У війну всіх власників зброї необхідно зобов’язати забезпечувати порядок і безпеку у своїх громадах — експерт

05 травня 2026 р. 13:41

05 травня 2026 р. 13:41

Різні країни мають різний історичний досвід і практику у сфері володіння зброєю, хоча дискусія в основному точиться навколо її прихованого носіння. Над тим, яку модель озброєння може обрати Україна, у статті « Здрастуй, зброє! Прощавай, монополіє? » роздумував юрист та директор аналітико-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко .

«Професор Ігор Рущенко наводить факти зниження злочинності у тих штатах США, де дозволено приховане носіння зброї, та, навпаки, зростання у Великій Британії, яка 1997 року запровадила заборону на носіння зброї. Остання ситуація, як на мене, закономірна: злочинний світ завжди насичений зброєю. Якщо йому не протиставляти зброї, то її використання зростає, — британська поліція вочевидь із цим не справилася. У нас, до речі, те саме — у злочинців зброя вже є, що підтверджують численні випадки їхнього затримання», — пише автор.

За словами Сергієнка, важливо розуміти, що право на володіння зброєю та право на носіння її у громадських місцях — це різні речі. І світовий досвід показав, що основна дискусія стосується саме прихованого носіння зброї. Адже одна справа, коли рушниця лежить вдома у сейфі для самооборони, а інша — короткоствол під піджаком у метро чи супермаркеті. Автор підкреслює, що якраз формат носіння зброї визначає поріг раптового насильства в побутових конфліктах.

«У Швейцарії чи Фінляндії зброя у населення є, але там десятиліттями вибудовувалася культура поводження з нею: обов'язкова підготовка, соціальна відповідальність, довіра до інституцій. Зброя там є частиною культури безпеки, а не substitute для неї. Питання не в тому, скільки стволів на руках, а в тому, чи є в суспільстві парадигма, яка робить їхнє використання винятком, а не нормою», — додає автор.

Що стосується США та західного світу, то на думку Сергієнка, там ситуація зі зброєю — це наслідок сторічних історичних процесів, а також капіталістичного способу розвитку на основі психології індивідуалізму — кожен відповідає сам за себе. Водночас в Україні ситуація інша. Тут завжди перевагу надавали сімейним та родинним цінностям, взаємодопомозі в спільнотах та побратимством.

За словами Сергієнка, український закон про зброю має насамперед вирішувати не як її купити, а як використовувати. Адже зброя не лише багато чого дозволяє, а й зобов’язує забезпечувати безпеку інших людей.

«І це повинно стати наріжним каменем майбутнього закону. Власник зброї має бути готовим і фізично, і психологічно до її використання, а отже, має бути зобов’язаним регулярно проходити тренувальні збори та здавати заліки», — додає автор.

Він нагадав, що Друга поправка до Конституції США передбачала не просто право на володіння зброєю, а й те, що це необхідно для безпеки суспільства. Сергієнко процитував цю поправку: «Через те, що для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися». І додав, що лише згодом Верховний суд США поширив це право на окремих громадян.

«Тому логічно, щоб у час війни всі, хто матиме власну зброю, були зобов’язані забезпечувати порядок і безпеку у своїх територіальних громадах. Їх слід об’єднати в загони ополчення, міліції — назвіть, як хочете, але вони мають нести чергування, патрулювання, а за необхідності вступати в бій із зовнішнім ворогом», — йдеться у статті.

За словами автора, за таких умов дискусія про «вільну зброю» — не просто питання індивідуального права. Вона перетворюється на питання моделі безпеки держави та відповідальності суспільства.

«Проблема в тому, що зброя після війни нікуди не зникне — ні з рук, ні з голів. Сотні тисяч людей повернуться з досвідом, якого мирне суспільство банально не розуміє і не готове прийняти. І в цій ситуації держава повинна зробити вибір: або вона формує правила, створює інституції та будує довіру, або правила починає диктувати вулиця. І в такому разі питання вже не в тому, чи дозволити громадянам мати пістолет. Питання в тому, чи здатна буде держава після війни зберегти монополію не просто на силу, а й, власне, на керованість країни», — підсумував Сергієнко.

Раніше президент України Володимир Зеленський прокоментував ідею легалізації зброї для цивільних українців, розмови про яку активізувалися після теракту у Києві 18 квітня, під час якого чоловік розстріляв сімох людей. Глава держави відзначає, що усі зміни щодо цього питання необхідно робити на законодавчому рівні.

Думки щодо цього питання розділилися і серед українців, і серед представників влади. Для прикладу, голова МВС Ігор Клименко підтримав право громадян на самозахист та володіння вогнепальною зброєю , але додав, що повинно йтися про розбудову цілої інфраструктури , включно з внесенням змін до ККУ. Міністр наголосив, що відповідне законодавство повинно містити класифікацію зброї, вимогу про обов'язкове навчання людей та чітко прописані межі самозахисту. Тим часом голова ОП Кирило Буданов виступає проти легалізації , яка, на його думку, спричинить ще більше проблем.

Політика