На фронті поліг артилерист Галицької бригади. Згадаймо Андрія Кіцеру

28 лютого 2026 р. 09:14

28 лютого 2026 р. 09:14

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Кіцеру.

Артилерист 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ Андрій Кіцера поліг на фронті 28 січня 2026 року. Про це повідомляє « Главком » із посиланням на Львівську міську раду та Український католицький університет .

Андрій Кіцера народився 11 червня 1972 року у Львові. Навчався у ліцеї № 46 імені В'ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Згодом здобув професію маляра з художньої обробки у закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж прикладного мистецтва та дизайну». Також навчався у Катехитично-педагогічному інституті Українського католицького університету.

Після навчання Кіцера проходив строкову військову службу, потім працював майстром з інтер’єру на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Андрій був людиною з великим серцем – вихованим, відповідальним, щирим і турботливим. Завжди допомагав іншим, був надійною опорою для своєї родини та вірним другом. Вирізнявся чуйністю, добротою, внутрішньою силою й незламністю, завжди залишався усміхненим, життєрадісним та оптимістичним. Вів здоровий спосіб життя, займався дзюдо, гімнастикою та бойовими мистецтвами. Любив подорожувати, особливо в гори, цікавився історією, розумівся на музиці. Працював із любов’ю, був талановитим і старанним. Займався пасікою та садівництвом, любив готувати. Його словами було: «Земля – це моє життя». Опираючись на Святе Письмо, яке знав досконало, давав мудрі поради. Часто повторював: «Якщо мене Ісус покличе, я візьму рюкзак – і піду додому». Для багатьох він був прикладом світлої та сильної людини.

Андрій Кіцера був учасником АТО, а з початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на миколаївському, херсонському, південно-слобожанському, донецькому, курському та північно-слобожанському напрямках у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України.

«Я побачив, що робить Росія, і зрозумів, що не можу сидіти вдома. Дружину й доньку я відправив до сестри. Коли вони поїхали, я тихо зібрався і пішов у військкомат. 28 лютого я вже був на комплектації. У військкоматі сказав одразу: відправляйте тільки у 80-ку, тільки до своїх. Рідні місяць не знали, що я вже на фронті, бо розумів: якщо почну пояснювати – зламаюся», – сказав Андрій у інтерв'ю, яке опублікувала його бригада у грудні 2025 р.

У бригаді пишуть, що хоча Андрієві було 53, він працював у такому бойовому темпі, який не кожному 30-річному під силу. «Мені тут нерідко кажуть: «Дядьку, ви часом не втомлюєтесь?». А я сміюся. Я дивлюся на хлопців, які молодші за мене на 20 років, а здоров’я в них не краще за моє. Це не залежить від віку. Це залежить від духу, від характеру, від того, чи ти готовий стояти до кінця», – казав воїн.

Андрій пригадував, як важко було тримати оборону на початку російсько-української війни. Тодішня реальність – брак побутових речей, з морозами та мінімальними ресурсами. «У 2014-му було дуже важко. Ми жили в землянках, в окопах. Вода тільки для приготування їжі. Посуд мили снігом. Морози 25-30 градусів. Один генератор на 20-30 людей, щоб зарядити телефони. Я тоді обличчя не мив - не було чим. Це був інший рівень війни», – розповідав захисник.

Уже під час Великої війни, під час боїв за Кліщіївку, що на Донеччині, розрахунок Андрія знищив одразу дві російські ББМ. «Першою йшла МТ-ЛБ. Вона їхала, не стояла. І з першого пострілу ми в неї влучили. Через хвилину до неї під’їхала інша машина, мабуть, на допомогу. Ми працювали швидко, другий снаряд – і друга машина теж загорілася. Дві цілі двома пострілами. У нас тоді навіть часу порадіти не було, мали одразу відкочуватися», – казав воїн.

Про страх на війні Андрій говорив чесно й відверто: «Я вихований у християнській родині. І вірю в Бога. Кожного разу, коли ми їдемо на бойове, я всю дорогу молюся. Це мене зосереджує. Я знаю, що за мене теж моляться рідні. І це мене укріплює, надає сили і впевненості».

80-ту бригаду Андрій називав місцем, де кожен боєць відчуває взаємоповагу й довіру: «У нас людина – на першому місці. Командири не зверхні, вони слухають. Часто питають поради, бо знають, що в мене є досвід. Тут ти відчуваєш, що твої знання й руки цінують. І це дуже мотивує».

Андрій  найбільше мріяв повернутися до мирного життя, до будівництва, ремонту, тобто свого ремесла: «У мирному житті я міг вигадати, придумати, зробити щось нове. Я люблю творити руками. Я все життя так працював. А на війні доводиться руйнувати. Але це така руйнація, яка рятує життя. І коли все закінчиться, я повернуся додому й знову буду творити. Мені є що будувати».

Нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «За зразкову службу», відзнакою «За знищеного ворога» та медаллю «Учасник АТО».

Поховали полеглого захисника 24 лютого 2026 року на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань № 87, вул. Пасічна.

У Андрія Кіцери залишилися дружина, донька Ліліана, брат та родина.

« Главком » долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.

Політика