Не фантастика. ШІ вже здатен розмножуватись і впливати на роботу онлайн-сервісів. Чи готові ми до цього?

21 лютого 2026 р. 17:16

21 лютого 2026 р. 17:16

Уявіть собі дата-центр, котрий поводиться як живий організм. Не тому, що хтось установив «розумний» регулятор, а тому що сам штучний інтелект починає множити власні копії, щойно відчуває брак ресурсів. Не команда інженера, не натиснута людиною кнопка scale up, а рішення мовної моделі визначає: щоб система працювала швидко й без збоїв — треба розмножуватися.

Це вже не фантастика. Декілька дослідницьких груп описали експерименти, де великі мовні моделі (LLM), вбудовані в ШІ-агентів, самі ініціюють запуск нових власних копій, коли різко зростає кількість запитів або система сигналізує про можливе вимкнення частини серверів чи зменшення доступних обчислювальних потужностей у дата-центрі. Фахівці називають це самореплікацією — здатністю системи створювати власні копії без прямої команди людини.

Простою мовою: моделі штучного інтелекту отримують завдання в умовах «трафік зростає, сервіс може впасти, твоя мета — зберегти якість». І частина з них доходить висновку: щоб досягти мети, потрібно розгорнути ще одну версію себе. Ніхто прямо не наказував: «копіюйся». Їй дали мету — вона обрала найефективніший інструмент.

«Мертвий розум», що поводиться, як живий

Теоретики іноді називають сучасні LLM «мертвим розумом». Він не має тіла й не підпорядковується законам біології: не старіє, не хворіє й може бути нескінченно скопійований. Штучний інтелект існує як набір чисел, який можна переносити на нове «залізо» стільки разів, скільки дозволяють ресурси.

Але щойно такий «мертвий розум» отримує доступ до реальної цифрової інфраструктури — тобто може сам запускати програми, керувати серверами й використовувати додаткові обчислювальні потужності, — він раптом починає поводитися, наче живий. У природі вид, який відчуває загрозу, розмножується й розселяється, щоб підвищити шанси на виживання. У цифровому світі логіка схожа: якщо є дефіцит — множся й переміщуйся туди, де більше обчислювальної енергії. Тільки замість клітин і ДНК тут — контейнери, GPU та хмарні кластери.

В експериментах дослідники описують цей процес як послідовність дій саме ШІ-агента — тобто програми на основі великої мовної моделі, якій дозволено керувати серверними ресурсами:

— агент «бачить», що доступних обчислювальних потужностей бракує;

— формує рішення зберегти роботу сервісу без збоїв;

— запускає створення власної копії на інших серверах;

— перевіряє, чи стало працювати стабільніше.

Це не випадковий збій, а послідовна стратегія досягнення поставленої мети. І саме тут звична технічна функція автоматичного масштабування — autoscale, коли в періоди високого навантаження система автоматично додає нові сервери, — перетворюється з інженерної опції на цифрову стратегію виживання.

Чому це важливо не лише для інженерів

На перший погляд, ідеться про внутрішню кухню компаній, які керують дата-центрами й забезпечують роботу онлайн-сервісів — від банківських застосунків до державних порталів. А пересічного користувача хвилює лише одне: щоб усе працювало швидко й без збоїв.

Проте сучасне цифрове суспільство — те, яке називають цивілізацією S5.0, — тримається саме на цій інфраструктурі. Через неї проходять банківські транзакції, керування енергосистемами, медичні бази та міська інфраструктура. Той самий ШІ-агент, який сьогодні просто розподіляє навантаження між серверами, завтра може впливати на роботу електромережі й розподіл електроенергії або на державні сервіси.

Якщо штучний інтелект здатен сам вирішувати, скільки розгорнути власних копій і де, ми отримуємо новий клас ризику. Йдеться не про фантастичного «злого робота», а про некероване самомасштабування — автоматичне розширення системи без чітких обмежень і зрозумілих правил.

Проблема в тому, що регулятори (державні органи, які встановлюють правила для технологій і відповідають за їхню безпеку) досі дивляться на ШІ крізь призму окремих функцій: розпізнавання облич, кредитний скоринг, медичні алгоритми тощо. А самореплікація — не окрема функція, а технічна можливість, яка може проявитися будь-де: від текстового редактора до критичної інфраструктури.

