Замість «пакунка малюка». Чи може реформа оподаткування зупинити депопуляцію

01 травня 2026 р. 13:02

01 травня 2026 р. 13:02

Окрім повномасштабного вторгнення, значним викликом для України сьогодні є демографічний обрив . За найбільш песимістичними прогнозами , до середини століття нас може залишитися менш як 30 мільйонів осіб . Сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні впав до історичного мінімуму в 0,9 дитини на одну жінку, тоді як для простого заміщення поколінь цей показник має становити щонайменше 2,1. Ми опинилися в ситуації, де держава нагадує людину, яка намагається загасити пожежу в одній кімнаті, одночасно підпалюючи фундамент будинку. Поки одні відомства розробляють плани стимулювання народжуваності та повернення біженців , Міністерство фінансів намагається витиснути якомога більше податків як із найманих працівників, так і з бізнесу . Як доводить досвід інших країн, запровадження гнучкої системи оподаткування для сімей із дітьми краще стимулює народжуваність та ефективніше за соціальні виплати.

Литва — феномен Zero PIT

У цьому контексті вартий уваги досвід постсоціалістичних країн, які вже пройшли шлях від демографічного шоку до стабілізації. У Литві податкове стимулювання базується на ідеї Zero PIT. Механізм працює через прогресивне зростання неоподатковуваного мінімуму: з кожною наступною дитиною в родині сума доходу, з якої не стягується прибутковий податок, збільшується, залишаючи батькам дедалі більшу частку їхнього заробітку. На практиці це створює один із найбільших у світі розривів у податковому навантаженні. Станом на 2025 рік Литва зберігає один із найвищих у світі розривів у податковому навантаженні між холостяками та родинами. Для самотнього працівника частка податків від доходу становить 38,0%, тоді як для сім’ї з двома дітьми та одним годувальником цей показник опускається до 21,3%.

Працюючі батьки отримують до сімейного бюджету додатково близько 600–900 євро чистими щомісяця порівняно з бездітними колегами на аналогічних посадах. Для висококваліфікованих фахівців ця вигода може перевищувати 1100 євро, що робить легальну зайнятість у Литві найбільш економічно вигідною стратегією для батьків.

Для України, де рівень тіньової економіки становить близько 40% ВВП, такий підхід є надзвичайно актуальним. Завдяки зазначеним реформам, сумарний коефіцієнт відтворюваності в Литві зріс із 1,55 у 2010 році до 1,61 у 2019-му, досягнувши пікового показника 1,70 у 2015-му. У цей проміжок часу Литва демонструвала значно кращі результати, ніж загалом по ЄС, де середній показник народжуваності тривалий час залишався на рівні 1,50–1,53.

«Польський лад» замість «пакунків малюка»

Іншим прикладом для нас може бути Польща. Якщо раніше країна покладалася на прямі виплати, то з упровадженням реформи «Польський лад» 2022 року акцент змістився на податкові пільги. Батьки, які виховують принаймні чотирьох дітей, повністю звільняються від сплати прибуткового податку (PIT) на дохід до 85 528 злотих (20 084 євро) на рік для кожного з батьків. Окрім цього, польська модель дозволяє спільне оподаткування подружжя, що дає змогу парі залишатися в нижчій податковій ставці 12% замість 32%, заощаджуючи до 25 000 злотих (приблизно 5800 євро) щорічно. Це доповнюється програмою «Активний батько», запровадженою у жовтні 2024 року, яка виплачує до 1500 злотих (350 євро) на місяць на няню чи ясла, якщо обоє батьків працюють легально.

Окрім прямого зниження податків, Польща у 2024–2025 роках запровадила унікальну систему стимулів, що закриває основні проблеми молодих родин: житло та догляд за дітьми. Найбільш радикальним кроком став запуск програми «Кредит на старт», яка прийшла на зміну «Безпечному кредиту 2%». Унікальність цієї програми полягає в її демографічній прогресії: відсоткова ставка за кредитом на житло знижується залежно від кількості дітей у родині. Для бездітних вона становить 1,5%, для родин з однією дитиною — 1%, з двома — 0,5%, а для багатодітних родин (3+ дітей) ставка за іпотекою становить 0%.

Ще один новаторський інструмент у народі назвали Babciowe («бабусині гроші»). Його суть у легалізації неформального сектора догляду. Якщо батьки повертаються до легальної роботи, держава виплачує 1500 злотих (приблизно 350 євро) щомісяця, які вони можуть офіційно передати бабусі, дідусеві або іншій близькій людині за догляд за дитиною. Це виводить працю батьків з «тіні» (адже це умова отримання коштів) і капіталізує старше покоління.

Візія для України

Українська фіскальна політика сьогодні рухається у протилежному напрямі. Замість того, щоб перетворювати податки на інструмент демографічного відтворення, ми бачимо спроби збільшити податкове навантаження та посилити репресивні функції фіскальних органів (доступ до банківської таємниці та блокування банківських рахунків підприємцям без рішення суду), Національну систему доходів та останні ініціативи Міністерства фінансів.

Досвід сусідів, а саме пільга на ПДФО з повним обнуленням податку для багатодітних родин за польським зразком і значне розширення неоподатковуваного мінімуму за литовським прикладом, вартий вивчення та адаптації в українському контексті. Гроші мають залишатися в сім'ї автоматично. Це створить прямий зв'язок між легальною роботою, сплатою податків і добробутом власних дітей.

Подібні практики стимулюватимуть населення виходити з «тіні» і легалізовувати свої доходи. Бо згідно з порівняльним аналізом схем тіньової економіки від «CASE Україна», Інституту соціально-економічної трансформації та Економічної експертної платформи, найбільших втрат бюджету України завдають зарплати у «конвертах» — 200–265 млрд грн на рік.

Варто додати і суто економічний аргумент на користь податкових пільг для сімей. Родини з двома і більше дітьми об'єктивно більше споживають — більше витрачають на їжу, одяг, послуги, житло. У довгостроковій перспективі це означає, що кошти, які держава «відпускає» через податкові пільги, частково повертаються до бюджету через ПДВ та інші податки на споживання. Тобто демографічне стимулювання — це не лише соціальні витрати, а й інвестиція в майбутню економічну активність. Більше дітей сьогодні — більший внутрішній ринок і більша кількість платників податків завтра.

Доки філософія державної політики, яка відображена у Національній стратегії доходів, фокусуватиметься переважно на посиленні фіскального тиску, а не на стимулюванні розвитку людського капіталу, подолати демографічну зиму буде неможливо.

Проте жодна податкова лібералізація не спрацює, поки ми намагаємося підтримувати життя солідарній пенсійній системі. Молодь віком 18–30 років віддає частину свого доходу зараз, розуміючи, що до моменту їхнього виходу на пенсію система остаточно колапсує через відсутність нових поколінь платників. Податкове стимулювання має доповнитися переходом на індивідуальну накопичувальну систему. Тільки так ми дозволимо громадянам бути багатими, щоб Україна знову стала молодою.

Статтю підготовлено Центром соціально-економічних досліджень « CASE Україна» за підтримки Фонду « Аскольд і Дір », що адмініструється « ІСАР Єднання» в межах проєкту « Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії » за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст звіту є відповідальністю « CASE Україна» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії та Швеції або « ІСАР Єднання».

Політика