Технології зрівнюють шанси великих і малих країн: традиційні завойовницькі війни вже неможливі — WSJ

10 червня 2026 р. 14:07

10 червня 2026 р. 14:07

Виявляється, великі держави не мають такої великої сили, як їм здавалося. Після вступу на посаду минулого року президент США Дональд Трамп без докорів сумління просував концепцію “ права сильного ”, щоб перебудувати міжнародний порядок навколо сфери впливу Америки — світогляд, який не надто відрізняється від російського чи китайського.

Майбутнє здавалося визначеним часто повторюваною фразою давньогрецького історика Фукідіда: “Сильні роблять те, що хочуть, а слабкі страждають, як мусять”. Цей вислів зайняв чільне місце у промові прем’єр-міністра Канади Марка Карні, яка викликала резонанс на саміті в Давосі в січні, у розпал європейської суперечки з Трампом щодо його планів захопити Гренландію . Однак зараз, схоже, слабкі не такі вже й слабкі, як багато хто вважав. А сильні не можуть робити все, що заманеться, пише WSJ .

Попри те, що американські збройні сили витратили багато своїх боєприпасів дальнього радіусу дії та знищили значну частину іранського керівництва, їм не вдалося здобути стратегічну перемогу над Іраном. Тегеран продовжує блокувати Ормузьку протоку й іранський режим досі здатний завдавати ракетних ударів по Ізраїлю та країнах Перської затоки.

Україна теж продовжує боротьбу проти вторгнення РФ. Трамп припинив американську допомогу Україні понад рік тому і чинив дипломатичний тиск на Київ, вимагаючи віддати частину східних територій Росії у межах мирної угоди. Та попри це, Україні вдалося змінити перебіг війни, утримуючи лінію фронту та завдаючи ударів по РФ.

Ці події продемонстрували, наскільки технологічні досягнення — такі як дрони та дешевші високоточні ракети — вирівняли шанси між меншими країнами та великими державами, які витрачають сотні мільярдів доларів на свої збройні сили.

Таке звуження розриву в силі обмежило те, чого можна досягти лише військовою міццю. Китай уважно стежить за цими тенденціями, розмірковуючи над тим, чи може він захопити Тайвань.

Конфлікти, що вирують по всьому світу, звичайно ж, багато в чому відрізняються один від одного. Україна — це демократична держава, яка веде війну самооборони проти безпідставного російського вторгнення. Репресивний режим Ірану вбив тисячі своїх громадян ще до того, як у лютому США та Ізраїль розпочали бомбардування, і вже десятиліттями підтримує бойові угруповання, які дестабілізують ситуацію на Близькому Сході.

Проте всі ці війни несуть подібний урок, каже міністр оборони Італії Гвідо Крозетто.

“Такий тип війни, до якого ми звикли, тип війни, на який Росія розраховувала проти України — вторгнення та окупація — більше не є можливим. Війни тривають доти, доки нація має стійкість і волю до опору. Завоювати країну, коли її громадяни готові до боротьби, неможливо навіть за умови нерівності сил, як це було між Росією та Україною, або, тим більше, між США та Іраном. Це важко навіть для Ізраїлю, який досі не зміг перемогти ХАМАС у тому, що фактично є лише одним містом”, — зазначив міністр.

Зміна режиму — мета Росії у війні проти України та, принаймні на початковому етапі операції, мета США в Ірані — у сучасному світі вже не може бути досягнута лише силою зброї, погодився головнокомандувач Збройних сил Нідерландів Онно Ейхельсхайм.

“Завоювати такі країни, навіть маючи всі наявні ресурси, практично неможливо — чи то США проти Ірану, чи то Росія проти України. А якщо не вдасться досягти успіху протягом перших двох тижнів, то ситуація заходить у глухий кут, з якого дуже важко вийти. Якщо ви хочете чогось досягти, то робити це треба дуже, дуже швидко”, — заявив Ейхельсхайм.

Обмеження можливостей великих держав не є чимось новим. І Вашингтон, і Москва зазнавали поразки у закордонних війнах у минулому. США довелося відступити з В’єтнаму. Обидві країни зрештою зазнали поразки в Афганістані. Результати США в окупації Іраку, у кращому разі, є неоднозначними.

Проте в тих випадках великі держави були змушені відступити через тривалі й виснажливі повстання, що слідували за перемогами у звичайних військових операціях і зрештою підірвали внутрішню підтримку війни. Тепер ситуація змінилася. За понад чотири роки повномасштабної війни російські танки так і не змогли дістатися Києва, а просування військ РФ на полі бою застопорилося. США навіть не намагалися проводити наземні операції в Ірані, добре усвідомлюючи ціну американських жертв.

