Збудував «Охматдит» і консерваторію: 140 років від дня народження мецената Михайла Терещенка

30 березня 2026 р. 08:44

30 березня 2026 р. 08:44

Сьогодні, 30 березня, виповнюється 140 років від дня народження Михайла Івановича Терещенка – видатного українського підприємця, цукрозаводчика, політика та одного з найбагатших меценатів початку XX століття. « Главком » пропонує згадати найцікавіші сторінки з життя відомого українця, чий рід став символом доброчинності та економічного розквіту України.

Спадкоємець «цукрової імперії»: дитинство та освіта поліглота

Михайло Іванович Терещенко народився 30 березня 1886 року у Києві в родині нащадка козаків – був онуком глухівського магната і мецената Ніколи Артемійовича Терещенка, який володів 38 цукровими заводами, десятками тисяч гектарів ріллі. В ті часи чи не кожен десятий українець працював на сім'ю Терещенко.

Михайло ріс обдарованою дитиною, його вихованням займався батько. Уже в ранньому дитинстві хлопчик вільно знав французьку, англійську, німецьку мови. Розумів давньогрецьку й латину. Згодом він вільно спілкувався 13 мовами.

Після закінчення Київської гімназії Михайло Терещенко навчався в Київському університеті, вивчав економіку в Лейпцизькому університеті (1905–1908) та екстерном закінчив юридичний факультет Московського університету у 1909 році, де потім викладав.

Молодий мільйонер та меценат мистецтв

Нащадком сімейних статків Михайло Терещенко став у 17 років, коли у 1903 році помер його могутній дід та хворий батько. Статки М. Терещенка оцінювалися приблизно в 70 млн крб.

У 1909-1911 роках працював на кафедрі римського та цивільного права Московського університету, але покинув його разом з іншими ліберальними викладачами на знак протесту проти звільнення ректора, помічника ректора і проректора університету за розпорядженням міністра народної освіти Л. А. Кассо.

У 1911-1912 роках був секретарем директора імператорських театрів Теляковського, хотів іти вчитися театральної справи у Станіславського. Разом із сестрами заснував видавництвом «Сірін», що випускало книги літераторів «срібного століття», у тому числі роман Андрія Білого «Петербург». Підтримував дружні взаємини з Олександром Блоком.

Терещенко вів світський спосіб життя, вважався балетоманом. При цьому активно займався бізнесом, був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку та облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку.

Національна музична академія України ім. Петра Чайковського – одна з візитних карток Києва. У 1913 році тут була відкрита консерваторія. В її будівництві та облаштуванні активну участь брав Михайло Іванович Терещенко. Він вклав у проєкт понад 50 тисяч рублів (приміщення було зруноване 1941 року).

Перша світова війна: олігарх-патріот на службі фронту

Після початку Першої світової війни був уповноваженим передового загону Червоного Хреста на Південно-західному фронті, потім помічником із завідування санітарними організаціями на цьому фронті, відкрив у Києві великий лазарет для поранених за свій рахунок.

Терещенко неодноразово бував на передовій, зокрема на Галицькому фронті. Частину статків направляв у державні позики, необхідні для проведення війни.

Терещенко був своєрідним олігархом: під час Першої світової війни озброєння для російської армії закуповувалося на зарубіжну позику, гарантовану майном Терещенка, і за цю позику він сам своїм майном після революції розрахувався.

Входив до складу Головного комітету Союзу міст, займав пост уповноваженого Головного комітету Земського союзу. З липня 1915 року був головою Київського військово-промислового комітету, у 1915-1917 роках також був товаришем (заступником) голови Центрального військово-промислового комітету О. І. Гучкова. Входив до складу Особливої наради з оборони. Незадовго до Лютневої революції брав участь у плануванні державного перевороту.

Терещенко у великій політиці: від міністра фінансів до дипломата

У першому складі Тимчасового уряду у березні-травні 1917 року був міністром фінансів. Спільно з О. Ф. Керенським і Н. В. Некрасовим наполягав на створенні коаліційного уряду з представниками соціалістичних партій. У другому – четвертому складах уряду у травні-жовтні 1917 року був міністром закордонних справ.

