Догляд вдома: допомога доходить лише до кожного десятого

01 березня 2026 р. 08:38

01 березня 2026 р. 08:38

Сувора зима, обстріли та блекаути стали для українців випробуванням на людяність. Не завжди й не всі пройшли це випробування з позитивною оцінкою. Так, наприкінці січня в Києві у власній квартирі 88-річна «нічийна» бабуся Євгенія Бесфамільна перетворилася на крижану статую. І нехай столична влада переконує, що вона померла не від холоду, а від «серцевої недостатності», важливо інше: в замерзлій оселі старенька згасала на самоті. Те саме — про смерть у Ворзелі 82-річного кінооператора Павла Лойка . ЗМІ повідомляли, що причиною цього стали холод і виснаження. І неважливо, який у нього остаточний діагноз. Важливо, що подружжя похилого віку було позбавлене опіки з боку родичів та/або держави.

Скільки людей залишаються невидимими для суспільства лише через те, що вони маломобільні й не можуть вийти з дому? Здається, такі «нічиї» люди живуть майже в кожному багатоквартирному будинку. Як докір державі та суспільству.

За даними Мінсоцполітики, станом на 2025 рік в Україні налічувалося 1,3 мільйона осіб з інвалідністю I та II групи — це люди, які потребують постійного або регулярного догляду. До того ж реальна потреба в догляді може бути набагато більшою. Про це йшлося під час обговорення результатів дослідження «Послуга «догляд вдома» в громадах: доступність, потреби, прогалини», яке провела Ініціатива «Всетурбота» cпільно з ГО PH Capital та Європейським інститутом політики громадського здоров’я.

Презентуючи дослідження, Наталія Кириченко (дослідниця та членкиня правління громадської організації PH Capital) та Костянтин Думчев (асоційований дослідник Європейського інституту політики громадського здоров’я) зазначили, що в деяких країнах надавачі медичних і соціальних послуг об’єднані в один сектор, тоді як в Україні це різні сектори. Водночас медична реформа в нас почалася раніше за соціальну, і є певний розсинхрон: потреба в догляді вдома включає медичні аспекти, які не входять до переліку соціальних послуг. Їх має забезпечувати медичний сектор, але взаємодія двох секторів не завжди ефективна.

За даними дослідження, станом на перше півріччя 2025 року 53 тисячі осіб отримували мобільну паліативну допомогу вдома і 313 тисяч — паліативну та реабілітаційну допомогу . Водночас реально потребують домашнього догляду орієнтовно від двох до трьох мільйонів осіб .

Коментуючи результати дослідження, заступник міністра у справах ветеранів України Руслан Приходько зазначив, що неузгодженість дій медичного та соціального секторів — питання номер один: хтось має контролювати весь процес.

Виплати ветеранам та інвалідам загалом, які призначаються за принципом «усім потроху», на думку Приходька, також не ефективні: «Ми розмазали широкими мазками мільярди бюджетних грошей по різних програмах. А береш конкретного ветерана, питаєш: що ти отримав? Нічого. Це системна історія, тому наше завдання — вийти на результат».

Тут можуть стати в пригоді цифрові інструменти, вважає заступник міністра. «Ми вже впровадили пілотно в деяких регіонах відповідну CRM-систему (Customer Relationship Management system). Наше завдання — повний облік усього, що роблять фахівці. Їхня зарплата має бути забезпечена виключно на реалізованих кейсах, а не просто «я щось робив, у мене сотня підопічних, а чи хтось із них досягнув якоїсь цілі — невідомо», — зазначив Руслан Приходько. Кінцевий результат адаптації, на його думку, — коли людина самостійно влаштувалася на роботу, як це, наприклад, зміг зробити ветеран із Одеси з повною втратою зору, котрий зараз працює інструктором із тактичної підготовки бойового підрозділу.

«Податки, які збирали для всієї країни, необхідно розподіляти на потреби й тих, хто працює, й тих, хто потребує допомоги, — каже уповноважена президента України з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна . — Це величезне навантаження на систему. Населення України старішає, тож маємо зрозуміти, що податків більше не ставатиме. Потрібно думати, як тій кількості людей, що залишилися в країні, надати послуги, яких вони сьогодні потребують».

Уповноважена також зазначила неефективність фінансування інтернатів для інвалідів: «Гроші, що виділяються сьогодні для людей, які перебувають у доглядових будинках, психоневрологічних інтернатах, рахуються за установою. Тобто опалення, електрика, інші витрати — все це зараховується у вал. Саме на догляд, на підтримку цих людей іде просто мізер . Якщо ми порахуємо ці ресурси за принципом «гроші ходять за людиною», то людина з психоневрологічного інтернату могла б повернутися додому. Маємо переосмислити наші системи фінансування. Гроші в країні невеличкі, але є. Якщо їх перерозподілити, ми зігріємо більшу кількість людей увагою і теплом».

«Закон має показати роль кожного центрального органу виконавчої влади на кожному рівні і їхню відповідальність за формування безбар’єрного суспільства», — підсумувала Тетяна Ломакіна, анонсувавши розроблення законопроєкту про безбар’єрність.

За те, що з людиною, яка перебуває вдома, щось не так, зараз «вигрібають» сімейні лікарі, зазначила голова НСЗУ Наталія Гусак . На її переконання, має формуватися комплексна послуга.

