авторська колонка Після Вашингтона: яку мирну угоду для України готує Європа

08 червня 2026 р. 18:42

08 червня 2026 р. 18:42

Зустріч президента Володимира Зеленського з прем’єр‑міністром Британії Кіром Стармером, президентом Франції Еммануелем Макроном і федеральним канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом 7 червня в Лондоні увійде до історії не лише як ще одна консультація союзників. Вона стала сигналом того, що центр формування мирних ініціатив переміщується з Вашингтона до Європи. Лідери «великої трійки» (E3) підтвердили непохитну підтримку України та наголосили на необхідності припинити вогонь і надати Києву гарантії безпеки. Це перша спільна заява Франції, Німеччини та Великої Британії у повному складі після початку великої війни, яка окреслює рамку майбутнього врегулювання.

Таке позиціювання Е3 – це відповідь на «втому» США від затяжної війни росії проти України й невизначеність майбутніх американських виборів до Конгресу. Поки Вашингтон обмежується риторичною підтримкою та лише обіцяє візит переговірників Трампа – Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера – Лондон, Париж і Берлін прагнуть перебрати на себе роль посередників. За даними ЗМІ, зустріч Зеленського з Стармером і колегами була скликана саме для того, щоб активізувати зусилля з припинення війни та обговорити перспективи нових переговорів із Москвою. Тим самим Європа робить заявку на геополітичне лідерство – вперше з часів Другої світової війни.

Нова переговорна рамка: п’ять умов

Спільна заява Є3 й України містить п’ять ключових умов для справедливого й тривалого миру. Учасники переговорів домовилися, що виконання цих пунктів є необхідною передумовою будь-якої угоди. По‑перше, політики закликали володимира путіна погодитися на повне й негайне припинення бойових дій. Європейська дипломатія повертається до класичної формули: спочатку тиша – потім переговори. Якщо раніше США робили акцент на короткостроковій деескалації заради переговорів, то європейці хочуть досягти повної зупинки вогню як безумовної стартової позиції.

По‑друге, пропонується визнати поточну лінію зіткнення точкою відліку для переговорів. Міжнародні кордони не повинні змінюватися силою, але тимчасово фронт фіксується для запобігання подальшим захопленням. Європейські лідери підкреслили, що суверенне право України обирати власні механізми безпеки та альянси, зокрема можливий вступ до ЄС і НАТО, має бути беззастережно дотримане. Це фактичний натяк на «корейську модель» – замороження конфлікту без юридичного визнання окупації.

Третій пункт стосується гарантій безпеки. Європа пропонує запровадити надійні та юридично обов’язкові гарантії після набрання чинності припиненням вогню, базуючись на домовленостях, підписаних у Берліні й Парижі наприкінці 2025 – початку 2026 року. Заява прямо говорить про розгортання багатонаціональних сил на території України. Йдеться про створення «НАТО‑light», де британські, французькі та, можливо, інші європейські контингенти забезпечуватимуть виконання домовленостей. Такий підхід відрізняється від американської концепції надання окремих двосторонніх гарантій і робить Європу співвиконавцем.

Четверта умова торкається репарацій. За заявою, російські активи залишатимуться замороженими доти, доки Москва не припинить агресію та не відшкодує Україні завданих війною збитків. ЄС уперше робить жорстку прив’язку фінансів до політики: без виплати репарацій російська сторона не отримає доступу до своїх валютних резервів. Такий механізм має посилити економічний тиск на кремль.

Нарешті, п’ятий пункт підкреслює, що будь‑яка угода має враховувати європейські безпекові інтереси й отримати схвалення ЄС та НАТО. Елементи переговорів, пов’язані з інтеграцією України до євроструктур, не можуть бути предметом торгу та потребуватимуть згоди держав‑членів та союзників.

Ці п’ять пунктів формують нову переговорну рамку, у якій Європа намагається поєднати припинення війни з майбутньою інтеграцією України. Вона відрізняється від попередніх мирних ініціатив, які або ігнорували питання кордонів, або намагалися змусити Київ піти на компроміси щодо суверенітету. Європейці вперше пропонують законодавчо закріплені гарантії та охорону кордонів за участі своїх військ. За їхнім задумом, новий формат має забезпечити як мінімальну стабілізацію, так і перспективу довгострокового миру.

