Як Китай допоміг Тегерану пом'якшити наслідки санкцій і фінансував іранську військову машину — WSJ

07 квітня 2026 р. 12:46

07 квітня 2026 р. 12:46

Під час першого терміну Дональда Трампа в Білому домі США розпочали кампанію “максимального тиску”, щоб витіснити іранську нафту зі світового ринку та позбавити Тегеран найбільшого джерела доходів. Сьогодні Іран щомісяця продає нафту на мільярди доларів. За це Тегеран може подякувати одній країні — Китаю , пише WSJ .

Азійський партнер Тегерана різко збільшив обсяги закупівлі іранської нафти в міру посилення санкцій. Щоб зробити ці закупівлі можливими, китайські покупці тісно співпрацювали з Іраном, розширюючи те, що, за словами американських чиновників і дослідників, стало однією з найбільших у світі мереж ухилення від санкцій.

Платежі проходять через невеликі китайські банки, які мають обмежену міжнародну активність і мало що втрачають у разі санкцій з боку США. Фіктивні компанії, створені Іраном у Гонконгу й інших місцях, допомагають управляти надходженнями.

Приватні китайські нафтопереробні заводи стали основними покупцями іранської нафти після того, як державні енергетичні гіганти Китаю, побоюючись роздратувати Вашингтон, залишили іранський ринок. Фальшиві рахунки та навмисне помилкове маркування нафти ще більше замаскували цю торгівлю.

Усі ці дії — викладені в документах про санкції США, публічних обвинувальних актах та описані західними чиновниками й дослідниками, дали змогу Ірану щороку отримувати від Китаю десятки мільярдів доларів доходу.

“Китай є головним партнером Ірану в обході санкцій. Іран просто не зміг би вести цю війну без багаторічної підтримки, яку він отримує від Китаю”, — заявив Макс Мейзліш із Фонду захисту демократій, аналітичного центру у Вашингтоні.

Міністерство закордонних справ Китаю наголосило, що рішуче виступає проти “незаконних і необґрунтованих односторонніх санкцій” і раніше Пекін заявляв, що робитиме все, що вважає за необхідне, аби захистити свою енергетичну безпеку. За лаштунками Китай, однак, побоюється, що його можуть звинуватити у відкритому порушенні санкцій, і це може спровокувати гнів з боку Вашингтона, а також зашкодити відносинам Пекіна з іншими державами Перської затоки.

Проте Китай зберігає зацікавленість в іранській нафті. Пекіну потрібні енергоносії, і він може придбати іранську нафту зі значною знижкою після того, як санкції США відлякали інших покупців. Купівля великих обсягів нафти також перешкоджає досягненню цілей США на Близькому Сході.

Штати намагалися обмежити цю торгівлю, розширивши санкції. Однак можливості Вашингтона в тиску на Китай обмежені ризиком підвищення світових цін на нафту й дестабілізації власних відносин із Пекіном.

Система обходу санкцій продовжує функціонувати з початку війни США з Іраном, навіть попри те, що Тегеран фактично закрив Ормузьку протоку для західних суден.

Офіційно митні органи Китаю не повідомляли про імпорт нафти з Ірану з 2023 року, на думку аналітиків, з метою зменшити політичну напруженість у відносинах з Вашингтоном.

Однак дослідницька компанія Kpler, яка відстежує рух танкерів, оцінює, що в 2025 році Китай купував у Ірану приблизно 1,4 мільйона барелів нафти на день. Це становило понад 80% продажів іранської нафти торік і більш ніж удвічі перевищувало приблизно 650 тисяч барелів на день, які Китай купував у Ірану в 2017 році, до початку кампанії “максимального тиску” Трампа.

Багато років тому, коли санкції проти Тегерана були менш суворими, китайські державні нафтові компанії відкрито купували іранську нафту, як і багато інших покупців по всьому світу. США за часів президента Барака Обами посилили правила, що значно ускладнило ведення бізнесу з Іраном. Потім Штати пом’якшили санкції після укладення ядерної угоди з Тегераном у 2015 році. Низка країн, зокрема Індія, Італія та Греція, збільшили обсяги закупівлі іранської нафти.

