Правильна мобілізація: як вмовити ухилянтів змиритися з необхідністю служити в армії

09 квітня 2026 р. 21:22

09 квітня 2026 р. 21:22

Підвищуючи рівень насильства, держава ніколи не вирішить проблему мобілізації, вважає психологиня Ольга Духнич. Тут потрібно придумати складний коктейль влади, ненасильницького примусу та унормування ідеї служіння, и усе це з ціллю — не передавити людину, що ухиляється, а отримати її пасивну згоду

Психолог намагається дивитись на світ без ілюзій, це робить його життя сповненим суму.

Наприклад, зрозуміло, що в будь-якому народі не буде 100% патріотів, готових душу й тіло покласти за нашу свободу. Це психологічно неможлива ситуація, якщо ви не Північна Корея зі специфічною системою життя, або не Спарта, де проводите ранню селекцію, залишаючи виключно готових до подвигу.

В Україні дуже велика кількість людей пішла добровольцями в перші роки війни. Я б сказала, що це була доволі атипова більшість.

Тому кричати про "поганий народ" дивно. Це дуже наївна і спрощена картинка світу. Ображатися — дивно, бо ми в такому випадку ображаємося на певну норму, криву Гауса, і це лише ефект того, що реальний світ не виглядає так, як ми б того хотіли.

Будь-яка нація складається і з тих, хто сам не піде. І для них точка входу у військо важить. Чим унормованішим буде цей перехід від цивільного життя до війська, чим він буде менш схожим на увʼязнення, де за пару годин твоя соціальна попередня особистість вмирає, тим більше дойде до війська.

Держава має застосовувати складну історію з примусу, заохочення, танців з бубном. І чим далі триває мобілізація, тим складнішими та чутливішими мають ставати її механізми, а не навпаки.

І це не про спіраль насилля, яку треба докрутити, а про постійний пошук складного коктейлю з застосування влади, ненасильницького примусу та унормування ідеї служіння.

Просто насиллям не вдасться досягнути результату для суспільства, яке століттями зберігає памʼять про насилля від держави, але від чужої — радянської чи російської. Воно на рівні неформальної культурної норми навчилося грати в цю гру.

Ціль на зараз — не передавити людину, що ухиляється, а отримати її пасивну згоду. Максимально нещасливу, через смирення, прийняття не дуже приємної з точки зору цієї людини долі, але неминучу згоду.

Тому нормальні умови утримання людей важливі, комунікація — важлива, можливість у певний момент звʼязку з родиною — важлива. Купа дрібних деталей, які здаються безглуздими з військової точки зору для людини, яка поки що поза системою — важливі.

Чим далі йде мобілізація, тим більше вона має ускладнюватися як процес пошуку рішень, як то робити, не спрощуватися.

Я не знаю, чи ми ще можемо це зробити, але маю надію, що можемо і спіраль взаємної помсти не розвернулася на повну.

Українці — не та нація, яку можна передавити екстра-тиском та насиллям. І в цьому вона на диво поєднує і героїв, і боягузів.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Політика