Азовський програш України: розбір морського вердикту

23 червня 2026 р. 08:49

23 червня 2026 р. 08:49

15 червня 2026 року Міністерство закордонних справ України повідомило про те, що Арбітражний трибунал виніс рішення по суті у справі України проти Російської Федерації щодо прав прибережної держави в Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці. Незважаючи на велику кількість заявлених позовних вимог, раніше поданих Україною до Арбітражного трибуналу, згадане повідомлення вітчизняного зовнішньополітичного відомства здивувало небагатослівністю. МЗС фактично зазначило, що Арбітражний трибунал (1) підтвердив статус Азовського моря та Керченської протоки як внутрішніх вод України та РФ, а також (2) установив, що РФ порушила свої зобов’язання у сфері захисту морського середовища. З огляду на важливе значення рішення Арбітражного трибуналу для національної безпеки України, я спробував проаналізувати його та поділитися деякими висновками і пропозиціями.

Що в сухому залишку?

На відміну від українського МЗС, Міністерство закордонних справ РФ 15 червня 2026 року оголосило про перемогу Росії у міжнародному арбітражі та опублікувало на своєму офіційному вебсайті розлогий коментар. Зокрема міністерство держави-агресора зазначило (далі — лише деякі цитати, перекладені з російської): « …Справа, що має велике геополітичне, міжнародно-правове та історичне значення, завершилася переконливою перемогою Російської Федерації. Численні вимоги України, яка звинуватила Росію у порушенні десятків статей Конвенції ООН з морського права, відхилено. …Провалилась і спроба України за підтримки країн Заходу оголосити Керченську протоку « міжнародною » з правом проходу суден будь-яких держав, включно з військовими кораблями. Вперше в історії в юридично обов’язковому рішенні офіційно визнано статус Керченської протоки та Азовського моря як внутрішніх вод, що є частиною суверенної державної території. …Російська сторона задоволена результатом розгляду. Це рішення арбітражу — відчутна поразка України та Заходу в розв’язаній ними « юридичній війні » проти Росії… ».

Огляд рішення свідчить про те, що всі позовні вимоги України щодо незаконного втручання РФ у судноплавство в Азово-Чорноморській акваторії, зокрема незаконного перешкоджання транзитному проходу в Керченській протоці, порушення мирного проходу в Чорному морі, перешкоджання судноплавству в Азовському морі до та з українських портів, а також вимоги щодо захоплення РФ двох самопідйомних бурових установок були відхилені Арбітражним трибуналом .

Також було відмовлено у задоволенні вимог України щодо захисту підводної культурної спадщини, оскільки трибунал дійшов висновку, що Україна не змогла обґрунтувати свої твердження.

Арбітражний трибунал відмовився покладати на РФ обов’язки щодо припинення й неповторення порушень морського права та не присудив Україні жодних грошових компенсацій за шкоду, завдану державою-агресором . Арбітраж відмовився ухвалюв ати рішення про демонтаж так званого Керченського мосту, повернення Росією Україні раніше захоплених і незаконно привласнених морських бурових установок тощо.

Як «утішний приз» Арбітражний трибунал лише частково задовольнив вимоги України стосовно невиконання РФ зобов’язань із захисту морського середовища, водночас зазначивши, що й Україна не виконала належним чином свої обов’язки щодо співпраці з Росією у цій сфері.

Російський камбек трибуналу

На особливу увагу заслуговує те, що трибунал у мотивувальній частині свого рішення згадав про нібито збереження статусу внутрішніх вод Азовського моря та Керченської протоки після розпаду СРСР. Водночас арбітри не с хотіли врахувати очевидне: Керченська протока має статус міжнародної . Фактично таке твердження про «внутрішній», а не міжнародний статус протоки є, м’яко кажучи, штучно вмонтованим до арбітражного документу російським наративом, який держава-агресор завзято просувала багато років.

Отже, рішення Арбітражного трибуналу фактично не було ухвалено на користь України і є загрозою є загрозою не лише для національної безпеки України та безпеки Чорноморського регіону, а й для міжнародного судноплавства.

