Патронат замість інтернатів: експертка пояснила, чому ця форма допомоги не стала панацеєю для українських дітей

25 червня 2026 р. 09:37

25 червня 2026 р. 09:37

Експертка з прав дитини Людмила Волинець пояснила, що патронат в Україні довго не розвивався, а однією з проблем назвала те, що цю модель запозичили з країн із сімейними судами. В інтерв’ю редакторці відділу соціуму ZN.UA Аллі Котляр вона наголосила, що в українській системі органів опіки та піклування така форма підтримки працює непросто.

«Я вважаю помилкою, коли патронат позиціонують як підтримку дитини, а не її батьків. Виникає конфлікт між прийомними сім’ями, ДБСТ і патронатом. ПС/ДБСТ — це форми для підтримки дітей, які втратили батьківське піклування. А сенс патронату, на мій погляд, — підтримати батьківський потенціал і допомогти біологічній родині відновити сімейне виховання дитини», — сказала Волинець.

Експертка також зазначила, що не підтримує підхід, коли професійні вимоги до патронату замінюють емоціями, зокрема любов’ю. За її словами, любов може бути важливою, але патронат насамперед має захистити дитину від небезпеки, в якій вона опинилася.

«Патронат не варто подавати як панацею від усіх бід: це більше шкодить, аніж приносить користі. Коли з’ясувалося, що навіть за великих фінансових вкладень і тренінгів патронатні сім’ї вдалося створити лише у третині громад, уже треба було думати, що не так», — зауважила експертка з прав дитини.

Волинець також зазначила, що частину патронатних сімей нині створили на основі прийомних родин, яких переконали перейти в цей формат. Її непокоїть те, що в багатьох випадках патронат починають сприймати як прийомну сім’ю, хоча це різні форми підтримки.

За її словами, у громадах, де є патронат, але немає прийомних сімей і ДБСТ, щонайменше 60% дітей не повертаються до біологічної родини, а далі потрапляють у систему державного захисту. Вона також розповіла, що траплялися випадки, коли дітей забирали з патронату, влаштовували до інтернату, а потім знову повертали в патронат.

«Державного аналізу руху дітей у патронаті немає. Патронат від початку розвивається як інтелектуальний проєкт однієї громадської організації, який викликає питання і щодо проблем співпраці з місцевими органами, і щодо балансу впливів, і щодо того, хто має нести відповідальність за результати», — сказала Волинець.

Окремо експертка звернула увагу на тему сімейних судів, на яких й побудована модель патронату. Вона нагадала, що на початку повномасштабної війни Росії проти України на найвищому рівні справді обговорювали потребу в таких судах, адже без них система захисту прав дитини може залишатися неефективною, а євроінтеграція — неповною.

«Ми розглядали сімейний суд не як окрему нову інституцію, а як передачу судовій гілці влади тих рішень, які нині ухвалює орган опіки та піклування. У ЄС такого органу в нашому розумінні немає. Адміністративні рішення сприймаються як рангом нижчі, ніж судові», — зауважила Волинець.

Вона наголосила, що саме в цьому полягає одна з головних відмінностей між українською системою та підходом ЄС. Однак згодом тему сімейних судів відклали, бо її визнали надто дорогою для України, і нині вона залишається переважно предметом обговорень у суддівській спільноті.

Водночас Волинець зауважила, що потреба в сімейних судах є катастрофічною. Однак створення судів, які розглядали б рішення щодо дітей, що нині залишаються адміністративними, зокрема про влаштування до прийомних сімей чи ДБСТ, вона наразі назвала утопією.

Експертка з прав дитини також заявляла, що за жодне питання в реформі захисту дітей в Україні неможливо знайти персонального відповідального .

Політика