Освіта поза класом: як ХІТ допомагає підліткам з інвалідністю повірити в себе і говорити про себе вголос

12 квітня 2026 р. 17:02

12 квітня 2026 р. 17:02

Через війну та дистанційне навчання значна частина життя українських дітей і підлітків перейшла у смартфони. Для дітей з інвалідністю онлайн-простір і раніше був важливим — часто саме там спілкуються, зав’язують знайомства й підтримують контакт зі світом.

У такій реальності змінюється й власне уявлення про освіту. Коли згадують «освітні втрати», зазвичай мають на увазі пропущені уроки. Але є речі, яких немає у шкільній програмі, хоча вони безпосередньо впливають на подальше життя: впевненість у собі, вміння говорити про себе й почуватися впевнено в цифровому середовищі.

Саме про це — проєкт ХІТ (Хаб інклюзивного ТікТоку) . На перший погляд це школа блогерства, де підлітки з усієї України вчаться знімати відео. Але якщо зазирнути глибше — це простір розвитку, соціалізації та дестигматизації людей з інвалідністю.

Тут смартфон стає інструментом неформальної освіти, де через створення контенту діти прокачують навички, які знадобляться в повсякденному та майбутньому житті. А також отримують можливість заявляти про себе — й у такий спосіб змінювати уявлення суспільства про інвалідність.

Соціальне дзеркало: чому бути почутими — теж навчання?

Підлітковий вік — це час, коли дитині критично важливо зрозуміти, хто вона і як її бачить світ. Це період формування ідентичності, коли фокус уваги переноситься назовні. Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз пояснює, що можливість бути видимим у світі й отримувати відгук дає підлітку відчуття власної цінності. Це те, що вона називає «соціальним дзеркалом».

«В умовах війни та ізоляції посилюється відчуття самотності. Кожен досвід, у якому підлітки відчувають: «Я маю вплив, я важливий, я можу щось змінювати», — допомагає їм витримувати стрес і справлятися з наслідками травматичних подій. Це величезний внесок у їхню психологічну стійкість», — зазначає Світлана Ройз.

Для підлітків з інвалідністю це «дзеркало» часто буває викривленим через жаль або відстороненість суспільства. Натомість ХІТ дає їм інструменти, щоб вони могли самі формувати свій образ, не чекаючи, поки хтось інший розповість їхню історію.

«Коли ми говоримо про права дітей з інвалідністю, йдеться не лише про доступ до послуг чи фізичну доступність простору. Йдеться про їхню присутність у суспільстві, про можливість бути побаченими й почутими, проявляти себе і впливати на те, як їх сприймають. Дуже важливо, щоб діти могли розповідати про себе самі — через свої інтереси, досвід, мрії. І завдання дорослих — створювати для цього безпечні та підтримувальні середовища», — зазначає радниця-уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук.

Що таке Хаб інклюзивного ТікТоку і як він працює?

ХІТ виник як частина кампанії «Діти як діти» ЮНІСЕФ і Дар’ї Герасимчук, а другий сезон реалізується в партнерстві з ГО «Відчуй», Ощадбанком і 1+1 media school. Ідея в тому, що цифровий простір, який уже став частиною повсякденного життя дітей, також має бути доступним, безпечним і відкритим.

Інтерес до проєкту від самого початку виявився більшим, аніж кількість місць: за два сезони організатори отримали понад 300 заявок. Учасників і учасниць відбирають за мотивацією, готовністю вчитися та внутрішнім запитом. Для когось це — бажання знайти друзів, для когось — навчитися не боятися камери, а для когось — отримати простір, у якому можна нарешті говорити про себе.

Програму хабу побудовано так, щоби складні технічні речі ставали зрозумілими. Підлітки працюють у малих групах із менторами — відомими інфлюенсерами та координаторами, які допомагають не губитися в дедлайнах, завданнях і власних сумнівах. Основний блок навчання триває чотири місяці й поєднує кілька очних зустрічей з онлайн-роботою.

Передусім ідеться про практику: підлітки вчаться знімати відео на телефон, виставляти кадр, працювати зі світлом і звуком, монтувати ролики, додавати субтитри, вибудовувати контент-план, аналізувати реакцію аудиторії. Тобто проходять повний цикл від ідеї до постингу.

Але насправді поруч із цими технічними навичками дитина також вчиться тримати увагу, структурувати думку, виступати перед аудиторією, презентувати себе, витримувати оцінювання, розрізняти конструктивний зворотний зв’язок і хейт, берегти особисті межі. Це навички, які стають у пригоді й поза соцмережами: під час навчання, вступу, на першій роботі, у спілкуванні з однолітками й дорослими.

Безпечне середовище — умова навчання

Важливо, що навчання в ХІТ від початку адаптоване до різних потреб учасників і учасниць. Команда працює з малими групами, візуальні елементи на лекціях проговорюють словами, матеріали зберігають у записі, а темп занять лишається гнучким. Для учасників і учасниць також створили спеціальний планер із нумерацією шрифтом Брайля та аудіогідом для навігації.

Така адаптація не лише полегшує навчання, а й створює умови, в яких діти можуть поступово та безпечно пробувати себе в публічності, маючи підтримку. Це важливо, адже публічність може впливати по-різному: зміцнювати самооцінку, але водночас робити дитину залежною від реакцій аудиторії.

Психологиня Світлана Ройз нагадує: у цьому віці самооцінка дуже вразлива, а внутрішню опору легко підмінити кількістю лайків чи схваленням аудиторії.