Парадокс ситуації полягає ще й у тому, що один з арбітрів, професор Воган Лоу зі Сполученого Королівства, призначений до трибуналу за ініціативою МЗС України, під час винесення фінального рішення голосував синхронно з арбітром — громадянином Росії , якого призначила держава-агресор (кожна з держав призначила по одному арбітру, трьох інших було обрано за спеціальною процедурою). Одразу постає логічне питання: а чому МЗС не призначило українця?

Та перейдімо до наступних питань.

Що не так?

Важливо зазначити: якщо «ділити» між Україною та РФ Азово-Керченську акваторію відповідно до чинних норм міжнародного права, зокрема Конвенції ООН з морського права, левова частка Азовського моря, а також Керч-Єнікальський канал, який є стратегічно важливим шляхом, що з’єднує Азовське море з Чорним, належать Україні.

Водночас той факт, що на частину Азовського моря поширюється суверенітет України, також визнаний міжнародною спільнотою. Ця обставина, серед іншого, підтверджується резолюцією Європейського парламенту «Про ситуацію в Азовському морі» від 25 жовтня 2018 року. Так, згідно з пунктом 4 цієї резолюції , Європейський парламент знову заявляє про підтримку незалежності й територіальної цілісності України і ще раз підтверджує суверенітет України над Кримським півостровом та частиною Азовського моря.

До того ж Керченська протока є міжнародною та, відповідно, має бути відкритою для міжнародного судноплавства. У згаданому контексті важливо додати, що навіть Генеральна асамблея ООН, зокрема у своїх резолюціях від 2018 , 2019 , 2020 та 2021 років, прямо засуджувала обмеження Росією міжнародного судноплавства в Керченській протоці.

Вчені зі світовим ім’ям також неодноразово наголошували на міжнародному статусі Керченської протоки. Як приклад додам, що один з найавторитетніших вчених-юристів сучасності Джеймс Краска прямо вказував на цю обставину (багато років тому я мав честь бути студентом професора Краски).

Міністерська глухота

Також змушений торкнутися питання власної комунікації з окремими представниками МЗС України щодо морської справи.

На закритих урядових нарадах за участю представників МЗС я неодноразово прямо говорив про небезпеки, які несе морська справа для українських національних інтересів, а також попереджав про можливі негативні наслідки справи та закликав ужити певних заходів.

Ба більше, керівництво МЗС замість того, щоби брати особисту участь в обговоренні стратегічно важливих для національної безпеки питань, як це чітко передбачено спеціальним порядком, установленим урядом, на засідання Міжвідомчої робочої групи з питань координації виконання Стратегії морської безпеки України відправляло замість себе клерків, дуже далеких від морських безпекових питань.

Дійшло до того, що 18 листопада 2025 року очолюваний мною недержавний Інститут національної безпеки звернувся до керівництва й усіх членів цієї урядової Міжвідомчої робочої групи з офіційним листом, у якому було викладено чіткі прогнози щодо розвитку ситуації (які, на жаль, повністю підтвердились). Але нас не почули, наші рекомендації проігнорували, зокрема МЗС України.

Що робити?

Утім, найважливіше зараз — почати терміново вживати належних заходів для мінімізації / нейтралізації негативних наслідків і недопущення некомпетентних дій чиновників у особливо чутливих для держави питаннях у майбутньому, а тому пропоную так е:

Окрім усього зазначеного вище, слід додати, що в межах морських справ МЗС України було сплачено за юридичні послуги десятки мільйонів доларів бюджетних коштів. Достеменно відомо, що ставка деяких іноземних юристів сягала астрономічних 1700 дол. США за годину. Можливо, чиновникам із МЗС є сенс запропонувати таким юридичним фірмам, аби вони замість того, щоб безсовісно наживатися на українському народові, який перебуває в умовах повномасштабної війни, повернули суттєву частку отриманих від нас коштів на потреби ЗСУ?

Замість висновку хочу зазначити, що ми обов’язково переможемо Росію як на політико-правовому фронті, так і на морі, але тільки якщо наведемо лад усередині власного державного апарату.

Політика