Довге прощання з «Гострими картузами»: Кілліан Мерфі поставив крапку в історії легендарної банди

29 березня 2026 р. 17:19

29 березня 2026 р. 17:19

На стримінговій платформі Netflix відбулася прем'єра фільму «Гострі картузи: Безсмертний» , який став повнометражним фіналом культового, без перебільшення, британського серіалу «Гострі картузи».

Історія злочинного клану Шелбі, заснована на історії реальних банд, які орудували в Бірмінгемі наприкінці XIX століття (у серіалі — між двома світовими війнами ХХ століття), витримала шість сезонів у 2013–2022 роках.

Розповідаємо про те, що добре у фінальному акорді історії харизматичного гангстера у виконанні лауреата «Оскара» Кілліана Мерфі, що не вдалося, чому цей фільм став одним із найкращих повнометражних продовжень серіалів і як його творці переписали історію.

Про що фільм

Дотепно заримувавши фінал цієї історії з початком серіалу, який розгортається після Першої світової війни, «Безсмертний» переносить нас у самий розпал Другої світової.

1940 рік, Бірмінгем потерпає від жорстоких бомбардувань Люфтваффе. Колишній ватажок банди «Гострі картузи» Томас Шелбі (Кілліана Мерфі ефектно зістарили в кадрі) відійшов від кримінальних справ. Він живе відлюдником, страждає від ПТСР, спілкується з привидами минулого і пише мемуари. Тим часом бандою керує його позашлюбний син Дюк у блискучому, як завжди, виконанні Баррі Кеогана. На відміну від батька, у Дюка немає ані гальм, ані принципів, тож заради величезних грошей він іде на співпрацю з нацистами.

Нацистський агент у виконанні Тіма Рота збирається наповнити Велику Британію мільйонами фальшивих фунтів стерлінгів, надрукованих у концтаборах, щоб повністю обвалити британську економіку. (Йдеться про реальну аферу, яка увійшла в історію як операція «Бернгард», названа на честь її керівника штурмбанфюрера СС Бернгарда Крюгера.)

Звісно ж, нацистів може зупинити лише кримінальний авторитет на пенсії, тож герой Кілліана Мерфі знову одягає свій знаменитий костюм-трійку, кепку з лезом і збирає старих вірних союзників. На виході вийшов епічний нуар на тлі великої війни, в якому рушійною силою стала класична шекспірівська драма про конфлікт батьків і дітей.

Грандіозний фінал, який розгортається вночі в доках Ліверпуля, неймовірно видовищний і до останнього тримає в напрузі, а тема спокутування Томасом Шелбі своїх гріхів щиро зворушує.

А що з історичною достовірністю?

Як завжди, творець серіалу Стівен Найт витончено вплітає в історію родини Шелбі реальні історичні події. Причому з найперших кадрів, коли ми бачимо Бірмінгемський бліц — жорстоке бомбардування заводу Birmingham Small Arms 19 листопада 1940 року, внаслідок якого загинули 53 працівниці нічної зміни.

Також на початку фільму показано, як єврейські в'язні у смугастих робах друкують у таборі Заксенгаузен фальшиві фунти стерлінгів. Відомо, що підробка була найвищої якості, а от щодо обсягів готівки історики розходяться в діапазоні від 130 до 300 млн.

Утім, головний антагоніст фільму Джон Беккет у виконанні Тіма Рота — колишній депутат від Лейбористської партії та співзасновник Британського союзу фашистів, у листопаді 1940 року ніяк не міг вільно розгулювати Бірмінгемом, убивати людей та організувати надскладну економічну диверсію. Згідно з воєнним станом, влада заарештувала всіх відомих прихильників нацистів, включно з головою союзу Освальдом Мослі. Тож реальний Беккет сидів у цей час за ґратами у в'язниці Брікстон.

Його син і біограф журналіст Френсіс Беккет написав після виходу фільму розгромну колонку в газеті The Guardian. За його словами, у реального Беккета ніколи не було ані інтелекту, ані можливостей організувати аферу такого масштабу. У реальності операцію «Бернгард» придумав групенфюрер СС Артур Небе — одна з ключових і найбільш суперечливих фігур у каральному апараті Третього рейху, який очолював на той час кримінальну поліцію Рейху.

З одного боку, 1941 року він керував масовими розстрілами мирного радянського населення (на його совісті до 45 тисяч страчених жителів Білорусі та Смоленщини) і вважається одним із винахідників газенвагена. А з іншого — попри свою роль у Голокості, Небе тривалий час підтримував зв'язки з антигітлерівським підпіллям і в березні 1945 року був страчений після невдалого замаху на Гітлера.