З революцією у війні безпілотників, яку стимулювала війна РФ проти України, та здатністю Ірану розробити величезний арсенал точних балістичних ракет великої дальності, перевага американських збройних сил у повітряній потужності та розвідці була частково нівельована. Це зробило немислимим традиційний наступ на Тегеран, подібний до вторгнення США в Ірак у 2003 році. Швидкий арешт венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро в січні — що на той час здавалося передвісником майбутніх подій, розпалюючи апетит Трампа щодо Гренландії та Ірану — тепер виглядає як рідкісний виняток.

Китай приділяє цьому велику увагу.

“До війни в Україні люди вважали, що Росія має другу за силою армію у світі. Зараз найсильніша та друга за силою армії беруть участь у війнах, і ці війни не проходять так гладко”, — каже старший полковник китайської армії у відставці Чжоу Бо, який зараз є науковим співробітником Університету Цінхуа в Пекіні.

Головним висновком для Китаю має бути запрошення російських експертів для обміну досвідом у сфері сучасної БпЛА-війни, додав він.

“Китай є найбільшим виробником безпілотників, але ми насправді не знаємо, як їх використовувати у військових цілях. Тільки ті країни, які застосовували безпілотники на полі бою, можуть сказати, наскільки вони насправді ефективні”, — заявив Чжоу.

Фраза Фукідіда є виразом грубого фаталізму, а не орієнтиром у значно складнішій реальності світу, вважає сінгапурський науковець Білахарі Каусікан, який обіймав посаду посла острівної держави в ООН. Якби це було правдою, зауважив він, така маленька країна, як Сінгапур, вже давно була б поглинена сусідами.

“Усі країни мають свободу вибору, навіть якщо вони перебувають у скрутному становищі. Але чи вистачить вам кмітливості, щоб усвідомити цю свободу, і спроможності нею скористатися, — це вже зовсім інші питання”, — зазначив Каусікан.

На відміну від України й Ірану, додав він, у Тайваню може не бути волі реалізувати цю можливість, оскільки Китай дедалі успішніше підриває рішучість населення чинити опір можливому вторгненню. Парламент Тайваню, в якому домінує опозиція, у травні ухвалив значно менший додатковий пакет військових видатків, який, серед іншого, скорочує фінансування виробництва на острові безпілотників та інших засобів асиметричної війни. Нова лідерка опозиції Тайваню Чен Лі-вун відвідала китайського лідера Сі Цзіньпіна, займаючи більш примирливу позицію щодо Пекіна.

“Я кажу своїм тайванським друзям — без особливого успіху — що ви винесли неправильний урок з війни РФ проти України. Урок полягає не в тому, що демократії допомагають іншим демократіям. Урок полягає в тому, що українці допомогли собі самі, і тоді інші люди були готові їм допомогти”, — додав Каусікан.

Філіппіни також перебувають у суперечці з Пекіном і можуть зіткнутися з подібною проблемою щодо рішучості чинити опір у разі війни.

У промові в Давосі Карні — країну якого Трамп іноді називає 51-м штатом США — заявив, що середні держави, такі як Канада, не мають іншого вибору, окрім як співпрацювати з іншими середніми державами, щоб уникнути підпорядкування світовим гегемонам. Відтоді європейські країни, азійські демократії та Канада почали зміцнювати військові, економічні та безпекові зв’язки — частково для того, щоб зменшити залежність від США та Китаю.

“Якщо вони об’єднаються, середні держави зможуть протистояти великим державам. Жодна з них не може зробити це самостійно, але разом вони мають можливості просувати рішення, чи то військовими засобами, чи то в межах міжнародного права. Є простір для дій — хоча це не означає, що буде легко”, — каже французький політолог Ніколас Тенцер.

Історія показувала ризики зарозумілості великих держав. Ще в 416 році до н. е. відмова підкоритися Афінам закінчилася для жителів острова Мелос трагічно: як зазначав Фукідід, усіх чоловіків було вбито, а дітей і жінок — продано в рабство. Проте, зрештою, така імперська свавільність обернулася проти Афін: місто-держава програло ширшу війну за панування над Елладою.

“Божевілля — це робити те саме знову і знову, очікуючи іншого результату”. Чому ж великі держави раз-по-раз повторюють помилки, які вже приводили світ до катастроф? Війна Росії проти України поставила під сумнів не лише старі кордони, а й звичні уявлення про силу, перемогу та вплив. У статті “Божевілля геополітики: коли великі держави повторюють старі помилки ” Сергій Корсунський пояснював, чому майбутнє належить не тим, хто прагне відновити імперії, а тим, хто створює нову реальність.

Політика