Соціальний діалог проти диктату. Як виправити помилки нового Трудового кодексу

25 березня 2026 р. 13:20

25 березня 2026 р. 13:20

Наразі відбувається певна мобілізація фахівців, науковців та освітян з метою зробити Трудовий кодекс справедливим без зменшення трудових прав і гарантій, із захистом працівника як інвестицією в економіку, зі збереженням важелів колективного захисту тощо.

Українське суспільство зацікавлене в трудовій реформі, справедливій для всіх, із дотриманням індивідуального і колективного захисту, із доступністю до судів з прав людини. Але всі роки незалежності в Україні триває розробка цього нового Трудового кодексу. Чому так?

Такі складність і безрезультативність невипадкові й передусім пов'язані з відсутністю чіткої моделі майбутнього розвитку України. В пояснювальній записці до останнього проєкту Трудового кодексу чітко окреслено його орієнтацію на ліберальну модель соціально-економічного розвитку країни. Саме це є обґрунтуванням переходу до індивідуальних договорів між роботодавцем і працівником, обмеження впливу профспілок у сфері трудових відносин, спрощення порядку укладання і розірвання трудових відносин, мінімізації державного регулювання соціально-трудових відносин. Лібертаріанська ідеологія трудових відносин зумовлює небезпеки, які виявляються в розмиванні ролі держави як соціального інституту, що призводить до згортання державного регулювання.

У проєкті Трудового кодексу не визначені місце і роль, компетенції та повноваження, конкретизація відповідальності держави за стан і розвиток трудових прав, сфери праці, трудового потенціалу країни, управління трудовою сферою, посилення її інтелектуалізації, цифровізації, забезпечення інтеграції трудової сфери, трудових відносин, ринку праці до ЄС. Зменшення державного впливу на розвиток сфери праці та трудового потенціалу в Україні проявляється у відмові від стратегічних і програмних дій і відповідальності під гаслом боротьби з патерналізмом. В умовах гострої необхідності забезпечити стійкість економіки і потреби повоєнного відновлення цього не можна допустити. Держава повинна зберігати і зміцнювати роль арбітра і захисника прав людини в цілому, людини праці, зокрема, відповідно до конституційних та європейських норм.

Ліберальна модель розвитку ринку праці, на думку авторів проєкту Трудового кодексу, має певні переваги. Це гнучкість трудових відносин, дерегуляція та зменшення бюрократизму, цифрова форма трудових договорів, прозорість перевірок та євроінтеграційний вектор. Утім, серед європейських країн тільки Велика Британія та Ірландія орієнтовані на ліберальну модель. У регулюванні трудових відносин політика решти країн ЄС ґрунтується на європейській соціальній моделі. Вона передбачає пріоритет соціального захисту працівника та активне втручання держави і профспілок у ринок праці.

Європейська модель має багато спільних рис із чинною українською правовою базою. Така модель базується на пріоритеті соціального захисту працівника та активному втручанні держави і профспілок у ринок праці. Європейська соціальна модель у різних країнах поділяється на підмоделі, які мають певні особливості, спрямовані на пріоритет додержання норм ЄС, соціальний діалог і судовий захист.

Особливостями соціально-демократичної моделі , яка превалює у Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії , є високий рівень соціального захисту, активна державна політика зайнятості та важлива роль профспілок. Регулювання відносин відбувається не за законом, а згідно з централізованими договорами між об'єднаннями профспілок і роботодавців. У Фінляндії загальнонаціональні угоди мають силу закону.

Континентальна (корпоративістська) модель діє у Німеччині, Франції, Австрії, Бельгії . У цих країнах соціальний захист прив'язаний до трудового стажу та внесків. Соціальне партнерство (трипартизм) відбувається через постійний діалог між державою, роботодавцями та профспілками. У Франції міжпрофспілкові угоди (АNI) відіграють ключову роль у трудовому праві. Держава часто закріплює у кодексі те, про що вже домовилися соціальні партнери на національному рівні.

Середземноморська (південноєвропейська) модель впроваджена в Італії, Іспанії, Греції, Португалії . Для неї характерні жорстке законодавство щодо звільнення, але при цьому високий рівень сегментації ринку праці, багато тимчасових контрактів і велика роль родини як механізму соціальної підтримки.

У всіх європейських країнах встановлюються мінімальні стандарти через директиви ЄС щодо робочого часу (не більш як 48 годин на тиждень), оплачуваних відпусток (мінімум чотири тижні), через обов'язковість безпеки праці та недискримінації. Соціальний діалог визначається як основна форма взаємодії сторін партнерства, також встановлюється обов'язковість консультацій із працівниками при масових звільненнях. Дієвість трудового законодавства ЄС реалізується через велику роль Європейського суду (ECJ) у тлумаченні та забезпеченні реалізації трудових прав.

Отже, європейська модель базується на трьох опорах. Перша — трипартизм, за яким держава, роботодавці та профспілки є рівноправними партнерами. Другою опорою виступає пріоритет колективних угод. Третя — це захист від необґрунтованого звільнення.

Україна при розробці нового проєкту Трудового кодексу загнала себе в глухий кут, опинившись перед складним вибором: підняти економіку завдяки ліберальній моделі або знецінити людину праці та профспілки, які її захищають.