Крім того, реальна нацистська програма «Бернгард» стартувала тільки 1942 року. І, звісно ж, дрібні британські гангстери не мали до неї жодного стосунку — німці планували скидати гроші з літаків над Британією або відмивати їх через агентів у нейтральних країнах.

Правда про «Картузи»

Та й сама банда «Гострих картузів» на момент дії фільму от уже понад 20 років не існувала в природі. Вони зникли з вулиць ще до початку Першої світової війни, розчинившись у більших італійських та єврейських бандах.

Однак історики називають реальний прототип Томаса Шелбі — людину на ім'я Томас Гілберт. Він вважався одним із найвпливовіших лідерів «Картузів», але, на відміну від екранного Томмі, ніколи не володів легальними заводами і тим більше не засідав у парламенті.

У серіалі ми бачимо дорослих стильних чоловіків, які орудують мільйонами і спілкуються з реальними історичними фігурами рівня Вінстона Черчилля. У реальності «Гострі картузи» були переважно підлітками та молодими чоловіками віком від 12 до 30 років. Вони вийшли з глибоких злиднів, а кримінальний профіль банди був куди скромнішим: вуличні бійки, рекет, нелегальні ставки, пограбування будинків і навіть крадіжки велосипедів.

До речі, кумедна ілюстрація тези про те, що життя наслідує мистецтву. У документалці Netflix про створення «Гострих картузів» ідеться про те, що британські бандити міжвоєнного періоду у своїй манері одягатися та поводитися переймали стиль гангстерів із голлівудських фільмів. Зокрема образ Пола Муні з класичного «Обличчя зі шрамом» 1932 року (прототипом головного героя став легендарний Аль Капоне). Слово blinder на тогочасному сленгу означало людину, яка чепурно й стильно одягається.

Тож бритвені леза, вшиті в козирки кепок, — ще один міф, створений Стівеном Найтом. Авторитетний бірмінгемський історик Карл Чінн, чий прадід був реальним членом банди, стверджував, що у 1890-х роках безпечні леза були абсолютною розкішшю для злиденних вуличних хуліганів.

Осягнути неосяжне

Це не єдині претензії до фільму. Проблема в тому, що хронометраж 112 хвилин — це занадто мало для завершення історії такого масштабу. Щоб закрити всі сюжетні арки, Стівен Найт втиснув занадто багато подій у двогодинний фільм, через що сюжет місцями здається зім'ятим і перевантаженим подіями. Коли багато років вибудовуєш складні розгалужені сюжети, завжди є ризик зламати у фіналі те, що бездоганно працювало в багатосерійному форматі.

Утім, на тлі двох інших повнометражних фіналів культових кримінальних шоу — «Ель Каміно» (2019), що завершував історію Джессі Пінкмана з серіалу «Пуститися берега», та «Багато святих Ньюарка» (2021), який став приквелом до «Клану Сопрано», «Безсмертний» безперечно вийшов куди більш цілісним і шанобливим до оригінальної історії. Не кажучи вже про знімальний розмах, костюми, декорації та неабияку видовищність.

Усі три проєкти намагалися перенести магію культового телешоу на екран, але пішли абсолютно різними шляхами. «Ель Каміно» був присвячений лише одному персонажу всесвіту «Пуститися берега», його травмі та втечі, — жодних зайвих сюжетних ліній. Але візуально фільм виглядав просто як здвоєний трохи дорожчий епізод серіалу.

«Багато святих Ньюарка» не піднявся вище рівня кримінальної драми середнього рівня. До того ж автори пішли слизьким шляхом ностальгії, постійно підморгуючи глядачеві «пасхалочками» із серіалу, зокрема знайомими репліками персонажів без особливого сенсу, чим ламали усталену міфологію «Клану Сопрано».

На цьому тлі «Безсмертний» візуально виглядає на порядок масштабнішим, дорожчим і видовищнішим за своїх конкурентів, хоча й страждає від перевантаженості. За своєю грандіозністю фільм Стівена Найта майже наблизився до епілогу серіалу «Абатство Даунтон».

Нагадаємо, що його творець Джуліан Феллоуз вирішив не обмежуватися одним фінальним повним метром, а перетворив епілог свого серіалу на трилогію: «Абатство Даунтон» (2019), «Абатство Даунтон: Нова ера» (2022) та «Абатство Даунтон: Гранд-фінал» (2025). Шанувальники серіалу ще тричі змогли повернутися в улюблені інтер'єри, насолодитися британським чаюванням і гідно провести аристократичну епоху, що минає.

Політика