Глобальна криза. Чому ринки у неї не вірять і що буде, коли повірять

17 березня 2026 р. 08:40

17 березня 2026 р. 08:40

Війна на Близькому Сході — точка відліку каскадної руйнації світових фінансових ринків.

У кожного західного глобального кластера в рамках системи нееквівалентного глобального обміну фіатних резервних валют на реальні матеріальні ресурси є своє джерело компенсації «втіленої енергії».

«Втілена енергія» — це як прямі поставки енергії, так і постачання напівфабрикатів та готових товарів, у яких уже «сидить» витрачена раніше в інших країнах енергія.

Як правило, західні країни залишають для Глобального Півдня не тільки «брудні» виробництва, а й найенергоємніші.

Наприклад, Україна, поставляючи в Євросоюз метал , по суті, продає у форматі цього напівфабрикату залізну руду та «втілену енергію».

У двох найбільших західних кластерів було два постачальники «втіленої енергії».

Для ЄС таким постачальником до повномасштабної війни була РФ (нафта, газ), а в США — Китай (готові товари, на виробництво яких уже було витрачено енергію).

Тепер для виробництва енергоємних товарів у себе вдома Заходу потрібна домашня «втілена енергія». Бажано дешева та в достатньому обсязі.

Тому Трамп частково й відмовляється від «зеленого курсу» та запускає програму «Бури, дитинко, бури», роблячи ставку на викопне паливо — нафту та газ.

Пошуки «втіленої енергії» в ЄС будуть складнішими. Часткове рішення — визнання атомної енергії «зеленою», про що вже заговорили очільники Євросоюзу.

Нинішній формат розвитку світової економіки показує, що конкурентну боротьбу виграють саме ті глобальні кластери, які забезпечать для своїх економік доступність енергетичних ресурсів, виходячи з двох основних параметрів — доступної ціни та наявності необхідних обсягів енергії.

Якщо одного із зазначених вище параметрів немає, модель економічного зростання у світі починає завалюватись у кризу .

На сьогодні у світі існують чотири глобальні кластери розвитку :

• американський, що включає США і також Британію, Канаду та Мексику;
• європейський, тобто ЄС;
• азіатський з урахуванням Китаю, Японії, Індії, Кореї та Індонезії;
• латиноамериканський на базі Бразилії, Аргентини та Чилі.

Поки що лише американський мегакластер профіцитний у частині загального енергетичного балансу, тоді як європейський та азіатський — глибоко дефіцитні.

Латиноамериканський балансує на нульовому сальдо з тенденцією до профіцитності.

Таким чином, Азії та Європі необхідно вирішувати, по суті, одне й те саме завдання: збільшувати свій доступ до дешевих енергоресурсів, достатніх за обсягом і конкурентних за ціною. Інакше конкурентну боротьбу з американським мегакластером буде безнадійно програно. Ба більше, в спину почне дихати вічний аутсайдер у четвірці — латиноамериканський кластер.

Якщо взяти структуру світового енергетичного балансу, то на сьогодні кластером із найбільшим перевищенням споживання над видобутком енергоресурсів у структурі регіонального енергетичного балансу є Азія — 1800–1900 Mtoe (умовні мегатонни нафтового еквівалента). На другому місці — Європа (800–900 Mtoe). Сумарно ці два мегакластери потребують імпорту до 3000 Mtoe. Хто їх може їм дати?

Надій на Тихоокеанський регіон, Африку та Латинську Америку майже немає. На них припадають вільні обсяги у розмірі по 300 Mtoe (Тихоокеанський регіон, переважно Австралія; Африка) і до 50 Mtoe — на Латинську Америку.

Серед найбільших постачальників чільне місце посідає Близький Схід — більш як 1100 Mtoe та країни СНД — до 800 Mtoe (в основному мова про РФ і Казахстан).

Євросоюз відмовляється від доступу до енергоресурсів РФ (через санкції і позицію ЄС щодо агресії РФ проти України). Але зараз ЄС унаслідок війни відсікається і від ресурсів Близького Сходу. Тобто Європа втрачає світові джерела енергії обсягом до 2000 Mtoe. Потенціал Північної Америки (300–350 Mtoe) лише частково амортизує проблему, але не розв’язує її (внесок Канади — 250 Mtoe та США — до 100 Mtoe).

