«Мені там не місце»: як Вучич у пошуках «ворога» зруйнував діалог на Балканах

13 квітня 2026 р. 13:11

13 квітня 2026 р. 13:11

Уперше за 13 років після першого саміту чергове засідання в межах процесу Брдо-Бріоні відкладено на невизначений час. Але ж ці зустрічі на вищому рівні допомагали вирішувати багато гострих питань співіснування в такому складному та суперечливому регіоні, як Західні Балкани , що ще не охолов після війн 90-х років минулого століття. То чому ж відклали саміт?

Нагадаю, що процес Брдо-Бріоні запустили 2010 року Словенія та Хорватія . Цей майданчик створив можливість відвертого обміну думками, зміцнення довіри та вирішення непростих проблем для лідерів країн регіону. Згодом важливе місце на щорічних зустрічах було відведено питанням євроінтеграції та регіональної стабільності. Сербія, пересилюючи себе, вимушено погодилася на участь у засіданнях і представників Косова, що стало одним із головних досягнень процесу Брдо-Бріоні. Важливо й те, що ця ініціатива поєднувала саме лідерів регіону, без підказок із Брюсселя чи Вашингтона. Часто й без їхніх представників, по-сусідськи.

І тут президент Хорватії Зоран Міланович заявив про небажання бачити на форумі президента Сербії Александара Вучича через його «заяви, що підривають мир і стабільність» регіону. А риторика сербського президента «суперечить» цілям процесу Брдо-Бріоні. За цих умов Хорватія та Словенія погодилися тимчасово відкласти захід і пошукати прийнятне для всіх учасників місце.

То що такого наговорив сербський президент? Риторика Вучича стала провокаційнішою й агресивнішою, він системно формує з Хорватії образ ворога, висуває різні звинувачення й маніпулює фактами.

Вучич звинуватив офіційний Загреб у підготовці агресії проти Сербії. На його думку, це підтверджує підписання оборонної угоди між Албанією, Косовом і Хорватією. Але це лише Декларація про співробітництво у галузі оборони, а не обов’язковий до виконання документ, із досить обмеженими завданнями саме щодо оборони. При цьому Вучич, імовірно, «забув» про існування угоди між Угорщиною та Сербією про стратегічне співробітництво у галузі оборони, укладеної 2023 року, з планами, що продовжуються щороку.

Звинувативши Хорватію в розв’язанні перегонів озброєнь і введенні військової повинності, Вучич «не помічає» розширення кола постачальників і обсягів озброєнь до Сербії — із Франції, Німеччини, Туреччини, Китаю та Росії, що поступово випадає з цієї колоди. А військова повинність повернулася до Сербії практично одночасно з хорватською.

Студентські протести, що розпочалися після трагедії в Нові-Саді й тривають донині, породили міф про втручання хорватських спецслужб у їх організацію, підтримку та фінансування. Але жодного доказу цього наведено не було. Як і нібито підготовки «кольорової революції» у Сербії.

І нарешті, перш ніж Міланович оголосив про перенесення строків саміту, провладні мас-медіа Сербії вкинули інформацію про «втручання іноземних держав у виборчий процес» , маючи на увазі вибори в 10 општинах, які щойно закінчилися. А як доказ наводили дивний «факт» — «різке збільшення кількості автівок із хорватськими номерами» в містечках, де відбулися вибори. Щоправда, з огляду на результати виборів, виходить, що їхні пасажири принесли перемогу саме керівній Сербській прогресивній партії (СПП).

І тоді пролунала заява Мілановича: досить! Саміт відкладається, оскільки немає умов для приїзду Вучича. На що Вучич відповів, мовляв, ну, й не треба, підтримую рішення президента Мілановича, «мені там не місце».

Чому ж риторика Вучича стала настільки агресивною й провокаційною? Причин чимало, згадаймо найважливіші.

