Відкладений рахунок. Що приховує заморожений тариф на розподіл газу

06 квітня 2026 р. 13:08

06 квітня 2026 р. 13:08

Нещодавно молдовський регулятор затвердив єдині по всій країні тарифи на послуги розподілу природного газу. Для побутових споживачів новий тариф облгазів становить близько 288 дол. США за тисячу кубометрів — це більше, ніж український споживач сплачує за газ і послуги облгазів разом. Це рішення — привід для серйозної розмови про Україну, де подібну дискусію відкладають уже четвертий рік.

Молдовський тариф облгазів відповідає рівню країн Центральної та Східної Європи: Польща — близько 415 дол. за тисячу кубометрів, Словаччина — 343, Греція — 252, Болгарія — 215, Румунія — 185 дол. Тарифи в Данії та Німеччині перебувають у діапазоні 160–350 дол. залежно від типу мережі та категорії споживача.

Тарифи в Україні та перелічених країнах встановлюються національними регуляторами за приблизно однаковою методологією, яка фокусується на покритті необхідних витрат на підтримку мереж. Тарифне регулювання передбачає жорсткий контроль обґрунтованості витрат оператора: регулятор визнає лише ті витрати, які є реально необхідними для надійної роботи мережі. Основні статті в тарифі — оплата праці персоналу, виробничо-технологічні втрати газу в процесі розподілу (ВТВ), розхідні матеріали для обслуговування та поточних ремонтів, амортизація основних засобів та обмежений прибуток чи дохід на базу активів. Саме ця повна структура і формує тариф на рівні 185–415 дол. по Європі.

Тарифи на розподіл газу для побутових споживачів в Україні, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), і чинні з 1 квітня 2026 року, перебувають у принципово іншому вимірі. Харківська міська філія «Газорозподільних мереж України» (ГРМ) — 0,43 грн/м³, або близько 10 дол . за тисячу кубометрів. Дніпровська — 0,90 грн/м³, або 21 дол . Київська обласна — 1,49 грн/м³, або 34 дол . Максимальне значення по системі — 1,99 грн/м³, або близько 45 дол . Окремо стоїть АТ «Київгаз», що обслуговує місто Київ, — 0,32 грн/м³, або 7 дол . за тисячу кубометрів. Тобто українські тарифи на розподіл газу для населення в рази, а подекуди в десятки разів нижчі за молдовські, польські чи словацькі.

Чи означає це, що українські оператори розподілу є надзвичайно ефективними та мають якесь унікальне знання, як обслуговувати мережу в десятки разів дешевше, ніж схожі компанії у Європі? Ні, просто наші тарифи штучно заморожено на рівні, який не відповідає реальній вартості підтримки мереж.

Зазначу окремо: після передачі переважної більшості розподільних мереж до державного ТОВ «Газорозподільні мережі України» логічним кроком було б запровадити єдиний тариф по всій країні. Різниця між 7 доларами у Києві та 45 доларами в Миколаєві за однакову послугу від однієї компанії є не відображенням реальних витрат, а регуляторним артефактом. Але це тема для окремої розмови.

Що всередині тарифу

Офіційна структура тарифів, затверджена НКРЕКП, дає змогу детально розібрати, з чого складається кожна гривня тарифу.

Загалом по 21 філії картина однорідна:

• 51–76% — оплата праці з ЄСВ;
• 10–29% — газ на технологічні втрати;
• 2,2–4,6% — матеріали та ремонти;
• 0,1–2,3% — капітальні інвестиції.

У середньому в тарифах операторів ГРМ витрати на оплату праці та ВТВ становлять від 76,2 до 88,8% , а витрати на ремонти та капітальні інвестиції — лише від 2,8 до 7,2%. Про які відновлення та розвиток мереж може йти мова?

Оплата праці та соціальні внески у молдовських операторів — 60–67% регульованого доходу, тобто порівнянні з Україною. Щоправда, працюють вони в принципово інших умовах. Капітальні інвестиції молдовських операторів — від 5,1% від тарифу, що в рази більше, ніж 0,1–2,3% тарифної виручки в Україні.

Окремо варто зупинитися на механізмі включення вартості технологічних втрат до тарифу. НАК «Нафтогаз України» продає газ (0,8–1 млрд кубометрів на рік) операторам розподілу для покриття втрат за фіксованою ціною 7,42 грн/м³, тоді як ринкова ціна імпортного газу становить 20–30 грн/м³. Очевидно, що «Нафтогаз» щорічно може нести на цьому до 22 млрд грн збитків. Цей продаж газу за регульованою ціною також є способом штучного зменшення тарифів за рахунок НАКу, який дуже скоро доведеться фінансувати з бюджету. Витрати на технологічні втрати газу у молдовських операторів — лише 2–11% регульованого доходу, тоді як в Україні — 10–29%. Пояснення просте: молдовські мережі регулярно обслуговуються, тому втрати газу перебувають на рівні значно нижчому, ніж в Україні. Стан мережі та рівень втрат газу є наслідком того, чи закладає регулятор достатньо коштів на її обслуговування.

Кого насправді субсидує заморожений тариф

Головне виправдання мораторію на підвищення тарифу — захист населення. Але чи точно це найефективніший спосіб підтримати вразливих споживачів?

Занижений тариф — це прихована субсидія абсолютно для всіх. Однакову «знижку» через занижений тариф отримують і пенсіонерка в однокімнатній квартирі, і власник котеджу на 400 кв. м з газовим опаленням і басейном, і промисловий завод, і торговельний центр. Заможні домогосподарства, комерційні та промислові споживачі, які цілком спроможні платити справедливий ринковий тариф, отримують ту саму субсидію через занижений тариф, що й вразливі домогосподарства.

