«Замість системних відповідей — істерики проти інтернатів»: екпертка розкрила причини кризи у влаштуванні дітей-сиріт

24 червня 2026 р. 23:57

24 червня 2026 р. 23:57

В Україні зараз скорочується кількість потрібних дітям-сиротам форм влаштування . Заклики ліквідувати будинки дитини помилкові, бо будь-які типи закладів можна знищувати тільки після того, як у дітей зникне в них потреба, заявила експертка з прав дитини Людмила Волинець в інтерв’ю редакторці відділу соціум ZN.UA Аллі Котляр.

За словами експертки, зараз закликають влаштовувати вилучених дітей із небезпечних сімей у патронат, а не до центрів соціальної та психологічної реабілітації дітей (ЦСПРД), як це виписано у законі. Проте вона наголошує, що ця норма працюватиме лише там, де є патронат, а це 25% громад. Тому, якщо знищувати ЦСПРД у 75% громад, де патронату просто немає, то буде біда.

“Якщо сьогодні майже в половині територіальних громад немає жодної сімейної форми — ані прийомної сім’ї (ПС), ані дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ), а патронат має лише кожна третя-четверта громада, то куди влаштовувати дітей? Крім того, минулого року ми пережили передачу повноважень від району до громади. Але цей процес не аналізують. Більше говорять про слабо діагностовані соціальні послуги”, — зазначає Людмила Волинець.

Вона зауважує, що є дуже багато причин того, що кількість прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу зараз зменшується. Як пояснює Волинець, ПС та ДБСТ створювалися зовсім не з тією метою, з якою зараз експлуатуються нормативно. Зараз ідею існування прийомних сімей змінено.

“Аби зрозуміти, що з ними відбувається, потрібно проаналізувати причини, з яких ці сім’ї ліквідовували протягом минулого року… 60% ПС та ДБСТ були розформовані органами опіки та піклування раніше за юридичний термін через конфліктні стосунки з батьками”, — каже експертка.

Вона пояснює, що основною причиною є те, що прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу залишилися без належної підтримки та ще й під жорстким контролем держави, зокрема правоохоронних органів.

Як зауважує експертка, є території, де органи опіки та піклування співпрацюють із сім’ями, але в тотальній більшості вони просто контролюють.

Крім того, за її словами, державні органи намагаються ліквідувати поняття “місце походження” дитини-сироти або позбавленої батьківського піклування. Людмила Волинець наголошує, що Усиновлення й опіка не мають територіальних обмежень, а ПС і ДБСТ повинні мати.

“У сім’ї, створені територіальним органом опіки та піклування, мають влаштовувати дітей, які походять із цієї території. Зараз цей принцип порушено. У нас «екстериторіальність» — куди влаштували, туди влаштували. Хоча вся система захисту дітей (забезпечення житлом і багато інших питань) побудована на тому, з якої території дитина походить. І вона розвалюється”, — каже вона.

Вона також назвала “катастрофою” норму законопроєкту Мінсоцу, що «місцем походження дитини-сироти є громада, у якої з дитиною склалися довірливі стосунки». Експертка пояснює, що чинне поняття «місце походження» дитини-сироти, примушувало громаду помітити дитину.

Водночас Людмила Волинець додає, що останніми роками до патронатних сімей занадто часто ставляться як до закладів. “Коли я чую, що в нас є вільні місця в ПС і ДБСТ (мовляв, багато прийомних сімей, де виховується лише одна дитина, а має бути четверо, а середня кількість дітей у ДБСТ — шестеро, а має бути десятеро), то мені дуже хочеться пояснити: ПС та ДБСТ — не заклади, де є вільні місця. Визначальним тут є ресурс людей, які створили ці сім’ї. Ресурс із погляду виховання тих або інших дітей із їхніми особливостями”, — каже експертка.

Вона додала, що один із головних принципів, який закладався від початку — взаємопідбір батьків і дітей — на жаль, зараз мінімізовано до запитання: «Візьмете цю дитину?».

“Зараз кількість сімей скорочується. Відповідно погіршується якість влаштування дітей. Неякісне влаштування дітей — серйозна проблема й одна з причин того, що вони вибувають із сімей раніше за юридично передбачений вік”, — зазначає Волинець.

Вона наголошує, що в сьогоднішній ситуації насамперед потрібно повернути якість створення сімей — прийомних, ДБСТ, опікунських. Крім того, перш ніж говорити про нові форми влаштування, потрібно побачити реальні потреби дітей, зокрема з порушеннями, психічними вадами та іншими психіатричними захворюваннями. Також, потрібно визначитись, які заклади в країні справді потрібні.

“Згідно зі стратегією, за трансформацію інтернатних закладів сьогодні відповідають Держдіти. Ви що-небудь чули від них про це? Замість системних відповідей ми часто бачимо лише істерики проти інтернатів”, — констатує експертка.

Політика