Перша з них полягає в тому, що чинний режим поступово втрачає контроль над ситуацією в країні:

— майже півтора року не стихають студентські протести, переростаючи у структуровану партію, яка на майбутніх парламентських виборах може змінити політичну сцену Сербії;

— не вдається остаточно вирішити питання щодо постачання нафти. Росія перейшла на тримісячні контракти, США не до кінця схвалили купівлю «Нафтової індустрії Сербії» угорським МОLом, а Хорватії відмовили в купівлі акцій НІСа (хоча вона є постачальником нафти на це підприємство). Як наслідок — наростання кризових явищ в економіці та погіршення рівня життя населення;

— навіть армія (улюблена «іграшка» президента) почала відмовлятися від участі в політичних провокаціях. Як це було днями, коли спецслужби знайшли вибухівку неподалік від газопроводу «Турецький потік», яким до Угорщини надходить газ. Представник військової контррозвідки заявив, що вони не бачать жодного «українського сліду», про що вже поспішив заявити очільник МЗС Угорщини (в організації цієї вистави явно відчувається російський дух). Такі заяви від сербських спецслужб раніше не звучали;

— у Вучича закінчується президентський мандат, і СПП вже вирішила, що він має очолити уряд, зберігши владу. Треба лише виграти парламентські вибори, що є досить проблематичним — партію в Скупштині можуть «посунути» опозиційні партії та студентська, що нині формується.

Друга причина: Сербія, яка веде боротьбу з Хорватією за регіональне лідерство, починає потопати в самоізоляції. Практично з усіма сусідами, за винятком Угорщини, офіційний Белград має проблеми. А в Боснії і Герцеговині він воює із Загребом, який не проти створення третього, хорватського ентитету, що «відщипне» шматочок від Республіки Сербської, сербське населення якої Вучич клянеться захищати.

Третя причина. Вучич використовує багаторічний досвід Путіна й Орбана для збереження своєї влади. «Старші товариші» на тлі погіршення політичної та економічної ситуації у власних країнах шукають зовнішнього ворога, щоби відволікти увагу населення від реальних проблем. Особливо напередодні виборів. От і обрав сербський президент своїм ворогом Хорватію.

Зрештою, четверта причина. Імовірно, Вучич трохи заплутався, з ким він і на кого йому орієнтуватися — на Євросоюз, Китай, Росію, США? Йому потрібні всі вони, й питання лише в тому, щоб і далі зберігати стабільні відносини з кожним із «четвірки», не відштовхуючи й нічого не обіцяючи. Й організувавши нову кризу, сербський президент ухилився від відповідей на непрості запитання, отримавши час для пошуку рішення. А реакція зазначених країн на його промови дасть йому розуміння того, кого ж обрати пріоритетним партнером.

І в цьому контексті Хорватія — «ідеальна ціль»: історична недовіра й конфлікти, політичне та вже військове протистояння, яке підтримують і підживлюють церкви, діячі культури й науки, провокаційна риторика політиків.

Войовничий дискурс іще більше загострило сербське МЗС, яке після рішення перенести саміт видало рекомендацію своїм громадянам не відвідувати Хорватію без «крайньої потреби» через «несприятливі безпекові умови».

У всій цій історії програв не тільки й не стільки власне процес Брдо-Бріоні, скільки весь регіон, його стабільність, співробітництво та процес євроінтеграції держав Західних Балкан.

Однак усе-таки постає питання: а може, не треба було хорватському президенту затраскувати двері перед Вучичем, може, Міланович помилився, зупинивши процес? Адже краще говорити, ніж мовчати, шукати кращі рішення та відносини в ім’я благополуччя своїх громадян. А для цього треба зустрічатися. Саме для цього й було розпочато процес Брдо-Бріоні.

Сторони продемонстрували, до чого може призвести войовнича, часом образлива риторика лідерів країн, яка руйнує платформу співробітництва та конструктивного діалогу західнобалканського регіону, а натомість пропонує повернення до минулого та протистояння. Наразі вербального.

Політика