Все змінилося, коли Трамп вперше обійняв посаду президента США. Він розірвав ядерну угоду та розпочав кампанію “максимального тиску” з жорсткими санкціями.

За оцінками Kpler, іранські продажі впали з майже 2,8 мільйона барелів на день у травні 2018 року до приблизно 200 тисяч у серпні 2019 року, оскільки покупці покинули ринок.

Але Іран швидко відреагував — з допомогою Китаю. За словами американських чиновників та аналітиків, Тегеран, змушений переглянути підходи до продажу нафти, прискорив розбудову таємної торговельної мережі. Іран заснував нафтотрейдерські компанії, а також створював фіктивні рахунки-фактури, в яких іранська нафта маркувалась за походженням з інших країн, наприклад, з Оману чи Малайзії.

Санкції США, безсумнівно, ускладнили життя Тегерану та зменшили його доходи. Однак Іран постійно знаходив способи продавати нафту й отримувати кошти, зрештою майже повністю зосередившись на торгівлі з Китаєм.

За оцінками Kpler, до кінця 2022 року іранський експорт зріс до понад мільйона барелів на день, причому найбільшу частку становили поставки до Китаю.

Одним із ключових факторів, що зробили цю торгівлю можливою, було розширення тіньового флоту танкерів для перевезення підсанкційної нафти, між Іраном і Китаєм.

Оператори танкерів, що базуються на Близькому Сході, в Китаї та інших регіонах, застосовували хитрощі: змінювали назви суден, вимикали обладнання, що сигналізувало про їхнє місцезнаходження, та перевантажували іранську нафту з одного судна на інше під час шляху до Китаю, щоб приховати її походження.

Водночас, усередині Китаю потрібні були покупці іранської нафти. Традиційні клієнти Ірану, зокрема державні гіганти Sinopec та China National Petroleum Corp, мають розгалужену глобальну діяльність, а це означає, що вони не могли дозволити собі втратити доступ до фінансових ринків США через порушення санкцій, купуючи іранську нафту.

Але в Китаї також є мережа менших нафтопереробних заводів — так званих “чайників”, які працюють незалежно від державних енергетичних гігантів. Ці компанії менш вразливі до санкцій, оскільки вважається, що вони платять за нафту з Ірану юанями, а не доларами. Пекін поступово збільшував обсяги нафти, які “чайники” могли імпортувати. Раніше обсяги імпорту таких компаній обмежувалися квотами, встановленими державою.

Китайським покупцям все одно доводилось шукати спосіб оплатити нафту, оскільки американські санкції суворо обмежували банківську діяльність з Іраном. Вони зрештою звернулися до менших китайських банків, які, подібно до “чайників”, мало що втратили б, потрапивши під американські санкції, порівняно з найбільшими банками Китаю.

Обвинувальні акти, подані до федерального суду США, дають глибше уявлення про те, як, на думку американських слідчих, функціонує торгівля між Китаєм та Іраном. В одній справі, за 2024 рік, американські прокурори стверджували, що покупці іранської нафти інколи безпосередньо взаємодіяли з Корпусом вартових ісламської революції Ірану, ведучи переговори та укладаючи багатомільйонні нафтові угоди через підставну компанію для іранців під назвою China Oil & Petroleum Co.

Підставні компанії в Гонконгу та інших місцях використовувалися для конвертації китайських юанів у долари, євро або інші іноземні валюти, потрібні Ірану. У деяких випадках китайським покупцям навіть не потрібно було надсилати гроші для оплати. Натомість були домовленості про обмін послугами, за якими китайські компанії в Ірані, що мають державну підтримку, розбудовують там інфраструктуру в якості компенсації за нафту.

Про те, як нова війна на Близькому Сході переписує правила глобальної економіки і хто заплатить велику ціну, а хто отримає зиск, аналізувала Експертна група Центру “Стратегія ХХІ” у статті “ Трамп відкрив “скриньку Пандори”: чим ми заплатимо за війну в Затоці ”.

Політика