Союзники США не поспішають втягуватися у війну з Іраном через Ормузьку протоку: причини

16 березня 2026 р. 22:35

16 березня 2026 р. 22:35

Після років напружених відносин із президентом США Дональдом Трампом союзники Вашингтона в Європі та Азії не поспішають виконувати його вимогу направити військові кораблі до конфлікту, який він сам розпочав — і вже заявляв, що фактично переміг . Про це пише Bloomberg.

Їхня реакція на заклик допомогти відкрити Ормузьку протоку — стратегічний морський коридор, через який проходить близько п’ятої частини світових поставок нафти, — коливається від обережності до стриманості, а подекуди й прямої відмови.

Європейські чиновники почали обговорювати можливість переорієнтації військово-морської місії в Червоному морі до Ормузької протоки. Однак такий крок потребує одностайної підтримки всіх країн-учасниць і вже зустрів опір у деяких столицях, зокрема в Берліні. В Азії ключові партнери США — Японія та Південна Корея — також поки не пообіцяли відправити кораблі.

«Дехто налаштований з великим ентузіазмом, дехто менш ентузіастично, а дехто, думаю, взагалі цього не зробить», — сказав Трамп журналістам у Вашингтоні в понеділок, відповідаючи на запитання про країни, які можуть відгукнутися на його заклик.
«Вони повинні поспішати нам допомогти, адже ми роками допомагали їм уникати воєн».

Таке небажання союзників не стало несподіванкою. Без завершення війни з Іраном відкриття вузької морської протоки потребувало б масштабної багатонаціональної операції — саме того формату, який Трамп часто критикував. У результаті він змушений покладатися на партнерів, на яких роками тиснув через торговельні суперечки, витрати на оборону та питання демократичних стандартів.

Крім того, дехто сумнівається, що відновити судноплавство взагалі можливо, поки Іран здатен загрожувати кораблям. Водночас залучення союзників дозволило б розподілити ризики — і політичну відповідальність — за кризу, яка вже призвела до різкого зростання цін на нафту.

«Вашингтон зараз усвідомлює, скільки політичного капіталу він спалив за попередні роки», — вважає Рейчел Ріццо, старша наукова співробітниця Фонду досліджень Observer у Нью-Делі, яка спеціалізується на трансатлантичних відносинах.
«Союзники вже знають, що означає, коли США погрожують вийти з НАТО або запроваджують несправедливі мита проти Європи. Наскільки гірше може бути?»

Попри це, Трамп усе ще має важелі впливу, щоб отримати певну допомогу. Однак його аргумент, що США не повинні самостійно нести тягар захисту маршруту, який постачає енергоносії переважно до інших економік, виявився складним для союзників.

Міністри закордонних справ Європейського Союзу, які зустрічалися в Брюсселі, заявили, що не хочуть ескалації конфлікту. Кілька урядів також дали зрозуміти, що не планують відправляти кораблі для супроводу танкерів через протоку.

Трамп повідомив, що в неділю говорив із президентом Франції Еммануелем Макроно м і оцінив його готовність допомогти на вісім балів із десяти.
«Я не надто тисну на них, бо моя позиція така: нам ніхто не потрібен» , — сказав він.

Нинішня обережність союзників з’явилася після місяців суперечок між Трампом та європейськими лідерами щодо мит, Гренландії та оборонних витрат країн НАТО. Останнім часом європейські держави, які підтримують Україну, також були розчаровані тим, що адміністрація Трампа надала Росії винятки з санкцій, намагаючись стримати ціни на нафту.

«Є межа того, скільки разів Трамп може використовувати погрози, перш ніж вони втратять сенс», — сказала Ріццо.
«Європейські союзники стали сильнішими й більш самодостатніми і менш піддаються американському тиску».

Велика Британія, найближчий військовий союзник США в Європі, заявила, що не братиме участі в наступальних операціях проти Ірану, хоча дозволяє США використовувати свої бази для ударів по ракетних позиціях. Прем’єр-міністр Кір Стармер у понеділок повідомив журналістам, що Лондон працює з партнерами над «життєздатним колективним планом» для відкриття протоки.

«Ми не будемо втягнуті у ширшу війну» , — сказав Стармер на пресконференції на Даунінг-стріт.
«Зрештою Ормузьку протоку потрібно відкрити. Але це непросте завдання».

Через кілька годин Трамп виступив із найжорсткішою критикою британського прем’єра, заявивши, що був «дуже здивований», коли два тижні тому Лондон не захотів відправити два авіаносці, про які просив Вашингтон.

«Я був незадоволений Великою Британією», — сказав президент.
«Думаю, вони долучаться. Можливо. Але вони повинні робити це з ентузіазмом».