Як міністр закордонних справ виступав на підтримку виконання Росією своїх союзницьких зобов'язань, що означало продовження її участі в Першій світовій війні, хоча формально і прийняв гасло «миру без анексій і контрибуцій», відмовившись від непопулярної тези свого попередника П. Н. Мілюкова про «завоювання Константинополя і проток».

У жовтні 1917 року вступив у конфлікт з військовим міністром А. І. Верховським, що вважав, що армія більше воювати не може.

Переговори з Центральною Радою та визнання меж України

Навесні 1917-го в Україні сформували свій демократичний орган влади – Центральну Раду. Вони повідомляли, що підтримують політику Тимчасового уряду. У липні Михайло Терещенко прибув до Києва з іншими міністрами для переговорів з українськими політиками.

Результатом діалогу стала угода з Центральною Радою про перехід під його юрисдикцію всіх південно-українських губерній. Це було, фактично, визнанням національно-державної території України.

Арешт більшовиками та порятунок ціною унікального діаманта

Та наприкінці осені владу в Петрограді захопили більшовики. Як представник старого режиму, Терещенко опинився у в’язниці Петропавлівської фортеці. Ленін хотів його показової страти, адже Терещенко дослідив зв’язки Ульянова з німецькою розвідкою.

Тільки незлагодженість роботи з міністерством внутрішніх справ урятувала від арешту лідера більшовиків, коли той очікував на гонорар з Берліна. А Терещенка врятувала від показового розстрілу його дружина Маргарита Ноe. Француженка відкупила чоловіка у Троцького за найкоштовніші в світі діаманти, які подарував їй Михайло Терещенко на честь народження дитини.

«Порятунку діда домоглася його дружина Жанна-Маргарит, – згадує онук Мішель Терещенко. – Бабуся вирішила розплатитися за свободу чоловіка чудовим синім алмазом, який він їй колись подарував. Цей камінь на той час був другим за величиною в світі. Ленін відмовився від пропозиції, але Троцький в обмін на коштовність зумів організувати втечу дідуся до Європи».

У шлюбі Михайла Терещенка з громадянкою Франції Жанною Марією Маргаріт Ное народилися донька Маргарита і син Петро, що жив у Франції, працював інженером у США і Бразилії. 1923 року подружжя розійшлося,

Життя з чистого аркуша: «фінансовий геній» Європи

За кордоном Михайло Терещенко почав життя з чистого аркуша. Завдяки талантам і здібностям, вже через кілька років повернув собі чималі статки. Терещенка запросили на роботу в Лондон, де доручили керувати банком. Також він почав працювати зі шведськими й норвезькими фінансистами.

У 1929 році Михайло Терещенко одружився з норвежкою Еббою Хорст, молодшою за нього на 10 років. 1931 року в них народився син Іван.

У період кризи 1930-х років 44-річний Терещенко вже впевнено стояв на ногах. Успішно співпрацював з італійськими, австрійськими банками, зокрема і з віденським банком Ротшильдів, допомагаючи їм утриматися на плаву. Його стали називати фінансовим генієм.

Доброчинність та вічна пам’ять у київській архітектурі

Михайло Терещенко продовжував жити заповітами своєї сім’ї, віддаючи більшу частину зароблених коштів на благодійність. Він вирішив допомогти представникам творчих кіл, гнаних у нацистській Німеччині, організувавши переправлення через Монако в Лондон вчених, художників і їхніх творів.

Видатний українець помер у Монако 1 квітня 1956 року. Це була велика втрата для фінансових кіл багатьох європейських столиць.

Ім’я Михайла Терещенка не забуто і в сучасній Україні. Пам’ять про мецената зберігають побудовані за його рахунок будівлі. Серед них – пам’ятники унікальної київської архітектури: приміщення Національного транспортного університету, університет ім. Карпенко-Карого, Національний художній музей, лікарня «Охматдит». Також столичні музеї своїми відомими колекціями багато в чому зобов’язані саме славній династії Терещенків.

Нагадаємо, «Главком» писав про мецената, публіциста, громадського діяча Євгена Чикаленка . Він ініціював створення Центральної Ради, запросив повернутися у Київ Грушевського, фінансово підтримував українські щоденні газети, зокрема «Раду», наукову і творчу діяльність українців у Галичині.

Політика