«Подивись угору!», або Астрономічний роман як літературний напрям

22 лютого 2026 р. 08:57

22 лютого 2026 р. 08:57

«Після місяців спостережень астрономи прощаються з 3I/ATLAS . Ця крижана скеля, помічена в липні 2025 року, стала лише третім міжзоряним об’єктом в історії нашої системи. Вчені підтвердили, що це найшвидша комета з коли-небудь зареєстрованих, вона вкрита крижаними вулканами та точно не є «позаземним апаратом», — повідомили днями слідом за світовими й вітчизняні ЗМІ, орієнтовані на нечастого читача, який навіть у нинішніх життєвих умовах не втратив здатності цікавитись і такими далекими справами, як космічні. А слідом за новинами про об’єкт 3I/ATLAS сайти та соцмережі вже вкотре (цю тему порушують не перший рік) заговорили про дуже близький — у межах 30 років — повторний вибух зірки-гіганта Бетельгейзе. Ті, хто доживе до цього явища, спостерігатимуть у небі об’єкт розміром із другий місяць.

Користувачі соцмереж тепер за бажання записують в улюблені спікери відеостримів і провідних астрономів. Ті ж як представники озброєних багатомільярдною технікою дослідницьких структур уже явно не відповідають образу бідного, геть відірваного від реального життя мрійника, котрий заощаджує на шкарпетках, аби купити давній астрономічний фоліант — як провінційний вчитель Марін Мірою з « Безіменної зірки » Міхая Себастіана. А тим більше давньому — звіздаря, сивого старця з білою бородою і в кумедному видовженому ковпаку, що припав оком до телескопа.

Та чи відповідає такий стереотипний образ стародавнього астронома дійсності? Чи може звіздар, який жив майже пів тисячоліття тому, бути суворим феодалом із лихим характером, вправним фехтувальником і жорстоким господарем чималого маєтку, з металевим ковпачком на обличчі замість втраченого на дуелі носа? Може, якщо його звуть Тихо Браге. Детальну інформацію про цього видатного астронома, який народився у середині XVI століття в Данії, а помер на початку XVII століття в Празі, знайти неважко. Тож обмежимося головною, з довідки у Вікіпедії: «…данський астроном, який здійснив безпрецедентно точні астрономічні спостереження, які пізніше Йоганн Кеплер використав для виведення своїх законів руху планет. Точність спостережень Тихо Браге була перевершена тільки після винайдення телескопа. За життя також був знаний як астролог і алхімік. …п’ятнадцять років (1576–1591) створював все точніші астрономічні інструменти. Король Данії Фредерік II надав Тихо маєток на острові Вен і гроші на будівництво першої великої обсерваторії в християнській Європі — Ураніборга. Безпрецедентна дослідницька програма Тихо перетворила астрономію на першу сучасну науку та допомогла розпочати наукову революцію».

Чи можна з таких вихідних даних написати історичний роман? Французькому письменнику Крістіану Комбазу (1954 р.н.), плідному й доволі популярному на батьківщині та абсолютно не представленому в нас (будемо сподіватися, тимчасово), це вдалося. Його роман «Володар Уранії» під час першого знайомства обіцяє виявитися чимось схожим на умберто-ековське «Ім’я рози», адже стартує з не менш містичної атмосфери.

Оповідь ведеться від імені слуги Тихо Браге, хлопчини Єппе, який народився потворним — в його тіло намертво вріс труп померлого брата-близнюка, голова якого опинилися в черевині (або її й не було), зовні ж залишилися тулуб і кінцівки. Мати Єппе через такий плід померла під час пологів, і Браге, який, з-поміж інших занять, практикував іще й лікарську справу (причому не надто вправно — саме йому не вдалося врятувати породіллю) взяв безнадійне немовля під опіку, оплачуючи його утримання на фермі заможного селянина. Хлопець, якого не схильне до сентиментів селянське оточення прозвало «нетопиром», виявився не просто, а феноменально розумним, здатним запам’ятовувати довжелезні ряди чого завгодно — літер, слів, чисел, предметів. Окрім того, нещасливий сирота-каліка Єппе має дар передбачувати майбутнє…

Отже, роман вийшов як історія сходження та занепаду слави Тихо Браге, розказана «хлопчиком із феноменальною пам’яттю» (від якого, як і від його анекдотичного прототипа, не сховається ніхто й ніщо). Можливо, для любителів повного занурення в атмосферу численні й надто детальні описи вбрання кожного з героїв та інші демонстрації особливості мозку Єппе будуть додатковим бонусом, та пересічному читачеві вони згодом почнуть набридати.

Введення в роман настільки неординарного оповідача натякає на близьку захопливу пригоду, але її не буде. Буде деталізована історія побудови вищезгаданого астрономічного палацу Ураніборг на острові Вен, від якої намагалися у будь-який спосіб ухилитися закріпачені холопи шляхетного астронома. Буде сага про палацові інтриги навколо Браге, які зрештою призведуть до його вигнання з Данського королівства та руйнування «Уранії». Вималюється портрет Браге — грубіяна, поганого сім’янина, любителя їжі та пива, змушеного з’являтися на публіці з наклеєним носом, який геть позбавляв його міміки (тодішня пластична хірургія нічого кращого, ніж колекцію накладних носів із різних металів, запропонувати не змогла). З’являтимуться епізодично не менш видатні вчені того часу — Джордано Бруно, Йоганн Кеплер та ряд забутих або вигаданих їхніх колег по зоряному цеху. Під фінал багатого на деталі, але — будьмо чесними — не надто захопливого роману Володар Уранії, як і в житті, переїжджає до блискучої Праги епохи імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ. А епоха ця є предметом неабиякого інтересу в любителів історії, а особливо історії мистецтва.