Постає запитання: чи можна знайти компроміс і поєднати ліберальну модель з європейською соціальною моделлю? Це можливо. Це доведено практикою і вже реалізовано в багатьох країнах Європи. Це третій шлях, який має назву «соціал-лібералізм». Він поєднує динамічність вільного ринку з високими стандартами соціального захисту.

Механізми сполучення моделей мають спрацювати при виконанні певних умов. По-перше, забезпечення гнучкої безпеки (flexsecurity) — це концепція, яка започаткована в Данії та поєднує ліберальний підхід до ринку праці із сильним соціальним захистом. По-друге, активна політика держави. При звільненні працівника йому не просто виплачується компенсація, а й надається допомога у пошуку нової, більш актуальної, роботи. По-третє, гарантованість безпеки (security). Працівник, що втратив роботу, отримує допомогу по безробіттю до 90% від зарплати та доступ до безплатного перенавчання.

Привабливим варіантом успішного поєднання моделей є німецька модель — ортолібералізм. Вона передбачає максимально вільний ринок для конкуренції, а держава встановлює жорсткі рамки, щоб запобігти монополії та забезпечити соціальну справедливість.

Україна перебуває в екстремальному надзвичайному стані через тривалу війну та її наслідки. Необхідно одночасно долати економічну кризу, зберегти людину праці та прискорити процеси євроінтеграції. Перед державою стоять виклики — знайти баланс між вимогами воєнного часу, лібералізацією для залучення інвестицій і соціальними стандартами ЄС. Україна рухається до центральноєвропейської моделі (Польща, Чехія), де поєднуються помірні податки для бізнесу з поступовим впровадженням високих стандартів захисту споживача та екології, характерних для ЄС.

Лібералізація трудового законодавства потребує попередження ризиків і небезпек, протестів і конфліктів та переведення їх у конструктивне русло. Вимогою часу стає стійкість соціального діалогу, який, за змістом проєкту Трудового кодексу, значно послаблюється через втрату важелів колективного захисту і зниження ролі та прав профспілок.

Ослаблення профспілок — це короткостроковий ефект для легкості ведення бізнесу. В тривалій перспективі це призведе до дисбалансу, де державі доведеться самотужки розв'язувати конфлікти та нести фінансовий тягар наслідків незахищеності працівників. Проєкт Трудового кодексу поставив нове завдання і перед державою, і перед профспілками — забезпечити правову грамотність робочої сили при працевлаштуванні за індивідуальними договорами.

Запровадження і закріплення індивідуалізації трудових відносин через трудовий договір між працівником і роботодавцем призведе до значного погіршення соціального захисту працівника. По-перше, працівник не готовий до такої моделі працевлаштування. Перехід на індивідуальні договори за існуючого рівня правової грамотності — це гра на чужому полі, де роботодавець використовує професійних юристів, а працівник залишається на самоті зі своїм потенціалом, не маючи навичок і вміння до самопродажу. Крім юридичної нерівності, виникає і психологічна нерівність через те, що більшість працівників сприймають трудовий договір не як предмет торгу, а як формальність для працевлаштування та закріплення підписом. Страх втратити пропозицію на працевлаштування блокує бажання змінювати пункти договору. В умовах дефіциту робочих місць індивідуальний договір перетворюється на ультиматум.

Перешкодою для впровадження індивідуальних трудових договорів є складність юридичної мови, яка запроваджується проєктом Трудового кодексу. Згідно з Трудовим кодексом, в договори вносяться специфічні умови:

Non-Compete Clauses, або NCC (заборона працювати на конкурента), Non-Disclosure Agreement, або NDA (нерозголошення інформації), з великими штрафами за порушення, гнучкий режим робочого часу, який на практиці може бути «робота 24/7». Без юридичної освіти та юридичних консультацій неможливо оцінити наслідки підписання умов договору на майбутнє.

Водночас заважає досягти справедливості при індивідуальних трудових договорах відсутність культури. В Україні не розвинена європейська практика звертатися до адвоката перед підписанням трудового договору. Цим користується незначна кількість тих, хто працевлаштовується. Це переважно IT-фахівці та топ-менеджери. У більшості випадків персонал покладається на «державу, яка захистить». Немає розуміння, що індивідуальний трудовий договір цього не передбачає.

Процеси євроінтеграції, використання досвіду європейських країн у практиці управління трудовою сферою будуть прискорені у разі їхньої правової регламентації в проєкті Трудового кодексу. Доцільно враховувати стратегічні напрями євроінтеграції, які передусім мають бути синхронізовані з Угодою про асоціацію та European Green Deal.

Попри критичний аналіз змісту проєкту Трудового кодексу, підготовка цього документа є важливим кроком для оновлення застарілого законодавства. Є надія і можливості збалансувати інтереси сторін партнерства для забезпечення стійкого економічного розвитку країни у повоєнний період на засадах конкурентоспроможності, надійного захисту прав людини та соціальної справедливості. У разі усунення ризикованих і суперечливих норм новий Трудовий кодекс має всі шанси стати драйвером виходу економіки із «тіні». Він має потенціал для створення прозорих правил гри, які будуть зрозумілими і для інвесторів, і для трудового ресурсу України. Викладені зауваження спрямовані на здійснення якісної та дієвої трудової реформи, на відповідальність і зацікавленість держави, роботодавців, профспілок знайти і реалізувати конструктивні рішення для захисту людини праці в невизначених і нестабільних умовах на засадах соціального діалогу.

Політика