«Реформа без відповідальних»: експертка пояснила, чому зміни у системі захисту дітей в Україні опинилися в глухому куті

25 червня 2026 р. 01:53

25 червня 2026 р. 01:53

Експертка з прав дитини Людмила Волинець заявила, що за жодне питання в реформі захисту дітей в Україні неможливо знайти персонального відповідального. Про це вона сказала в інтерв’ю редакторці відділу соціум ZN.UA Аллі Котляр.

Експертка нагадала, що ще 2022 року Верховна Рада з великими труднощами проголосувала закон №7087 , який розмежовує функції державної влади та місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей через утворення Державної служби України у справах дітей.

Найважче під час його прийняття далася позиція про те, що голова територіальної громади зобов’язаний нести відповідальність за соціальне становище дітей у своїй громаді. Та попри те, що його підтримували громадські організації, експертиза ЮНІСЕФ, його вже чотири роки не підписує президент.

“Можна сказати, що винен той, хто ухвалив рішення не підписувати цей закон. Можна — що винні ті, хто сьогодні робить реформу, бо не наполягають на цьому. А можна покласти відповідальність на голів громади. І це дуже цікава характеристика реформи, коли за жодне питання ви не знайдете персонального відповідального”, — зазначає експертка.

За її словами, якщо в державі відбулася децентралізація, то не можуть діти випадати з її контексту.

На її переконання реформа стосовно дітей навряд чи вдасться без децентралізації виплат державної допомоги сім’ям з дітьми.

“Це єдиний вид таких серйозних виплат, які досі призначає центральний орган і його територіальні органи на місцях. Як децентралізувати виплати з бюджету до місцевих органів влади — дуже складна тема з огляду на тотальну недовіру з боку бюджетного фінансування”, — каже експертка.

Вона додає, що після передачі цих виплат Пенсійному фонду вже майже рік ситуація залишається складною. Зокрема він отримав так багато повноважень, що не зміг їх опрацювати. Також вона звертає увагу на те, що Фонд водночас важко усвідомлював те, що сім’ї з дітьми, які отримують державну допомогу — дещо відмінні від сімей, які виховують дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування.

“За останні десять років усю логіку фінансових документів було змінено на те, що прийомні батьки та батьки-вихователі мають самостійно, без участі служби у справах дітей (ССД)... шукати та подавати документи, вистоювати в чергах тощо. Коли на початку року ми порушили питання про те, що після рішення про створення сім’ї та влаштування туди дітей ССД зобов’язана зайти в переговори з Пенсійним фондом і співпрацювати з ним задля того, щоб діти регулярно отримували виплати, то наразилися на шалений спротив: «Ми зайняті, нам не до того»”, — розповідає експертка.

Вона вважає, що з усім тим комплексом норм і правил, які вже виписані в законі, вже не можна повернутися до інтернатів для влаштування дітей.

“Проблема нинішнього етапу реформи полягає в тому, що немає людей на посадах, які розуміють, що таке реформа стосовно дітей, і немає людей на посадах, які вміють реформи робити. Сьогодні вся реформа спирається на активність громадських організацій. А громадські організації просто не здатні виписати законодавство. Не тому, що вони погані, а тому, що не вміють цього робити”, — каже Людмила Волинець.

Вона вважає, що громадські організації мають відповідати за постанови Кабміну, які вони просувають.

Експертка пояснює, що на центральному рівні створено дивну модель. Зокрема, згідно з положенням, Координаційний центр сімейних форм виховання як національний координатор дитячої гарантії є лише дорадчим органом та фактично працює на громадських засадах. Таким чином держава не призначила окремого виконавчого органу, який би ніс пряму відповідальність за реформу.

“Тоді постає питання: хто за неї відповідає? Координаційний центр сімейних форм виховання, який мав би скеровувати діяльність Мінсоцу, МОН і МОЗ, але не має повноцінної управлінської сили? Чи Мінсоцполітики, яке, як записано, скеровує діяльність Координаційного центру? Чи може в таких умовах розвиватися стратегія, реформа загалом? Окрім того, громадські організації є виконавцями стратегії за згодою і входять до національної ради. То чому до них не може бути претензій?”, — констатує експертка.

Також Людмила Волинець звертає увагу на те, що в Україні зараз скорочується кількість потрібних дітям-сиротам форм влаштування . Тому на її переконання, заклики ліквідувати будинки дитини помилкові. Будь-які типи закладів можна знищувати тільки після того, як у дітей зникне в них потреба.

Політика