Фактор суто Ірану — це дефіцит у розмірі до 80 Mtoe. Ключовим внутрішнім енергетичним базисом Європи на сьогодні є Норвегія — 180 Mtoe. Чисто теоретично до Європи можна переспрямувати весь вільний ресурс Австралії, Канади, США, Алжиру та Нігерії. У сукупності це сформує пропозицію на рівні приблизно 800–900 Mtoe.

Ці обсяги закривають потреби Європи, але оголюють дефіцит в Азії, на ринки якої постачають свої енергоресурси Канада, Австралія та частково США. А також переспрямовує поставки РФ.

І це ми не враховуємо перекосів у структурі внутрішніх показників енергетичного балансу, коли забезпеченість нафтою супроводжуватиметься дефіцитом вугілля, урану чи природного газу.

Примітно, що і Європа, і Китай мають майже ідентичний рівень дефіцитності — трохи більше 800 Mtoe. Звісно, Китай претендуватиме на профіцит енергії з РФ на рівні 680–700 Mtoe.

У межах світового енергетичного балансу у разі тривалого блокування Ормузької протоки хтось має залишитися без нафти — або Азія, або ЄС. Точніше, постраждають обидва кластери, бо конкуренцію за енергетичні ресурси буде вирішено шляхом динамічної цінової рівноваги на вищому рівні (більш як 100 дол. за барель у випадку затягування війни).

Можна скласти перелік країн із найбільшим дефіцитом енергії (Mtoe) :

• Китай — 800;
• Японія — 350;
• Індія — 320;
• Південна Корея — 240;
• Німеччина — 190;
• Туреччина — 120;
• Італія — 115;
• Франція — 110;
• Тайвань — 105;
• Іспанія — 90;
• Таїланд — 70;
• Велика Британія — 60.

Саме ця палітра енергодефіцитності й розфарбовує глобус у кольори можливої глобальної кризи.

Спусковий гачок тут працює приблизно так : дефіцит енергії провокує зростання цін на енергоресурси, що зумовлює глобальну інфляцію, яка спричиняє шок собівартості, що призводить до глобальної рецесії, соціальних криз, згодом до політичних криз і глобальної дестабілізації.

Вище наведено список країн, які першими можуть опинитися на порозі кризи. Але він, очевидно, не вичерпується лише ними.

Що стосується кластерного опису каскадної кризи, то вона може розпочатися з країн АСЕАН, які найбільше залежать від нафти з Близького Сходу. Потім криза може охопити Індію та Південну Корею, Тайвань і Японію. Не виключені кризові прояви й у Китаї. Далі хвиля кризи докотиться до ЄС.

Кумулятивний ефект кризи вдарить і по США через обміління потоків ліквідності на американському фондовому ринку (акції та ризиковані фінансові інструменти).

За хвилею енергетичної кризи неминуче прийде друга кризова хвиля — продовольча . Через фактор вартості палива та мінеральних добрив енергетична криза впливає і на світовий ринок продовольства (тут можливе як зростання цін, так і дефіцит певних культур, наприклад сої) .

Як поводяться світові ринки зараз? Тут залежно від внутрішніх трендів візьмемо або тижневі, або місячні часові відрізки. Індійський індекс NIFTY 50 протягом останніх днів впав на 2,47%, знижуючись на новинах про нафту по 100 дол. за барель і зростаючи на новинах про нафту по 80 дол. Зараз триває падіння. Японський Nikkei знизився на 1,44% і перебуває наразі в боковому тренді. Філіппінський індекс PSEi — теж у «боковику» (падіння на 0,89%). Індонезійський фондовий індекс беремо в горизонті одного місяця — падіння на майже 6%. Ключовий фондовий індекс Саудівської Аравії за місяць знижується на 3%, але частково відновлюється на новинах про експорт нафти через порти на Червоному морі. Британський фондовий індекс протягом місяця знижується на 1,12%, зниження прискорюється з 1 березня. Німецький фондовий індекс протягом місяця падає на 5,1%, «яма» падіння припадає також на початок березня. Таїландський індекс протягом місяця знижується на 2,9%. Ключовий світовий індекс, або широкий американський індекс S & P 500, за місяць падає на 2,4%.

