«Я живий»: як після поранення й ампутації повернутися до життя

05 квітня 2026 р. 17:10

05 квітня 2026 р. 17:10

13 березня відбулося нагородження спортсменів національної збірної, яка представляла Україну на Іграх нескорених ( Invictus Games ) протягом останніх трьох років. Від імені президента України вони отримали державні нагороди за спортивні досягнення та внесок у розвиток адаптивного спорту. 23 спортсменам — ветеранам, за плечима яких війна, кров, біль і повернення до активного життя, — вручили ордени «За заслуги» ІІІ ступеня та «За мужність» ІІІ ступеня.

Один із них — член збірної України 2025 року Андрій Бойчук . Ще 2013-го він пішов на контрактну службу до 80-ї десантно-штурмової бригади на посаду командира відділення. Нині ветерану ЗСУ, спортсмену й оптимісту — 46 років. До армії він займався карате, був тренером. Саме спорт і оптимізм, на думку Андрія, допомогли йому вижити, коли з осколковим пораненням і двома турнікетами на нозі він майже три доби чекав на евакуацію та медичну допомогу. Ногу він втратив, але вижив. А згодом повернувся до активного життя, до спорту. І разом з українською збірною став призером Ігор нескорених у Ванкувері (Канада) в лютому 2025 року.

— Під час обстрілу мене було поранено осколком у ногу, — розповідає Андрій Бойчук. — Три доби я чекав на евакуацію, і всі три доби був із турнікетом. Ногу ампутували повністю. Лікувався до травня 2024-го. Дали першу групу інвалідності. Але живий!

Поранений був, коли ми заходили в повністю зруйноване село Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. 3 грудня 2023 року я проводив групу військових для виконання завдань із охорони й оборони населеного пункту. Була ніч. Але ворожий дрон виявив наше переміщення, почався обстріл із танка. Неподалік вибухнув снаряд, мене збило з ніг.

Відчув гострий біль у гомілці — зрозумів, що поранений. Потім поранило ще двох бійців. Обох — в обидві ноги. Я покликав товариша, який був поряд, спитав, чи є в нього турнікет. Він поставив один турнікет, я сказав, щоб поставив іще один, додатковий. Хвилин за 20 прийшли медики. Вони забрали тяжких, а по мене мали повернутися згодом. Але після того як вони відійшли, знову почався обстріл. Тож дістатися до мене медики не змогли.

Болю я не відчував — мабуть, перебило нерви. Але втратив багато крові — почувався безсилим. Часом навіть по рації говорити було важко. Медики повернулися вже наступної ночі, забрали до себе — в підвал зруйнованої хати, напоїли гарячим чаєм, перевдягли. Я в них переночував. І тільки на третю ніч мене евакуювали.

Операцію мені проводили у стабілізаційному пункті в Дружківці. Прокинувся після наркозу — ноги немає. До того ж у мене відмовили нирки. З Дружківки мене перевезли до Дніпра. Там провели гемодіаліз. Далі — Київ, Головний військовий клінічний госпіталь. Знову гемодіаліз. Далі — Івано-Франківська обласна лікарня.

Мені було дуже погано. Сил не мав зовсім. Навіть лежати було важко. Лікарі казали — треба багато пити. Але більш як два літри на добу я випити не міг. Мені вводили фізіологічний розчин. Сил побільшало. Раптом я відчув, що вже можу сидіти в ліжку. Це була перемога, а за кілька днів у мене почали працювати нирки. Я вже майже змирився, що на гемодіаліз доведеться ходити двічі на тиждень, а тут така хороша новина: я живий, я не прив’язаний до лікарні!

Коли проходив реабілітацію в Івано-Франківську 2024 року, реабілітолог Максим Пашчин якось сказав: «Займатимешся спортом і виступатимеш на Іграх нескорених». Я подумав, що він жартує. Але влітку 2024-го був відбір, і я подав свої дані. Так сталося, що доля мені усміхнулась, і я потрапив до збірної.

Представляв Україну в трьох дисциплінах: волейбол сидячи, суха гребля на тренажері та біатлон: сідаєте в такий собі боб, як у сани, вас прив’язують, робите одне велике коло — і потім стрільба. Такий гарний, адаптивний вид спорту для ветеранів.

Для зимових видів спорту тренувалися влітку. Каталися на лижах-ролерах. Було важко, бо в мене висока ампутація. Спробував із протезом, спробував без нього — це був завал, бо все навантаження йшло на один бік. Але потім, узимку, я спробував на бобі — було значно легше, бо я міг сидіти.

Тренувались у Буковелі. Потім приїхали до Канади, до Вістлера, за 125 кілометрів на північ від Ванкувера, — на тиждень раніше, щоб адаптуватися до кліматичних умов. І виявилося, що зима там набагато холодніша. Коли тренувався, застудив ліве коліно. Але з нами були масажисти, реабілітологи, коліно встигли відновити до змагань.

У волейболі сидячи наша збірна здобула «бронзу». Я був у складі команди. А в інших дисциплінах — стрільбі з луку й біатлоні — мені не пощастило. В командному заліку українська збірна посіла третє місце.

На відкритті змагань меценат Ігор нескорених принц Гаррі прийшов до нас, обійняв, висловив підтримку. На всіх змаганнях був із нами, біля нас, обіймав, уболівав за нас, виявляючи велику повагу до українських ветеранів.

***

Зараз Андрій Бойчук мешкає в рідному селі Боднарів Калуського району, працює в Івано-Франківську в благодійному фонді «Карітас України», де разом із командою надає юридичну допомогу ветеранам, їхнім сім’ям, членам родин загиблих (він має вищу юридичну освіту). За його словами, запитів дуже багато. Звертаються члени родин зниклих безвісти. Дуже часто — ветерани з проблемами щодо виплат. Наприклад, було нараховано заробітну плату без урахування індексації — це типова ситуація. Андрій вивчає справу ветерана, який звернувся, його документи, робить запити до військової частини.

І зі спортом стосунків не розірвав. Вивчився на інструктора зі стрільби з лука, тренує дітей у своєму селі. А ще проводить тренінги для ветеранів. На власному прикладі демонструє, що після поранення життя триває — можна розвиватися й займатися спортом.

«Головні мотиватори для мене — дружина Наталія та донька Марія, їй 13 років», — зізнається Андрій.

Довідка ZN.UA

Ігри нескорених (Invictus Games) — міжнародний спортивний захід з адаптивних видів спорту серед ветеранів та військовослужбовців, які отримали поранення, травми чи захворювання, виконуючи свої військові обов’язки. Задум Ігор виник 6 березня 2014 року. Було створено Фонд Ігор нескорених. Меценат фонду — принц Гаррі, герцог Сассекський.

Політика