Контейнерні котельні — альтернатива реанімації великих ТЕЦ

26 лютого 2026 р. 17:26

26 лютого 2026 р. 17:26

У попередні роки війни ворог в основному атакував об’єкти генерації та передачі електрики. Зима 2025/2026 стала переломною — Росія вперше розпочала цілеспрямовану кампанію проти столичних ТЕЦ , які забезпечують теплом чотири мільйони жителів столиці. Росіяни переступили черговий моральний бар’єр — і почали неприхований геноцид холодом цивільного населення багатомільйонного міста під час різкого похолодання. На жаль, вони не зупиняться у майбутньому. Тому зараз треба поставити незручне запитання: чи варто відновлювати те, що вже зруйнували і можуть зруйнувати знову? Чи не час збудувати щось принципово інше та більш стійке?

ТЕЦ — ідеальна мішень

Значну частину Києва, особливо його лівобережну частину, кілька потужних ТЕЦ забезпечують теплом, яке від них трубами розвозиться по всьому лівому берегу. Пошкодження цих ТЕЦ автоматично означає відсутність тепла майже у половині будинків міста. Саме так побудована діюча система теплопостачання, яку Київ успадкував від радянського планування. Великі ТЕЦ займають території у десятки гектарів, тому ворогу достатньо просто їх атакувати, а от захистити такі станції майже неможливо. І противник це чудово розуміє. Тому відновлювати зруйновані ТЕЦ у початковому вигляді означає відтворити ту саму критичну вразливість міста. Чи є сенс витрачати сотні мільйонів доларів, щоб знову мати одну велику мішень для російських ракет?

Рішення — контейнерні котельні

Альтернативний підхід: замість двох-трьох величезних ТЕЦ — десятки малих, розподілених по всьому місту. Це можуть бути і когенераційні установки, і контейнерні газові котельні. Про перші зараз активно говорять, а от про другі майже не згадують. Хоча саме сотня малих котелень забезпечила наявність тепла на правому березі міста.

Контейнерна газова котельня — це повноцінна котельня у стандартному металевому контейнері розміром із вантажівку та потужністю до 10 МВт. Одна така котельня може забезпечити теплом кілька будинків або цілий квартал. Установлення доволі просте: привезли, встановили, підключили до газу і теплових мереж будинку чи кварталу — готово. Такі котельні можна побачити у багатьох містах у різних країнах світу: у Польщі, Чехії, Канаді, Німеччині, Нідерландах, США, і навіть усередині щільної міської забудові поряд із багатоповерховими житловими будинками.

Щоб вивести з ладу мережу з 50 розподілених котелень, треба влучити в кожну з них. Це принципово інше завдання, ніж знищити одну велику ТЕЦ.

Не лише військові вигоди

Стійкість до ударів — лише одна з переваг децентралізації, але є й інші.

По-перше, зниження втрат тепла. Зараз, поки гаряча вода біжить трубами через увесь лівий берег від ТЕЦ до ваших батарей, до 28% тепла просто розчиняються в землі. І ви за це платите. Квартальна ж котельня стоїть біля будинків — плече подачі мінімальне, а отже, втрати тепла наближаються до нуля.

По-друге, економія електрики на прокачування. Щоб прогнати гарячу воду через десятки кілометрів магістральних труб, потрібні потужні насосні станції. Це десятки мегават електроенергії щодоби цілорічно. У децентралізованій системі насоси малі, розташовані поруч зі споживачем і споживають значно менше електрики.

По-третє, легший захист від дронів. Прикрити засобами ППО або антидроновими спорудами невелику контейнерну котельню є простішим для виконання завданням, ніж захистити ТЕЦ на площі 100 га з десятками відкритих об’єктів: турбін, котлів, градирень, трубопроводів. Менший об’єкт — менша площа ураження, менше коштів на захист, вища ймовірність відбити атаку. І ворогу буде дуже дорого витрачати недешевий «Іскандер» для влучання у мобільну котельню, яка може коштувати лише 100 тис. дол. і яку швидко можна замінити.

«Норми не дозволяють» — не аргумент

Коли заходить мова про контейнерні котельні в міській забудові, окремі експерти відразу цитують норми: мовляв, заборонено, потрібна 30-метрова труба, санітарна зона. На перший погляд, аргумент залізний. Насправді ж це просто небажання шукати рішення. Бо основна проблема в тому, що в Україні досі використовуються будівельні норми, які десятиліттями не оновлювалися і не враховують сучасного розвитку технологій.