Публічно європейські уряди уникають прямої відмови Трампу. Велика Британія, наприклад, розглядає можливість використання безпілотних мінних тральників, а чиновники в Польщі та Литві кажуть, що могли б обговорити пропозицію, якщо її офіційно піднімуть у рамках НАТО.

Інші висловлюються більш прямо.

«Ми не повинні робити нічого, що призведе до ще більшої напруги або ескалації», — заявив міністр закордонних справ Іспанії Хосе Мануель Альбарес у Брюсселі.

Деякі чиновники також вважають, що кілька додаткових європейських кораблів мало змінять військовий баланс. На їхню думку, суднам знадобляться тижні, щоб дістатися регіону, а їхній внесок буде незначним порівняно з уже значною військово-морською присутністю США.

Європейські країни та деякі держави Перської затоки також сумніваються, що союзні флоти зможуть ефективно супроводжувати торговельні судна через протоку. За словами одного з чиновників, це може бути надто небезпечно як для військових, так і для цивільних екіпажів, які можуть опинитися під атакою Ірану.

Навіть якщо такий супровід був би відносно безпечним, ні США, ні їхні союзники не мають достатньо кораблів, щоб забезпечити ескорт такої кількості суден, яка могла б суттєво розблокувати протоку.

«Мені цікаво, чого саме Трамп очікує від кількох європейських фрегатів, якщо навіть потужний ВМС США не може зробити це самостійно», — заявив міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус у Берліні.

Суперечливі сигнали з Вашингтона також збивають європейців із пантелику. Ще минулого тижня, за словами європейських чиновників, Трамп казав лідерам G7, що США не потребують допомоги у війні з Іраном і що кораблі можуть безпечно проходити через протоку. Тепер він попереджає, що НАТО може зіткнутися з наслідками, якщо союзники не відгукнуться на його заклик.

Деякі європейські чиновники побоюються, що якщо протока залишатиметься закритою, а ціни на нафту продовжать зростати, Трамп може перекласти відповідальність на союзників за те, що вони не втрутилися. Інші вважають, що зрештою Вашингтону доведеться самому відкрити морський шлях або знайти дипломатичний вихід із ситуації.

«Ця криза значною мірою створена самим Вашингтоном», — сказав один із чиновників на умовах анонімності.
«Отже, саме США, ймовірно, доведеться відігравати головну роль у її вирішенні».

В Азії реакція була не менш обережною. Трамп закликав Китай, Японію та Південну Корею направити військово-морські сили для допомоги у відкритті протоки та навіть пригрозив відкласти запланований саміт із китайським лідером Сі Цзіньпіном, якщо Пекін не допоможе.

Приклад Японії показує, чому Трамп очікує підтримки: близько 95% нафти країна отримує з Близького Сходу і має один із найпотужніших флотів у світі. Проте прем’єр-міністр Санае Такаїчі, яка цього тижня має зустрітися з Трампом у Вашингтоні, заявила, що Токіо «поки не ухвалювало жодних рішень щодо відправлення кораблів для супроводу».

Південна Корея опинилася в подібній ситуації. Країна значною мірою залежить від близькосхідної енергії та має союз із США у сфері безпеки. Водночас у Сеулі заявили, що уряд лише вивчає запит Трампа і координує позицію з Вашингтоном. Обережність також пояснюється тим, що США перекидають частину систем протиповітряної оборони з Південної Кореї на Близький Схід.

Війна викликає суперечки в обох країнах, і їхні лідери не поспішають підтримувати «війну, розпочату без мандата ООН і таку, що безпосередньо не загрожує їхній національній безпеці», зазначив Джеремі Чан, старший аналітик Eurasia Group і колишній американський дипломат. Японія та Південна Корея також заявили, що не отримували офіційного запиту від США про розгортання кораблів.

Ще складнішою є позиція Китаю . Заклик Трампа до Пекіна виглядає незвично: хоча Китай має досвід антипіратських операцій у Аденській затоці, він не є союзником США і навряд чи стане учасником західної військово-морської коаліції.

Крім того, Пекін має тісні зв’язки з Тегераном і значною мірою залежить від іранської нафти, тому малоймовірно, що Китай підтримає військові операції США. Представники МЗС Китаю ухилилися від відповіді на запитання про можливе відправлення кораблів.

Уряди по всьому регіону також побоюються втягнутися в конфлікт, який може швидко розширитися і цілі якого залишаються не до кінця зрозумілими.

«Країни не хочуть без потреби опинитися втягнутими в конфлікт, який може поставити їхніх військових і ресурси під загрозу», — сказав Ділан Ло, доцент Наньянського технологічного університету в Сінгапурі.
«Відсутність чіткого плану завершення війни також впливає на їхні рішення».

Політика