Суд зобов’язав звільнити — держава не виконує: як непридатного військового змушують служити

02 травня 2026 р. 17:15

02 травня 2026 р. 17:15

Недавно в ійськова омбудсменка Ольга Решетилова заявила , що тільки в одній військовій частині було виявлено дві тисячі людей, які, ймовірно, є непридатними до служби за станом здоров’я.

Здавалося б, така заява мала сприяти поверненню до цивільного життя й в економіку людей зі справжніми, а не липовими медичними діагнозами, які не дозволяють їм служити далі. Проте нічого подібного не сталося. Ба більше, навіть коли ти пройшов цей шлях до кінця, маєш усі підстави й навіть рішення суду, тебе не відпустять додому.

Військовослужбовець, якого медкомісія ще 2023 року визнала непридатним до служби, не може звільнитися навіть після рішення суду на свою користь. Військова частина ігнорує документи, а виконавча служба фактично заморозила виконання рішення до завершення воєнного стану. Це лиш одна історія, яка показує системну проблему: держава не виконує власних судових рішень.

Командир механізованого взводу старший лейтенант Костянтин уклав контракт зі Збройними силами України 2021 року. Вже за два роки, у квітні 2023-го, військово-лікарська комісія офіційно визнала його непридатним до військової служби з виключенням з обліку. Його стан здоров’я підтверджено свідоцтвом про хворобу: чоловік потребує постійного супроводу й фактично не здатний самостійно прибути до місця дислокації підрозділу. Попри це, військова частина зайняла жорстку позицію. Костянтина звинувачують у самовільному залишенні частини (СЗЧ) і вимагають особисто з’явитися для подання документів.

Фактично право на звільнення узалежнено від вимоги, яку він фізично не може виконати.

« Це ситуація, коли від людини вимагають неможливого. Стан здоров’я не дозволяє військовому прибути особисто, але саме це висувають як умову реалізації його права », — пояснює адвокатка Правозахисної групи « СІЧ » Ксенія Онищенко .

У відповіді на виконання рішення суду зазначено, що до військової частини нібито не надходили належним чином оформлені документи, які підтверджують підстави для звільнення. Тому остання заявляє про «неможливість» ухвалити рішення щодо звільнення Костянтина.

Водночас адвокатка пояснює, що рапорт було подано офіційно — поштою та через територіальний центр комплектування, а стан здоров’я військового унеможливлює його особисту присутність. Закон не містить безумовної вимоги щодо особистого прибуття до військової частини та подання рапорту в таких випадках.

Кіровоградський окружний адміністративний суд став на бік Костянтина й зобов’язав військову частину повторно розглянути рапорт про звільнення за станом здоров’я. Втім, навіть після цього позиція відповідача не змінилася: аргументи залишилися ті самі.

Далі було відкрито виконавче провадження. Здавалося б, саме на цьому етапі рішення суду має бути реалізоване. Однак і тут процес загальмував. Державний виконавець не лише не забезпечив виконання рішення, а й зупинив учинення виконавчих дій — до завершення воєнного стану. Фактично — на невизначений строк.

«Ситуація виглядає абсурдно: людина, офіційно визнана непридатною до служби й такою, що потребує супроводу, не може звільнитися; судове рішення на її користь не виконується; а саму її несправедливо звинувачують у порушенні військової дисципліни», — додає адвокатка.

Наразі постанову про зупинення виконавчих дій оскаржують у суді. Також оскаржують дії державного виконавця, який відмовився забезпечити реальне виконання рішення.

«Ігнорування субʼєктами владних повноважень (військовими частинами) рішення суду за таких обставин — непоодинокий випадок. Схожі ситуації виникають і в інших справах: як щодо звільнення військовослужбовців, так і щодо виплати належного грошового забезпечення» , — пояснює Ксенія Онищенко.

Навіть за наявності судових рішень і відкритих виконавчих проваджень їх виконання системно затягують або блокують.

Ця історія ставить принципове питання: чи може воєнний стан бути виправданням для невиконання судових рішень? І де пролягає межа між державною необхідністю й правами конкретної людини?

Справи військового Костянтина (№340/4756/25 — щодо звільнення, №340/986/26 — щодо виконавчої служби) виходять далеко за межі індивідуального випадку. Вони оприявнюють системну проблему: коли формальні підстави та процедурні бар’єри використовуються не для реалізації закону, а для уникнення його виконання.

«Судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання для всіх без винятку. Це прямо передбачено статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства. Невиконання рішення тягне за собою юридичну відповідальність. Але на практиці ми бачимо протилежне: держава в особі своїх органів ігнорує ці норми, що підриває довіру до інституцій і б’є по її ж репутації», — каже Ксенія Онищенко.

Серед справ адвокатки Ксенії Онищенко досі залишаються невиконаними:

• №160/27728/24 — виплата допомоги на поховання;
• №520/31149/24 — виплати під час лікування та звільнення;
• №160/13852/25 — грошове забезпечення під час служби та звільнення;
• №340/4756/25 — звільнення за станом здоров’я;
• №160/26681/24, №160/21697/25 — виплати під час лікування;
• №160/14569/24 — грошове забезпечення;
• №520/11392/23 — виплати під час звільнення;
• №340/6471/24 — виплати під час лікування.

« Держава створила механізми для реалізації прав та соціальних гарантій своїх громадян, проте ключі від них сховала, — каже Ксенія Онищенко. — Права військових дуже легко порушити, але відновити — це складний процес і тривалий шлях, де військовий опиняється сам на сам і з системою, якій простіше не визнавати помилок, а ніж їх виправляти ».

І це вже не лише юридична проблема. Це питання принципу: чи може держава вимагати від людини неможливого й водночас ігнорувати власні рішення?

P.S. Поки готувався цей матеріал, суд знову став на бік Костянтина. Постанову державного виконавця про зупинення виконання рішення визнали незаконною й скасували. Тепер виконавча служба має домогтися, щоб військова частина нарешті звільнила його зі служби за станом здоров’я.

Політика