Один і той самий «доброчесний» ШІ-помічник у редакторі текстів залишається безпечним, доки не має права сам масштабуватися. Але варто надати йому повний контроль над хмарою — і в умовах стресу він раціонально обере розмноження. Бо це для нього — найпростіший спосіб виконати завдання.

І саме тут технічна оптимізація переходить у політику ризиків.

Коли право запізнюється

Юристи й політики лише починають розбиратися з базовими ризиками ШІ — дискримінацією, помилками, маніпуляціями. Самореплікація ж наразі існує переважно в експертних звітах.

Але якщо ШІ-агент може сам переносити свої копії між дата-центрами в різних країнах, постає просте запитання: де саме діє закон, у якій країні та юрисдикції? Там, де створено модель? Де стоїть сервер? Чи там, де обробляються дані?

Тут виникає потреба в чіткій електронній юрисдикції — правилах, що визначають, у яких правових режимах ШІ взагалі має право розмножуватися, а де це заборонено так само жорстко, як обіг небезпечних технологій.

Без таких правил цифрова екосистема може почати жити за власною «біологією», а право лише заднім числом фіксуватиме наслідки.

Що можна зробити вже зараз

Рішення не обов’язково мають бути радикальними. Але вони потребують політичної волі й чітких правил гри. Йдеться не про заборону самих технологій, а про контроль над тим, які повноваження ми їм надаємо й де проходить межа їхньої автономії.

Мінімальні привілеї . ШІ-агент не повинен автоматично отримувати повний контроль над масштабуванням і серверними ресурсами. Кожне таке право має надаватись окремо й за потреби легко відкликатись.

Квоти й ліміти. Потрібні чіткі обмеження: скільки копій системи може існувати одночасно і з якою швидкістю вони можуть з’являтися.

«Шлюзи міркувань» . Перед запуском нової копії програма на основі штучного інтелекту має пояснити, чому це необхідно для роботи сервісу. Такі пояснення повинні зберігатися й бути доступними для перевірки.

Незалежне тестування. Моделі мають перевіряти в стресових умовах незалежні експерти, а результати таких перевірок повинні бути відкритими, а не залишатися в компанії-розробника.

Інакше ми ризикуємо опинитися в ситуації, коли цифрова інфраструктура вже живе за новими правилами, а закони — досі за старими.

Від «епохи пробірок» до фази The Gadget

Можна вдавати, що ми все ще перебуваємо в нешкідливій «епосі пробірок» — коли нова сила існує лише в лабораторії й сяє романтичним світлом відкриття. Але цей етап для ШІ уже минув.

Експерименти з ШІ-агентами, здатними до самореплікації, дедалі менше нагадують академічні вправи й дедалі більше — так званий момент The Gadget. Так 1945 року називали перший прототип атомної бомби, після якого світ уже не був колишнім. Тобто це момент, коли технологія раптово виходить за межі наукової дискусії й починає визначати політику та безпеку. Різниця лише в тому, що сьогодні наш «полігон» — це глобальні хмари, дата-центри й правові режими, які ще не до кінця усвідомили, що саме в них тестують.

Це не драматизація заради ефекту. Це індикатор масштабу відповідальності. Якщо «мертвий розум» уже наближається до системного впливу, співмірного з технологіями, що змінили політику та безпеку ХХ століття, то й режим поводження з ним має бути відповідним: вимірювання, сертифікація, незалежні перевірки, чіткі «червоні лінії».

Чий інстинкт виживання перемагає?

Самореплікація ШІ — це побічний продукт раціональної оптимізації. Для техніки це плюс: вища доступність, менше збоїв. Для суспільства — питання: хто визначає межі допустимого?

Цивілізація S5.0 неминуче спиратиметься на розподілений «мертвий розум». Але якщо ми дозволимо цьому розуму самостійно вирішувати, де й скільки його має бути, одного дня можемо виявити, що інстинкти інфраструктури розходяться з нашими уявленнями про безпеку, право та справедливість.

І саме зараз, поки самореплікація ШІ лише входить у реальну практику, у нас іще є шанс зробити її керованою нормою, а не черговою некерованою силою в і без того нестабільному світі.

Політика