У селі на Вінниччині залишилася одна жителька: як їй ведеться

31 травня 2026 р. 15:28

31 травня 2026 р. 15:28

Село Щурі належить до Копіївського старостинського округу Тульчинської громади на Вінниччині. Дорогою до будинку 76-ї річної Галини Майстер – зарослі та напівзруйновані хати. У селищі залишилася вона одна. Тут, каже, народилася і прожила усе життя. Раніше населений пункт називали хутором Щурівка. Як інформує «Главком» , про це йдеться у сюжеті «Суспільного».

«Тут було 10 хат, 10 будинків. І люди тут були. В школу ходили в Зарічне туди через Греблі. На роботу теж в Зарічне ходили», – розповіла жінка.

Магазину, школи чи інших закладів у Щурах не було. По продукти та у справах люди ходили до сусідніх сіл. З часом одні виїхали, інші померли. Останні сусіди, розповідає жінка, залишили село кілька років тому.

«Сусідка вийшла заміж – пішла в село років 10 вже. А син її був – знайшов в Нестерварці якусь жінку і пішов туди», – згадує Галина.

На подвір’ї Галини Майстер – собаки та кіт. Через стан здоров’я жінці складно самостійно поратися по господарству. Воду потрібно приносити з криниці, продукти – замовляти через соціальну працівницю або рідних.

«Хата пуста он стоїть – хазяїв нема, повмирали. Нема нікого. Собаки тільки і то, якби ще хто виніс їм їсти. Виходжу на сходи – посиджу та й йду лягаю, бо не можу. Та й все. І що ж тут? Треба чекати та й йти туди вже у вишеньки», – каже жінка.

Донька Галини Майстер – Зоя Темна, – розповіла, що приїжджає до мами, коли є можливість. Допомоги жінка потребує щодня: принести води, приготувати їжу, прибрати, попрати.

«Добратися сюди далеко: ні заїхати, ні виїхати. Тут ні магазинів, нічого. Треба просити. Привозити щоразу. Був ще мій брат трохи коло неї. А зараз нема – забрали на війну. Прошу то сестру, то найняли соціальних працівників, вони привозять, що треба, то я приводжу, але зараз мама взагалі не може», – пояснює труднощі перебування в селі донька.

Будинок Галини Майстер – один із небагатьох, де видно, що живуть люди: біля нього прокошена трава. Решта подвір’їв, каже Зоя Темна, заростають, бо доглядати їх нікому.

За словами старости Олени Чорної, колись у Щурах було 11 житлових будинків. Через те, що тут немає інфраструктури, родини виїжджали до більших сіл. Люди старшого віку також поступово залишали свої оселі – їх переселяли ближче до Копіївки, де було легше доглядати.

«Оскільки далеко від населених пунктів, де можна навчатися – дітей тут давно не було. Одна сімʼя, яка тут була і мала дітей – вони перебрались в Копіївку, поближче до школи і там діти навчались, закінчували школу. Люди старіли, а житлові будинки доглядати не було кому, тому ми переселяли їх до Копіївки, підшуковували їм будинки і потім ховали. І так поступово сталося, що в сьогодні тут зареєстровано три людини, а фактично проживає тільки одна жінка», – пояснила Олена Чорна.

Газу та централізованого водопостачання у Щурах немає. Олена Чорна розповіла: через малу кількість жителів провести комунікації до селища фінансово не змогли. Будинок Галини Майстер опалюється грубкою. Дрова їй допомагають заготовляти та привозити від старостату.

Пенсію жінка отримує на картку, а зняти гроші допомагають рідні або соцпрацівниця. Сама Галина Майстер каже: найбільше бракує людей поруч. На подвір’ї є лавка і стіл, але поговорити вже немає з ким.

«Що ж я зроблю, як батьки тут побудувалися і жили. То вже мушу тут сидіти – де подінуся», – каже жінка.

Попри відсутність сусідів, Галина Майстер переїздити з будинку, де народилася і прожила все життя, не планує. Староста Олена Чорна каже: готові прийняти внутрішньо переміщених осіб, тих, хто втратив дім через війну. Можливо, саме вони вдихнуть нове життя у селище, де сьогодні живе лише одна людина.

Нагадаємо, дизайнерка інтер’єру та ландшафту власноруч вдихнула нове життя у стару сільську хату , перетворивши її на атмосферний простір для життя та відпочинку. Оселю в одному із сіл Одеської області Уляна придбала ще близько 15 років тому. Тоді старовинна хата, якій було понад сто років, коштувала приблизно $1 500.

Також киянка Владислава разом із родиною кардинально змінила життя , переїхавши з центру столиці до села в стару хату. Попри втому й труднощі, каже – уперше відчула справжню свободу і сенс у повсякденні.

Політика