Виклики, сценарії й порівняння з американським підходом

Навіть якщо нова рамка звучить переконливо, головною проблемою залишається готовність кремля погодитися на ці умови . Москва поки що не демонструє прагнення до компромісу: російська пропаганда продовжує говорити про військові перемоги, а володимир путін вважає, що час працює на рф. За інформацією медіа, європейські лідери в Лондоні зійшлися на думці, що відмова Москви може лише погіршити її переговорні позиції. Представники німецького уряду прямо заявили, що кожен місяць затягування війни призводить до більших втрат росії – протягом п’яти місяців держава‑агресорка щомісяця втрачає понад 30 тисяч убитими й пораненими. Це повинно стати стимулом для кремля переглянути свою позицію, але наразі сигналів про готовність до поступок немає.

Чому Європа вважає, що їй вдасться там, де не змогли США? Американська політика останніх місяців була спрямована на швидке припинення бойових дій і мінімізацію витрат. Вашингтон розглядав варіанти локалізованих перемир’їв, пропонував Україні відтермінувати питання Криму та Донбасу й робив ставку на збереження статус‑кво. Європейська модель, навпаки, ґрунтується на довгостроковій безпеці. Вона включає пряму участь ЄС у реалізації угоди, жорсткіші санкції та можливість членства України в євроструктурах. Якщо Сполучені Штати намагалися зупинити війну, то Європа намагається не допустити наступної. За словами французьких дипломатів, головний урок, винесений із 2022 року, полягає в тому, що невирішений конфлікт має тенденцію повертатися; отже, «перемир’я без гарантій» є лише паузою, а не миром.

У рамках нової концепції можна виділити три можливі сценарії розвитку подій.

Замороження конфлікту. Найбільш ймовірний варіант – це «корейська» модель, за якої лінія зіткнення фіксується , бойові дії зупиняються, але мирний договір не укладається. Україна отримує гарантії та військових інструкторів, а росія – заморожені активи і санкції. Такий сценарій вигідний Європі, бо дозволяє стабілізувати ситуацію й уникнути ескалації, але для України він означає відкладення питання деокупації на невизначений час.

Велика ескалація. Якщо кремль сприйме план Е3 як слабкість, він може піти на новий виток насильства. Йдеться не тільки про широкомасштабний наступ на фронті, а й про кібератаки, диверсії чи провокації проти країн Балтії та Центральної Європи. У такому випадку Європа опиниться перед вибором: або посилювати військову присутність, у тому числі на своїй території, або повернути переговорну ініціативу США. Вірогідність ескалації оцінюють як середню, але вона зростатиме, якщо західна коаліція виявлятиме слабину.

Реальний мир. Найменш імовірний, але бажаний для всіх сценарій – укладення повноцінного мирного договору з поверненням окупованих територій і відшкодуванням збитків. Для цього росія має втратити впевненість у своїх військових перспективах. Ключовий козир України – можливі успіхи на полі бою. Інакше кажучи, тільки в разі масштабної поразки російських військ, наприклад звільнення Криму, кремль може погодитися на жорсткі умови. Поки що таких передумов немає, але Захід розглядає довгострокове посилення обороноздатності України як спосіб наблизити цей результат.

Лондонська зустріч Зеленського, Стармера, Макрона та Мерца насправді відкриває новий етап європейської дипломатії. Європейські столиці вперше відкрито заявили про готовність не лише підтримувати Україну, а й формувати правила майбутнього миру. Запропонована рамка передбачає припинення вогню, фіксацію лінії фронту, юридичні гарантії безпеки, замороження російських активів і врахування інтересів ЄС та НАТО. Вона робить Європу безпосереднім учасником мирного процесу й змінює баланс сил між Заходом і росією.

Однак між планом і реальним миром залишається головна перешкода – кремль досі впевнений, що може досягти більшого на полі бою, ніж за столом переговорів. Доки ця впевненість не буде зруйнована, будь‑яка дипломатична формула ризикує залишитися черговою ілюзією. Європа отримала шанс довести зворотне. Чи скористається вона ним – залежить від здатності об’єднати зусилля, посилити військову й економічну підтримку України й водночас нав’язати Москві свої умови. Після США саме Європа стає головним арбітром цієї війни – і саме від неї тепер залежить, чи перетвориться мирний план на реальність.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»

Політика