головна спеціалістка відділу містобудування та архітектури Чугуївської міської ради Тетяна Строля.

Водночас команда стикалася з типовими обмеженнями: нерівною залученістю різних груп, браком часу в посадовців і високими очікуваннями мешканців щодо швидких результатів. Це вимагало постійного балансування між глибиною процесу та реаліями воєнного часу.

«Я живу в Перещепиному понад 50 років і довго не бачила системних позитивних змін. Саме тому для мене важливо долучатися до таких процесів. Спільне майбутнє — це коли мешканці самі визначають, що розвивати, й можуть впливати на рішення. Без цього громада втрачає людей — молодь виїжджає, бо не бачить перспектив», — розповідає фермерка соціального напряму та керівниця проєктів ГО «Перспективи» в Перещепиному Олена Самарська.

Загалом у межах проєкту було залучено щонайменше 2038 мешканців п’яти громад — показник, що не лише фіксує масштаб участі, а й спростовує уявлення про пасивність мешканців малих громад у питаннях розвитку.

Дослідження як основа рішень

Іще однією принциповою рисою підходу стало поєднання соціологічного та просторового дослідження. Саме така комбінація дала змогу уникнути двох крайнощів: рішень, ухвалених без розуміння середовища, та суто технічного планування, відірваного від реального досвіду людей.

«Наша команда працювала з історичним контекстом і локальною ідентичністю, забудованим середовищем та інфраструктурою, природними ресурсами й ландшафтами, економікою, соціальними зв’язками, дозвіллям і повсякденними маршрутами мешканців», — каже Анастасія Палій.

Спільні виклики — різні рішення

«Робота з п’ятьма різними громадами дала змогу побачити, що, попри відмінності, базові виклики часто повторюються», — зазначає архітекторка та урбан-дизайнерка Urban Reform Олена Мельник.

Попри різні масштаби й контексти, у всіх п’яти громадах повторювалися схожі структурні проблеми: фрагментованість простору, нерівний доступ до сервісів, слабка зв’язність між районами та дефіцит якісних публічних просторів. Саме ці спільні виклики по-різному трансформувалися в конкретні рішення.

Для Коростенської громади таким рішенням стало формування мережі субцентрів у мікрорайонах міста — відповідь на надмірну концентрацію сервісів у центрі та складний доступ до них у віддалених районах. Паралельно громада сформулювала запит на ревіталізацію промислових територій як потенційних багатофункціональних просторів.

Для Верхньодніпровської громади ключовим став запит на створення кампусу як кластера освіти та інновацій — відповідь на дефіцит сучасних фахівців і брак можливостей для самореалізації молоді без виїзду з громади. Кампус розглядають як багатофункціональний простір, де освіта, перекваліфікація та співпраця з бізнесом формують єдину екосистему.

У Зміївській громаді зосередилися на природному й туристичному потенціалі — роботі з ландшафтами, рекреаційними маршрутами та формуванні привабливих природних просторів як ресурсу розвитку.

У Перещепинській громаді поряд із соціальними ініціативами значну увагу приділили природоорієнтованим проєктам: розвитку парків і набережної, очищенню річки та покращенню доступу мешканців до води.

Для Чугуївської громади ключовим результатом стала Концепція мережі публічних просторів — цілісної системи взаємопов’язаних вулиць, парків, набережних і зелених коридорів. Пілотним проєктом став парк імені І.Рєпіна як приклад переходу від стратегічної візії до конкретних рішень.

«Мені найбільше відгукнулася ідея створення простору для мешканців громади, де можна проводити час із користю — поєднання рекреаційної зони з культурними об’єктами. Напрацьована дорожня карта розвитку Чугуївської громади дасть змогу врахувати потреби мешканців і стане основою для сталого економічного та культурного розвитку в майбутньому», — каже представник Молодіжної ради при виконавчому комітеті Чугуївської міської ради Харківської області Євген Бондаренко.

…Досвід «Спільного майбутнього» важливий не тому, що його можна буквально відтворити в кожній громаді. Його цінність — у демонстрації підходу: навіть в умовах війни громади здатні мислити стратегічно й ухвалювати рішення, що виходять за межі реагування на кризу.

У час, коли більшість територій зосереджена на відновленні та виживанні, саме здатність переходити від декларацій до реальних управлінських процесів може визначити якість місцевого самоврядування в Україні на роки вперед.

І питання тут ширше за п’ять громад. Ідеться про те, чи зможуть українські території формувати своє майбутнє не ситуативно, а системно — спираючись на людей, ресурси та власну відповідальність.

Політика