Наприклад, ДБН «Котельні» базується на методології розрахунку висоти труб іще з 1976 року. Ці норми писалися під котли з ККД 80% і температурою відхідних газів 150–250°C, яким справді була потрібна висока труба для природної тяги і розсіювання викидів. А сучасні конденсаційні котли — це інша фізика, їхній ККД 96–109%. Температура відхідних газів лише 40–60°C. Дим видаляється примусово вентилятором, викиди NOₓ і CO мінімальні. Висока труба їм не потрібна ані технічно, ані екологічно. У США, Канаді, Німеччині, Нідерландах норми це враховують, і там ніхто не вимагає 30-метрової труби від сучасної модульної котельні. В Україні вимагають, бо норми не оновлювали 50 років.

Ми досі будуємо майбутнє за правилами, які писалися під технології минулого століття. Це не аргумент проти нових котелень, це аргумент для оновлення нормативної бази, яка відстала від прогресу.

Саме оновлення ДБН під сучасні технології має стати першим кроком будь-якої реальної реформи теплопостачання. Якщо такі котельні спокійно працюють на Заході, то це означає, що вони можуть працювати і у нас.

Цифри говорять самі за себе

Відновлення Дарницької ТЕЦ-4, за попередніми оцінками, коштуватиме близько 100 млн дол. За ці самі кошти можна встановити до 50 контейнерних котелень потужністю до 10 МВт кожна, розосереджених по всьому лівому берегу міста. Знищити таку мережу одночасно практично неможливо.

Якщо врахувати, що зараз у трубах губиться до 28% тепла, і за це платять споживачі, то лише скорочення втрат дасть можливість щороку економити сотні мільйонів гривень, які можна спрямувати на термоізоляцію будинків.

Київ має потужні газові мережі, які зараз недозавантажені. З радянських часів промислове споживання газу в місті впало в рази, адже частина підприємств закрилася або переїхала. Ці труби вже прокладені та можуть забезпечити газом додаткові котельні. Навіть частина Троєщини має газопроводи потрібного тиску. Додаткові великі капіталовкладення у газопостачання не знадобляться.

Як це вже працює в інших країнах

Фінляндія. Країна з подібним до України кліматом перейшла на розподілену модель теплопостачання ще у 1990-х. Втрати тепла в мережах становлять 5–7% проти київських 28%. Половина тепла виробляється від децентралізованих джерел. Конденсаційні котельні в житлових кварталах — стандарт, а не виняток.

Польща. За 20 років державної програми термомодернізації споживання тепла в багатоповерхівках знизилося на 30–40%. Держава субсидувала до 50% витрат на утеплення. Паралельно відбувалася масова заміна старих котелень на сучасні газові та біомасові. Польща починала з такого самого радянського спадку, що й в Україні.

Естонія. Мабуть, найближчий до України приклад. Після 1991 року відбувся повний колапс централізованої системи, держскарбниця була порожньою, і це буквально змусило естонців приймати рішення швидко. Ставку зробили на децентралізацію. Сьогодні естонська система одна з найефективніших у Балтії: сучасне обладнання, низькі втрати, конкурентні тарифи. Час переходу — близько десяти років.

Що робити вже зараз

Кожне рішення про відновлення теплопостачання лівого берега столиці має проходити єдиний тест: «Чи знижує це системну вразливість?». Якщо відповідь «ні», то рішення хибне.

Тому не потрібно відновлювати ТЕЦ-4 і ТЕЦ-5 у початковому вигляді, а лише залатати дірки з мінімальними витратами. Паралельно вже цієї весни слід почати розгортати контейнерні газові котельні як перший важливий крок побудови децентралізованої системи теплопостачання міста. Встановлення навіть 10–20 таких котелень значно зменшить ризики наступної зими. Частина обладнання вже є в Україні або може бути отримана від партнерів за місяці.

Щоб швидко оновити будівельні норми під сучасні технології, можна взяти існуючі європейські. Це не технічна дрібниця, це блокуючий чинник для всієї реформи. Без цього кроку кожен проєкт квартальної котельні тонутиме в узгодженнях.

Паралельно потрібно прискорити програму термомодернізації радянських багатоповерхівок. Утеплений будинок потребує в кілька разів менше тепла. А в разі аварії тримає температуру значно довше, а це прямий резерв безпеки.

Загроза від РФ існуватиме завжди, тому наші міста повинні мати стійкі децентралізовані системи теплопостачання, які неможливо вивести з ладу одним ракетним ударом.

Політика