«Коли дитина отримує підтримку, коментарі чи просто увагу, формується досвід: «Я можу проявлятися», «Мої думки мають значення», «Мене можуть підтримати», «У мене є спільнота». Але поруч мають бути дорослі провідники, які допомагають осмислювати реакції, вчать відрізняти зауваження, які варто взяти до уваги, від токсичної критики», — каже психологиня.

Тому в ХІТі йдеться не лише про те, як набрати перегляди, а й про те, як не загубити себе в публічності. Тут окремо говорять про цифрову безпеку, відповідальність блогерів і блогерок, реакцію на онлайн-агресію, право блокувати, не вступати в конфлікти й звертатися по підтримку.

Історії учасників і учасниць Хабу

Для Дениса блогінг — це один із каналів комунікації зі світом. Денис має ДЦП, не говорить і майже не користується руками, тож для навчання, спілкування й творчості він використовує айтрекер — пристрій, що дає змогу керувати комп’ютером очима. Саме так він пише тексти, монтує відео, обирає музику й навіть програмує.

У випадку Дениса цифрові інструменти є частиною навчання, а не доповненням до нього. Він уже кілька років займається програмуванням, створює сайти, презентації й анімацію, сам розбирається в налаштуваннях і нових програмах.

Участь у ХІТі дала йому не лише нові технічні знання, а й інше відчуття себе. Мама Дениса Наталія згадує, що на перших лекціях намагалася бути поруч, але згодом син почав просити, аби вона виходила: він хотів упоратися сам. Для родини це стало дуже важливим сигналом — про зростання самостійності, впевненості, готовності брати на себе ініціативу.

Зараз разом із мамою Денис знімає відео про технології, навчання й життя дитини, яка користується засобами альтернативної комунікації. Їхній контент — просвітницький: показує, що за наявності технологій обмежень стає значно менше, а доступ до навчання, творчості та повсякденного життя — повнішим. У цьому випадку блог стає способом розповісти про себе, поділитися досвідом і продовжувати навчатися.

15-річна Поліна з Дніпра веде блог про життя з порушенням слуху, перекладає українські пісні жестовою мовою і поєднує це з навчанням, музикою й творчістю. Вона грає на фортепіано, любить малювати, читати і мріє працювати у творчій сфері, зокрема як стилістка.

Через свої відео Поліна не просто розповідає про себе — вона робить жестову мову видимішою, а досвід дітей і молоді з частковою втратою слуху — зрозумілішим для ширшої аудиторії.

Одне з її відео — переклад пісні «Смарагдове небо» жестовою мовою — зібрало десятки тисяч переглядів. Але важливий тут не лише результат у цифрах, а й те, що дівчина знайшла спосіб поєднати те, що їй справді близьке: музику, мову та власний досвід.

Поліна каже, що на проєкті навчилася краще знімати й монтувати відео, а також познайомилася з новими друзями. Для неї це стало можливістю розширити коло спілкування та проводити більше часу з однодумцями.

Ще одна учасниця ХІТа — 14-річна Слада (Ярослава), дівчина з порушенням опорно-рухового апарату. Вона грає в театрі, малює, любить читати комікси, захоплюється англійською мовою і мріє стати настільки сильною професіоналкою у своїй справі, щоб люди насамперед бачили її фаховість, а не діагноз.

У цій думці відображено запит, який часто озвучують самі діти та молодь з інвалідністю: щоби їх сприймали не лише через досвід інвалідності, а й через інтереси, захоплення та плани на майбутнє.

ХІТ створює для цього можливості: тут учасники й учасниці можуть розповідати про фандоми, театр, малюнки, стиль, книжки, музику чи мрії — про те, що для них справді важливо.

Чому це працює саме зараз?

Повномасштабна війна зробила онлайн-простір іще значущішим для українських дітей. Для багатьох це — місце, де вони навчаються, спілкуються, відволікаються, переживають новини, будують і підтримують зв’язки. І водночас — простір ризиків, порівняння, хейту, перевантаження.

Світлана Ройз звертає увагу на важливий нюанс: питання не лише в тому, скільки часу дитина проводить у соцмережах, а й у тому, як саме вона їх використовує. Тому дорослим важливо не просто обмежувати чи забороняти, а допомагати формувати правила безпеки та внутрішню опору.

«Коли дитина починає свій шлях в Інтернеті, у неї вже мають бути напрацьовані правила безпеки в цифровому просторі. Завдання дорослих — не забрати досвід, а підготувати до нього, допомогти його витримати й осмислити. І бути поруч так, як це дозволяє майже доросла дитина», — пояснює вона.

Це важливо і для освітніх проєктів. Якщо навчання не враховує цифрового простору, в якому живуть діти, воно не відповідає їхньому досвіду.

За другий сезон учасники ХІТа створили понад 580 відео, які загалом зібрали понад два мільйони переглядів. Але справжній результат проєкту — в тому, що діти та молодь починають інакше бачити себе, стають сміливішими, впевненішими у взаємодії з іншими, точнішими у формулюванні власних думок. Вони знаходять друзів, відчувають підтримку групи, бачать, що можуть бути цікавими й важливими для інших.

Для освітньої політики це важливий сигнал. Адже освіта — це не тільки уроки, а й середовище, де дитина вчиться проявлятися серед інших, будувати власний голос, витримувати помилки, пробувати нове, отримувати підтримку та впливати на світ.

Політика