Як бачимо, поведінка фондових індексів ключових геополітичних кластерів, які перебувають в зоні ризику, дуже схожа між собою. В діапазоні або тижня, або місяця вони всі падають в інтервалі від -0,9 до -5%.

Тобто ринки, з одного боку, перебувають у передчутті кризи, з іншого — поки що «не вірять» у тривалу кризу.

Чому так відбувається? Ситуація схожа з поведінкою ринків під час розгортання пандемічної кризи 2020 року. Динаміка ринків тоді розвивалася через три яскраво виражені етапи:

Тобто ринки спершу «не повірили», потім «жахнулись» і, нарешті, «заспокоїлись». Але заспокоєння настало на тлі зменшення майже до нуля базової ставки ФРС і підписання президентом США Трампом (перша каденція) Закону про допомогу, пільги та економічну безпеку у зв'язку з коронавірусом (CARES), який передбачав надання економічних стимулів в обсязі 2 трлн дол.

Річ у тім, що остання пандемія такого масштабу відбулася під час грипу «іспанки» 1918 року. Тобто ринок «забув», як аналітично опрацьовувати моделі подібних криз . Але так само ринок втратив рефлексії і щодо оцінки масштабних енергетичних криз.

Останні масштабні кризи відбулися 1973 та 1979 років. 1973-го на тлі війни Судного дня арабські країни запровадили нафтове ембарго проти США та їхніх союзників. Тоді нафта зросла в ціні з 3 дол. за барель до 12 дол.

1979 року нафта дорожчала на тлі Ісламської революції в Ірані.

Ці нафтові кризи викликали структурні глобальні зміни: інфляцію в США та «рецесію Волкера», переорієнтацію з американських автомобілів з великим споживанням бензину на японські, розвиток нафтовидобутку в Америці та на Близькому Сході, передусім збільшення видобутку в Саудівській Аравії.

Однак 1990 року були сформовані інші рефлексії на кризу на Близькому Сході: на тлі війни США з Іраком за визволення окупованого Кувейту світові ринки за аналогією очікували різкого підвищення світових цін на нафту, але цього не відбулося. Відтоді ринки традиційно «недооцінюють» фактора військових конфліктів на Близькому Сході (другої іракської війни ринки майже «не помітили»).

Отже, станом на зараз світові фінансові ринки відчувають певний песимізм, але не готуються до глибокого падіння. Втім, обвал неодмінно станеться, якщо війна з Іраном затягнеться на строк більш як 90 днів і ринки зрозуміють, що це надовго. Тоді глибина обвалу може становити від 10 до 20% .

Звісно, що ФРС на тлі інфляційних очікувань уже не знижуватиме базової ставки до нуля і не реалізовуватиме програми кількісного розширення (друку грошей). На нову програму стимулювання економіки на кшталт CARES у США просто немає грошей. У Сполучених Штатів узагалі немає грошей на нову масштабну кризу.

Глобальна криза 2008 року та пандемія 2020-го вичерпали ці резерви.

Тому у разі нової світової кризи відбудуться очікуване лібертаріанцями «творче руйнування» за Шумпетером і позитивна «індустріальна мутація» .

Зросте попит на альтернативні джерела енергії, на світ очікує ренесанс ядерної генерації електроенергії та сплеск інвестицій у нові технології ядерного синтезу.

Підвищиться попит на електромобілі, від чого виграє Китай (як у 1970-х роках від нафтової кризи виграли японські малолітражки).

Якщо в 70-х роках минулого століття це закінчилося кризою американського автомобілебудування, то зараз в аналогічній кризі опиниться виробництво автомобілів в ЄС.

Тривалий трек високих цін на нафту (у разі затягування війни в Ірані на строк більше пів року) розконсервує значну кількість складних нафтових родовищ, зокрема в Арктиці та Латинській Америці. І справжній екзамен на системну стійкість очікує Євросоюз.

Політика