На окремих територіях, особливо в сільській місцевості, медична допомога недоступна, визнає Гусак: «Ми почали більш проактивно використовувати різні додаткові механізми, щоб гарантувати наявність медичного працівника у віддалених містечках. У нас з’явилася послуга щодо дітей. Крім того, ми почали описувати послугу довготривалого сестринського догляду».

Також, за словами голови НСЗУ, вже підготовлено концепцію, в якій, окрім госпітальної частини, є послуга асистентського догляду вдома . «Впродовж 2026 року Мінздоров’я описуватиме цю послугу в межах своїх стандартів і протоколів, паралельно дбатиме про те, щоб відбувалося навчання і щоб 2027 року ми почали закуповувати цю послугу», — зазначила Наталія Гусак.

Завдання держави — гарантувати для людей старшого віку, людей з інвалідністю та хронічними хворобами безперервну підтримку. «Послуга догляду вдома — це про збереження гідності та можливість реалізовувати себе в суспільстві, — зазначила заступниця міністра соціальної політики, сім’ї та єдності Інна Солодка . — Саме тому ми переглядаємо стандарти й розвиваємо програми навчання для фахівців соціальної сфери. Закликаю громадськість та експертів долучатися й надавати практичні пропозиції». Щоправда, зворотної реакції від Мінсоцу можна й не дочекатися. ZN.UA очікує відповідей на свій інформаційний запит уже кілька тижнів.

Основні проблеми організації та фінансування послуги догляду вдома:

— неузгодженість дій медиків і соціальних служб;

— розрізненість фінансування, внаслідок чого гроші не доходять до тих, кому вони мали б призначатися;

— необхідність реформувати соціальну допомогу за моделлю медичних гарантій;

— забезпечення реабілітації інвалідів, зокрема ветеранів, яка дала б їм змогу повернутися до активного та якісного життя.

Деякі люди з інвалідністю хочуть і можуть працювати й забезпечувати себе самостійно. Але на шляху до реалізації їхніх прагнень потрібно усунути максимум бар’єрів, а не просто говорити про безбар’єрність.

Інша проблема — догляд за людьми з інвалідністю, зокрема ветеранами й дітьми. Рідні та близькі, які доглядають за ними, часто змушені йти з ринку праці, жертвувати кар’єрою. Вони вигорають і нерідко перебувають на межі власних фізичних, психічних і матеріальних ресурсів. А інтернати — не найкращий вихід.

Іще один аспект, якого не обговорювали: ймовірно, потрібен механізм, що давав би змогу соціальним службам превентивно прийти на допомогу покинутому родичами безпорадному старому або інваліду, не чекаючи, поки його привезуть до соціальної або медичної установи у вкрай важкому стані або поки той помре від холоду й голоду.

Як цей жах виглядає «знизу», ZN.UA розповіла медична директорка благодійного фонду Центру паліативної допомоги «Свої» Зоя Максимова :

— Я працюю з паліативними пацієнтами. Це уразлива верства населення, де є хронічні захворювання, інсульти, онкологія. Багато хто з цих пацієнтів потребує кисневої підтримки, блендерованої їжі. Їм було дуже важко пережити блекаути, холод. Як виживали? Під ковдрами, з грілочками або пляшками з гарячою водою. Декому ковдри приносили соцпрацівники.

У мене є пацієнт, 31 рік, четверта стадія онкології. Мешкає в одному з будинків міста Києва, де поруч прилетіло й дуже довго не було опалення. Він — у двох худі, під трьома ковдрами, його мама — постійно в пуховику... Деяких підопічних госпіталізували, щоб хоч трошки їх зігріти, й жодне відділення в Києві не відмовило.

Як дізнавалися про них? Є пацієнти, які перебувають на обліку в соціальній службі. Або до нашого фонду по допомогу звертаються сусіди. Але, на жаль, — тут я буду цинічною — комусь пощастило отримати допомогу, а комусь — ні. Сподіваюся, що більшості все ж таки пощастило, бо люди в нас досить свідомі, сусіди небайдужі. Але, гадаю, є самотні люди, про яких ніхто не знає. Чимало людей зараз виїхали за кордон, і є паліативні хворі, які залишилися самі.

Фізично ми працюємо тільки в Києві та містах поруч, зокрема в Бучі, Ірпені, Обухові, Вишневому. Але апаратуру, наприклад кисневі концентратори, надсилаємо по всій Україні. З березня минулого року нас додатково фінансує британська мережа Hospices of Hope, і наша допомога (лікаря, медсестри) є безоплатною для пацієнта. Так само й гаджети: кисневі концентратори, неінвазивна вентиляція легень, протипролежневі матраци — все це є безоплатним.

***

Догляд вдома в Україні — не розкіш, а нагальна потреба для мільйонів. Сьогодні допомога доходить лише до кожного десятого, залишаючи тисячі «нічиїх» на самоті з холодом, хворобою та війною. На жаль, поки волонтери та громадські організації діють на межі своїх можливостей і ресурсів, державні чиновники й досі дуже часто очікують пропозицій замість того, щоб заздалегідь підготуватися до катастроф, імовірність яких обговорюють уже кілька років поспіль.

Політика