Адже з усіх імператорів восьми століть існування дивовижного європейського об’єднання саме Рудольф ІІ уславився не воєнними успіхами та звитягами, а пристрастю до мистецтва та всіляких екзотів (що не пішло на користь ані йому, ані імперії тоді, проте зіграло позитивну роль для творців, чиїми досягненнями людство може насолоджуватися й донині). До імператорської резиденції в Празі стікалися як твори провідних митців, що  їх купували його культурні агенти по всій Європі, так і самі митці, а з ними й науковці (зокрема астрологи й алхіміки, адже ці сфери тоді вважалися цілком заслуженими), авантюристи та відверті шарлатани.

Разом із творами мистецтва до Праги привозили екзотичних тварин з усього відомого на той час світу, а також заохочували людей із різноманітними фізичними вадами (приміром, «людей-котів», цілої родини з генетичною схильністю до потужного оволосіння всього тіла, включно з лицем), із яких імператор створював власний почет. Культурним символом цієї епохи вважають італійського художника Джузеппе Арчімбольдо, впізнаваного своїми портретами з овочів та рослин, зокрема й славетного портрета Рудольфа ІІ.

Тихо Браге, люб’язно прийнятий імператором, прожив у Празі лише кілька років, але доволі плідних, особливо у співпраці з німецьким математиком Йоганном Кеплером. Щоправда, в романі Комбаза цю співпрацю показано як відверту експлуатацію норовливим і, попри все, небідним данцем злидаря-вченого, який заробляв на життя астрономічними прогнозами.

Невдовзі Браге несподівано швидко помер у віці 55 років, і причини його смерті століттями обростали легендами, аж до того, що 2010 року данські вчені провели ексгумацію решток тіла, аби встановити істину. Втім, вердикту не винесли, схилившись хто до руйнівної дії парів ртуті, без якої не обходилася тодішня наука, хто до загальної хвороби нирок, що було не дивно з огляду на роботу в холодних підвалах.

А Йоганн Кеплер продовжив свої дослідження зіркового неба і з’явився в одному з оповідань захопливого альманаху «Уночі під кам’яним мостом» німецькомовного письменника Лео Перуца (1882–1957). Адже народився автор у понімеченій Празі — в родині єврейського фабриканта. В дитинстві з батьками переїхав до Відня, а 1938-го, рятуючись від нацизму, встиг перебратися до Британської Палестини, на землях якої невдовзі постав незалежний Ізраїль.

Лео Перуц вважається майстром магічної літератури та жахів. Саме таким є перекладений Галиною Петросаняк («Видавництво ХХІ», 2024) альманах, а точніше — справжній роман із життя Рудольфа ІІ, знаменитого єврейського багатія Мордехая Майзеля та інших історичних і вигаданих персон. Любителям Праги, яких серед українців не бракує, він має сподобатись, адже насичений містичними локаціями, які багатьом знайомі. Збірку написано у форматі, який за відсутності спеціального терміна можна умовно назвати «тарантиновським» — нібито цілком самостійні новели виявляються у різний спосіб пов’язаними між собою. Не стало винятком і оповідання «Зірка Валенштайна», де славетному Валенштайну (повне ім’я — Альбрехт Венцель Ойзебіус фон Вальдштайн), майбутньому імператорському головнокомандувачу під час Тридцятирічної війни, бідний, змучений злиднями Кеплер складає гороскоп, що геть перекреслив одні плани ще зовсім молодого шляхтича, натомість дивним чином напророчив інші: в небесній сфері Великого Воза у вирішальний для його долі момент запанувала Венера замість очікуваного Марса…

Завершити зірково-літературну розвідку було б логічно згадкою про найвідомішого астронома українського походження Юрія Дрогобича (близько 1450–1494). Нехай цей учений муж (справжнє ім’я якого — Юрій Котермак) і не має прямого стосунку ні до Тихо Браге, ні до Кеплера, та його вважають учителем Ніколауса Коперника, з чиєю концепцією побудови Всесвіту заочно полемізував Володар Уранії (почасти визнаючи її, почасти обстоюючи власне бачення). Всесторонньо освічений виходець із Дрогобича, крім інших здобутків, вважається першим слов’янським ученим, чию працю латинською мовою було видано у друкованому вигляді. В його послужному списку також — ректорство в Болонському університеті та професорство в Ягеллонському. Молодий Коперник був слухачем його студій.

Вочевидь, першою літературною спробою донести до читача постать Котермака / Дрогобича була коротенька новела Ніни Бічуї «Дрогобицький звіздар», яка з’явилася в кишеньковій збірці оповідань 1970 року (а 2024-го у видавництві «Віхола» вийшов значно повніший однойменний альманах). Напевно, читачеві, який тоді не був знайомий із постаттю українського астронома й астролога, для першого враження новели було б замало. Та 1972 року побачила світ наукова робота історика Ярослава Ісаєвича «Юрій Дрогобич» (випуском кишенькової серії «Життя славетних»). У наш час незначними накладами виходили друком як розвідки діяльності вченого, так і переклад його невеликого за обсягом трактату на стику астрономії й астрології «Прогностична оцінка поточного 1483 року». А 2014 року чернівецький письменник Володимир Мельников присвятив Юрію Дрогобичу першу частину свого історичного роману «Безмежна доля».

Політика