Названо вісім країн, без яких неможливий новий світовий баланс – аналіз The Post - Політика

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Названо вісім країн, без яких неможливий новий світовий баланс – аналіз The Post

07 квітня 2026 р. 02:52

07 квітня 2026 р. 02:52

Вірменія, Азербайджан, Угорщина, Казахстан, Монголія, Пакистан, Туреччина та Узбекистан стають ключовими державами, від яких залежить новий баланс сил у світі. Про це йдеться в аналізі старшого наукового співробітника з питань Великої Азії в Інституті Гудзона для The Washington Post , пише « Главком ».

Як зазначає автор, саме ці країни опинилися в центрі геополітичного суперництва між США, Китаєм і Росією, оскільки розташовані вздовж основних сухопутних маршрутів, що з’єднують Азію та Європу. Багато з них мають значні запаси енергоресурсів або критично важливих корисних копалин, що підвищує їхню стратегічну вагу.

Моріясу підкреслює, що значення цих держав різко зросло після ескалації конфлікту в Ірані. Закриття Ормузької протоки, через яку проходить приблизно п’ята частина світових поставок нафти, продемонструвало вразливість морських маршрутів і змістило увагу до сухопутних шляхів постачання енергії через Євразію.

За його словами, ці країни фактично формують нову «зону вирішення» у глобальній політиці – подібно до того, як «коливальні штати» визначають результат виборів у США. Вони вже демонструють здатність балансувати між великими державами, проводячи політику «стратегічного хеджування» та уникаючи односторонньої залежності.

Автор звертає увагу, що вплив Росії в регіоні послабився через війну проти України, тоді як Китай активно розширює свою присутність через інфраструктурні проєкти, зокрема ініціативу «Пояс і шлях», зміцнюючи зв’язки з Центральною Азією.

Водночас, як підкреслює Моріясу, більшість цих країн не готові замінити залежність від Росії на залежність від Китаю. «Мало хто з країн регіону хоче проміняти залежність від Росії на залежність від Китаю», – зазначає він.

У цьому контексті автор вказує на різну роль окремих держав. Зокрема, Пакистан має тісне стратегічне партнерство з Китаєм, але водночас позиціонує себе як можливий посередник між Вашингтоном і Тегераном. Угорщина, яка активно співпрацює з Китаєм, водночас залишається політичним союзником США.

Моріясу також зазначає, що ці країни фактично самі визначили свою роль, беручи участь у ключових міжнародних ініціативах як Китаю, так і США, що підкреслює їхню стратегічну автономію.

На думку автора, США мають адаптувати свою політику до нових реалій, зокрема розширити співпрацю з цими державами та створити нові формати взаємодії. Він також вказує на важливість інфраструктурних проєктів, які можуть з’єднати Центральну Азію з Європою в обхід Росії.

Водночас Моріясу попереджає, що у разі бездіяльності США інші держави можуть заповнити цей простір. За його словами, якщо енергетичні маршрути та торговельні мережі Євразії закріпляться в системі, орієнтованій на Китай, Вашингтон ризикує втратити вплив у регіоні на десятиліття.