Загадка вівтарного каменю Стоунхенджа розповідає про неймовірну подорож древніх людей

14 червня 2026 р. 11:16

14 червня 2026 р. 11:16

Стоунхендж посідає важливе місце в історії людства. Це стародавня загадкова пам’ятка, яка тисячоліттями височіла над півднем Англії. У 2024 році його таємничість посилилася: вчені з'ясували, що Алтарний камінь був привезений з крайньої півночі Шотландії, приблизно за 700 кілометрів від нинішнього місця розташування.

Деякі вчені припускали, що цю подорож каменю допомогли здійснити льодовики. Але нове дослідження показує, що, хоча б частково, його все ж перевезли люди, повідомляє Science Alert .

«Замість того, щоб бути перенесеними природним шляхом льодом, дані вказують на навмисне, ретельно сплановане переміщення каменів по складному і різноманітному ландшафту. Наше моделювання показує, що льодовики могли перенести частину каменів під час останнього льодовикового періоду, можливо, до Доггер-Банку в Північному морі, але не до південної Англії, а це означає, що камінь все одно довелося б переміщати на сотні кілометрів людям», — заявив геолог Ентоні Кларк з Університету Кертіна в Австралії.

Камені Стоунхенджа двох видів. Одні являють собою гігантські місцеві блоки пісковика, відомі як сарсени, інші – блакитні камені, які складають внутрішню підкову. Їх видобули в Уельсі, на відстані 230 кілометрів від пам’ятки.

Але Вівтарний камінь, або камінь № 80, унікальний. Він майже прихований у центрі, на ньому лежать два обвалені сарсени, і він зроблений із типу породи, не схожої на жоден інший камінь у цьому утворенні.

У 2024 році Кларк і його колеги проаналізували найдрібніші кристали циркону в Вівтарному камені та визначили, що він походить з Оркнейського басейну, розташованого на самому північно-східному краю Шотландії. На початку 2026 року Кларк і його колега, геолог Крістофер Кіркленд з Університету Кертіна, опублікували дослідження, в якому вивчили мінералогію Солсберійської рівнини. Вони дійшли висновку, що вона не була вкрита льодовиком у період, необхідний для переміщення Вівтарного каменю. Тобто, як би він не опинився на рівнині, його принесли туди не льодовики.

Кристали циркону Вівтарного каменю найбільш точно відповідали зразкам з Кейтнесса, розташованого на самому краю материкової Шотландії. Вчені змоделювали рух Британсько-Ірландського льодовикового щита під час останнього льодовикового максимуму, близько 27 000 років тому. І дійшли такого ж висновку: лід ніяк не міг перенести камінь від Кейтнесса до Солсбері.

Але, можливо, існував проміжний варіант. Аналіз вчених показав, що камінь міг бути переміщений по льодовиковому льоду до Доггер-Банку, нині затопленого регіону під Північним морем, який під час льодовикового періоду був сушею. Це майже вдвічі скоротило б шлях до Солсберійської рівнини, зменшивши відстань з 700 до 400 кілометрів.

Але проблема в тому, що Доггер-банк був затоплений підніманням рівня моря за тисячі років до зведення Стоунхенджа. Якби стародавні люди дійсно знайшли там Вівтарний камінь, вони мали б помітити його до підняття рівня моря, забрати, деякий час зберігати, а через тисячоліття використати для будівництва Стоунхенджа.

Раніше вчені з'ясували, що споруда на південному заході Англії, яка, як вважалося, пов'язана з королем Артуром, не є середньовічною . Археологи вважають, що її вік перевищує 5000 років, вона датується неолітом або кам'яною добою. Тобто, її побудували за тисячі років до передбачуваного часу життя легендарного короля та лицарів круглого столу.

Політика