Це найбільш неефективний і найбільш несправедливий розподіл бюджетних ресурсів із можливих. Адресні субсидії лише тим домогосподарствам, які справді не можуть платити, коштували б державі в рази менше, ніж утримання заниженого тарифу для 12 мільйонів домогосподарств і тисяч комерційних і промислових споживачів одночасно.

Заморожені зарплати в умовах зростаючого ринку праці

Структура тарифу показує, що оплата праці разом із єдиним соціальним внеском — найбільша складова тарифу. І саме вона насамперед «страждає» від мораторію. Українські газівники, цілодобово працюючи в умовах постійних загроз і ліквідуючи наслідки ракетних і дронових ударів, не можуть розраховувати на ринкові зарплати, попри те, що загалом номінальна заробітна плата в Україні тільки 2024 року зросла на понад 20%. Зараз людей утримує наявність броні від мобілізації, але після закінчення дії воєнного стану зварювальники, слюсарі, водії облгазів шукатимуть роботу там, де платять ринкові зарплати. Попит на технічні спеціальності вже зараз значно перевищує пропозицію по всій економіці. Відновити кваліфікований персонал облгазів — справа не одного року.

Інфляція робить мовчазний збиток явним

Окремо слід розглянути вплив інфляції на реальну вартість тарифу.

Інфляція в Україні в останні роки трималася на високих, здебільшого двозначних, рівнях. Тобто труби, зварювальні матеріали, паливо, запасні частини, будівельні роботи — все, що потрібно для обслуговування мережі, з 2020 року подорожчало в середньому майже вдвічі, а тариф при цьому майже не змінився. Що і призводить до щорічного скорочення реальних ресурсів на обслуговування мережі.

За максимум 2% тарифної виручки, що спрямовуються на капітальні вкладення, жодного реального оновлення не відбувається. Відбуваються натомість: поточні ремонти замість планової заміни ділянок труб, аварійне відновлення замість превентивного обслуговування, накопичення дефіциту технічного обслуговування, який із кожним роком стає дедалі дорожчим.

Відновлення занедбаної мережі коштує в 3–5 разів дорожче, ніж своєчасне планове обслуговування. Аварійна ліквідація витоку газу з розкриттям дорожнього покриття, евакуацією мешканців і позаплановим відключенням — це принципово інші витрати, ніж запланована заміна ділянки труби. Кожен рік заморожування тарифів — це не заощадження, а борг перед інфраструктурою, відсотки за яким зростають.

Мораторій своє віджив

Верховна Рада прийняла закон, що встановив мораторій на підвищення тарифів на послуги розподілу газу на весь час воєнного стану, у серпні 2022 року. Тоді це рішення мало певний символічний сенс. Мільйони людей залишили домівки, країна переживала гострий шок, держава демонструвала турботу.

Однак відтоді минуло майже чотири. Контекст кардинально змінився. Мораторій, задуманий як тимчасовий антикризовий захід першого шоку війни, перетворився на структурну перешкоду для нормального функціонування галузі. Економіка адаптувалася, ціни на більшість товарів і послуг зазнали ринкового коригування. Незмінними залишаються лише тарифи на газорозподіл. Але політична доцільність і звичка до популізму не дають змоги скасувати мораторій, що просто призводить до накопичення проблем.

Звісно, я не пропоную одномоментно підвищити тарифи, але між різким стрибком і повним заморожуванням є великий простір для розумної регуляторної політики. Наприклад, прогнозоване щорічне зростання тарифів на розподіл на 20–25% значно покращило б ситуацію в галузі без цінового шоку для споживачів. Додаткові 0,50 грн на кубометр — цілком посильне збільшення.

По-перше , вже зараз необхідно дати облгазам потрібні кошти на ремонти та технічне обслуговування мереж. Це критично важливо, зважаючи на значні пошкодження від атак ворога та накопичені проблеми.

По-друге , варто переглянути рівень зарплат технічному персоналу облгазів, щоб їхня оплата праці відповідала ринковим рівням.

По-трете , варто негайно переглянути механізм закупівлі газу для виробничо-технологічних втрат. «Нафтогаз» не має продавати цей газ облгазам по 7,42 грн за кубометр, коли сам вимушений його імпортувати по 20–30 грн. Особливо коли значна частина цього ресурсу витрачається для розподілу газу не для населення, а для промислових споживачів, які мають змогу платити ринкову вартість. Один із можливих варіантів — перехід на компенсацію ВТВ у натуральній формі (газом), коли постачальник просто подає додатковий нормативний обсяг газу, — зробив би тарифоутворення значно прозорішим і стабільнішим, прибравши приховану дотацію. Для потреб населення газ на ВТВ був би по 7,42 грн, а для всіх інших — за ринковою ціною.

Нарешті, необхідно переглянути мораторій, ухвалений ВРУ, замінивши його механізмом продуманого поступового щорічного зростання з адресними субсидіями для вразливих груп.

Низький тариф сьогодні — це не турбота про населення. Це популізм і відкладений рахунок, який зростає щомісяця і який доведеться сплатити пізніше у вигляді масштабних інвестицій у відновлення мережі, якої роками не обслуговували, дефіциту фахівців і зростаючої аварійності. Продовжувати ігнорувати цю проблему — означає перекласти її вирішення на наступне покоління, але вже за значно вищою ціною.

Політика