«Гуманні поради» від партнерів можуть остаточно знелюднити Україну

12 березня 2026 р. 08:44

12 березня 2026 р. 08:44

Згідно з останньою комплексною оцінкою збитків і потреб на відновлення України RDNA5 , підготовленою Світовим банком спільно з урядом України, Єврокомісією та ООН, загальні потреби на відновлення оцінюються в 588 млрд дол. на наступні десять років. Документ детально описує руйнування: втрати житла, інфраструктури, екологічні збитки. Особливий акцент цього разу робиться на людському капіталі.

Тут ніде правди діти: найважливіший актив України — її люди. Однак нам не пропонують дієвих рецептів, як цих людей повернути , втримати, покращити їхній добробут. Згадуються і сім мільйонів біженців за кордоном, і п’ять мільйонів внутрішніх переселенців , і 47% ветеранів, які не можуть повернутися на попередню роботу через фізичні чи психологічні проблеми. Серед пріоритетних категорій також жінки, які становлять 82% зареєстрованих безробітних і несуть додаткове навантаження з догляду за дітьми та літніми.

Та чи можуть запропоновані рецепти допомогти усім переліченим групам, якщо всі вони зводяться до переліку потрібних інвестицій, яких насправді нема, та списку реформ, які точно не покращують добробуту людей.

Міжнародний валютний фонд і Світовий банк пропонують нібито орієнтований на працівників план реконструкції. Вони говорять про людський капітал, інклюзивне зростання та соціальну стійкість, обіцяючи повернення біженців, реінтеграцію ветеранів і більшу участь жінок у економіці. Однак детальний аналіз документа наводить на думку, що за маскою цієї неоліберальної риторики криється посилення експлуатації працівників, збільшення нерівності й перетворення України на слаборозвинений сировинний придаток розвинених країн та основного постачальника дешевої робочої сили.

Так, СБ пропонує інвестувати 42,7 млрд дол. у соціальний захист і засоби до існування, з яких 37,9% піде на програми зайнятості, а 7,1% — на допомогу внутрішньо переміщеним особам (ВПО). МВФ у своїй новій програмі Extended Fund Facility (EFF) на 8,1 млрд дол. (листопад 2025-го — 2029 рік) іде далі: як обов'язкову умову кредитів вимагає запровадження ПДВ для ФОПів, що фактично ліквідовує спрощену систему оподаткування, та прийняття нового Трудового кодексу 2026 року.

Проєкт Трудового кодексу, що містить 329 статей, радикально лібералізує ринок праці: впроваджує гнучкі контракти, полегшує звільнення, суттєво обмежує права працівників і профспілок і дозволяє «нульові» контракти без фіксованих годин. «Це не реформа, а атака на права працівників», — коментує реформу Конфедерація вільних профспілок України (КВПУ). А Федерація профспілок України та Європейська федерація профспілок публічного сектора (EPSU) уже кваліфікували подібні зміни як порушення конвенцій Міжнародної організації праці (МОП).

Риторика МВФ і СБ про усунення трудових обмежень — це евфемізм для радикальної дерегуляції, яка робить робочу силу більш гнучкою для бізнесу. Експерт ООН з питань боргів і прав людини Хуан Пабло Бохославський прямо критикує такі підходи: у 25–50% програм МВФ містяться умови щодо скорочення зарплат, пенсій та ослаблення профспілок ( див. табл .). «Зменшення захисту прав працівників не веде до зростання зайнятості чи економіки, а лише посилює нерівність», — стверджує він у своєму звіті. В Україні це вже має наслідки: після реформ 2014–2022 років реальна зарплата стагнує, а прекаріат — нестабільна зайнятість — зріс на 30%.

Історичний контекст підтверджує підозри. З 2014 року, після Революції Гідності, МВФ надав 17 млрд дол., вимагаючи підвищити тарифи на газ на 50%, заморозити мінімальну зарплату та скоротити зарплати бюджетників. 2020-го — ще 8 млрд дол. за скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель, що призвело до консолідації угідь у руках великих агрокомпаній і втрати для дрібних фермерів. Під час війни, 2022 року, надзвичайне законодавство (закон №5371) дозволило роботодавцям призупиняти колективні договори для 73% працівників на підприємствах з менш як 250 співробітниками. МВФ і СБ не лише не засудили цього, а й інтегрували в свої програми як «покращення бізнес-клімату».

Порівняння риторики та реальних наслідків «робітничо-орієнтованого» підходу (на основі RDNA5 та умов МВФ)

У RDNA5 соціальні сектори — житло (89,8 млрд дол.), освіта (33,5 млрд), охорона здоров'я (23,6 млрд) разом становлять 180,1 млрд дол. Але критики з Liberation School і Комітету за скасування боргів країн третього світу (CADTM) бачать тут боргову пастку. Адже значна частина допомоги — кредити з високими відсотками, які зростають, а політика жорсткої економії, навпаки, скорочує соціальні видатки. Фінансовий розрив на 2026–2029 роки — 136,5 млрд, який заповнюватимуть приватні інвестиції. СБ прямо заявляє: успіх залежить від приватного сектора, який має покрити до 40% потреб через публічно-приватне партнерство (PPP) та приватизацію державних підприємств (SOE). Історично такі реформи призводили до масових звільнень, зниження зарплат і погіршення умов праці, а не навпаки.

Новий Трудовий кодекс, нав'язаний як пріоритет МВФ, суперечить не лише конвенціям МОП, а й європейським соціальним стандартам. Він дозволяє нічні та дистанційні роботи без обмежень, обмежує право на страйк і колективні переговори. «Це перетворить Україну на країну з найгіршими трудовими стандартами в Європі, де працівники стануть дешевими ресурсами для глобальних корпорацій», — попереджає КВПУ. ОpenDemocracy (2025) зазначає стурбованість ЄС щодо цих антисоціальних реформ, але МВФ ігнорує європейську критику.

Наслідки для вразливих груп особливо жахливі. Жінки, які становлять більшість безробітних, стикаються з гендерною сегрегацією: прекарна зайнятість у сфері послуг, додаткове навантаження на догляд за родиною. З-поміж ветеранів 47% не повертаються на роботу через травми, а запропоновані програми зайнятості — це часто низькооплачувані посади без гарантій. Біженці (6,9 млн) і ВПО (20% безробіття) опиняються в пастці нестабільності. Solidarity Center (AFL-CIO, 2022) підкреслює: «Підтримка прав працівників критична для майбутнього України, але МВФ робить протилежне».

Приватний сектор як панацея — ще один міф. СБ обіцяє, що інвестиції від BlackRock чи J.P. Morgan створять гідні робочі місця, але, по-перше, бар’єрів для інвестицій досі чимало, по-друге, саме бажання щось інвестувати не гарантоване, тим паче у нереформовану економіку.

Традиційні ж реформи від МВФ — це нав’язування політики жорсткої економії : скорочення соціальних видатків, тотальної приватизації, обмеження прав найманих працівників. В Україні це означає, що майбутні покоління платитимуть за «реконструкцію», яка збагачує іноземних інвесторів. Критики називають це борговою пасткою: Україна стає залежною, а українці — джерелом дешевої робочої сили та податків. «Орієнтований на працівників» підхід МВФ і СБ насправді використовує війну для просування політики, яка робить українців дешевшим ресурсом для глобального капіталу.

Для справжньої післявоєнної реконструкції, орієнтованої на працівників, потрібно почати зі списання воєнних боргів Україні та скасувати антисоціальні реформи, які лише поглиблюють нерівність у знесиленому війною суспільстві. Україна наразі вщент програла країнам ЄС у боротьбі за людський капітал, виправити ситуацію можна, лише забезпечивши працюючим умови життя та роботи тут не гірші за європейські. Із відповідними рівнями зарплат, соціального захисту, умовами ведення бізнесу, можливостями для реалізації. Так, це не вписується у політику «економії понад усе», але інших способів повернути міграційні потоки у зворотному напрямку немає. Інакше відбудова України стане відновленням неоліберального статус-кво, де українські працівники традиційно платитимуть найвищу ціну.

Політика