Ядерний реактор і офіси Google поруч із аудиторіями: як MIT готує інженерів і що варто перейняти Україні

04 липня 2026 р. 08:52

04 липня 2026 р. 08:52

Кожна вступна кампанія підсвічує проблему: Україні гостро потрібні інженери для оборонних технологій, відбудови, енергетики, проте природничі й технічні спеціальності не надто приваблюють абітурієнтів. І навряд чи нинішня вступна кампанія стане винятком. Водночас у світі є університети, де спостерігається шалений конкурс на ці напрями. Наприклад, до Массачусетського технологічного інституту (MIT) минулого року хотіли вступити понад 29 тисяч абітурієнтів, але студентами стали лише 4,5% із них. Цей університет — Мекка для технарів з усього світу. Він так і позиціонує себе — як «магніт для талантів». Серед студентів МІТ є переможці міжнародних природничо-математичних олімпіад, зокрема і з України.

Чим українській вищій освіті може бути корисний досвід найкращого технічного університету світу і що з нашого досвіду може зацікавити їх? Чи може війна стати поштовхом для подолання кризи в природничій та інженерній освіті?

Про це ми говорили з проректоркою з питань вступу та онлайн-освіти Національного університету «Київський авіаційний інститут» (КАІ) Радмілою Сегол, яка нещодавно провела семестр у MIT за програмою Global MIT At-Risk Fellows.

— Пані Радміло, що це за програма в МІТ, на якій ви стажувалися?

— Це програма Global MIT At-Risk. У ній беруть участь науковці та викладачі університетів. Учасники програми приїжджають до MIT із різними завданнями: одні проводять власні дослідження в лабораторіях (бо в рідній країні не мають доступу до необхідного обладнання), інші обмінюються досвідом. Наприклад, я проводила воркшопи й майстер-класи про те, як ми в Україні в умовах війни будуємо онлайн-освіту: працюємо під час повітряних тривог, блекаутів, перебоїв зі зв’язком. Для нас це вже повсякденність, а для багатьох країн світу — досвід, який може стати в пригоді під час інших криз: стихійних лих, техногенних катастроф чи гуманітарних надзвичайних ситуацій. Я маю досвід роботи з онлайн-освітою — адже з 2016 року була архітекторкою онлайн-курсів і перекладачкою всіх проєктів із закордонними університетами для платформи Prometheus.

Водночас у МІТ я сама слухала лекції, ходила до лабораторій, знайомилася з їхніми дослідженнями й освітніми практиками. Це була можливість побачити MIT ізсередини.

— Що вас найбільше вразило в МІТ?

— Найперше, що вразило: на території університету стоїть ядерний реактор, на якому проводять ядерні дослідження. От уявіть: ви йдете кампусом і раптом натикаєтеся на діючий реактор! Це лише один приклад. А насправді цікавого багато. MIT розташований у Кембриджі — одному зі світових центрів технологічних інновацій. Саме тут, у районі Kendall Square, який часто називають другою Кремнієвою долиною, зосереджені сотні стартапів і офіси найбільших технологічних компаній. Наприклад, офіси Google, Microsoft, Modernа є просто на університетському кампусі. Чому? Бо бізнесу важливо тримати руку на пульсі — вони хочуть бачити, як народжуються нові ідеї, впливати на них і фінансувати перспективні.

А для студентів це взагалі фантастична можливість: вони з перших курсів залучені до живих проєктів. Наприклад, співзасновник компанії Moderna, яка стала одним із розробників вакцини проти коронавірусу, є викладачем MIT. А 10% усіх досліджень щодо вакцини, виконаних під час пандемії, проводили в лабораторіях MIT. До речі, університет є засновником найбільшої у США defence-лабораторії (Lincoln Laboratory). Вона розташована за межами університетського кампусу, і потрапити до неї може не кожен — фахівцям, які не мають громадянства США, вхід заборонено.

— Знамените гасло MIT — Mens et Manus («Розум і рука») — проголошує поєднання академічних знань із практикою. І це саме той підхід, якого критично бракує українській вищій освіті, де хронічними проблемами залишаються відірваність від ринку праці, консерватизм і негнучкість навчальних програм.

— Цей складник навчання — участь у реальних проєктах — не менш важливий у MIT, аніж вивчення теорії. Університет бере участь у розробленні замовлень як державного, так і приватного сектору. І в Україні також запроваджується такий досвід. Це, власне, те, що ми зараз будуємо в Київському авіаційному. У нас на кампусі також є лабораторії великого бізнесу, до яких залучені наші студенти, а представники компаній є співзасновниками наших освітніх програм. Це, наприклад, AJAX Systems — найбільший у Європі розробник і виробник систем безпеки. ProgressTech Україна — інжинірингова компанія, що спеціалізується на розробленні ІТ-рішень для аерокосмічної галузі. Співпрацюємо з Vodafone, Huawei. Цього навчального року ми також відкриваємо спільну програму з компанією Fire Point. Компанія оплачує стипендію для наших студентів і їхнє навчання, серед викладачів будуть і фахівці Fire Point. Після завершення навчання студенти матимуть стовідсоткове працевлаштування в компанії.

— Із МІТ ви привезли до КАІ програму, розроблену Джином Кеселманом. Він — не просто викладач МІТ, а полковник армії США та керівник напряму оборонних технологій в університеті. Розкажіть, що це за програма?

— Програму розробили дві школи MIT — Школа інженерії та Школа менеджменту Sloan. Це їхній спільний проєкт, оскільки в ньому є інженерний і менеджментський складники. Тобто потрібно не лише створити технологію, а й зрозуміти, як перетворити її на готовий продукт. Спонсором цієї програми є Сили спеціальних операцій Міністерства оборони США. Вони надають завдання та грошову підтримку. У кожної команди є своя реальна інженерна задача — за кілька місяців вона має запропонувати рішення, створити прототип (версію продукту) й презентувати його потенційним замовникам. Тому під час роботи над задачею команди працюють не лише з викладачами університету, а й із представниками замовника (на заняття може прийти реальний військовий і навіть представник розвідки) та експертами з менеджменту. Для кожної команди закуповують необхідні деталі, надають лабораторну базу, а військовий ментор супроводжує проєкт від початку до завершення.

Студенти презентують прототипи, отримують критичні зауваження від викладачів, менторів та інших команд і вдосконалюють своє рішення. А фіналом стає Demo Day, де вони представляють готові розробки потенційним інвесторам і замовникам.

Із жовтня ми запускаємо цей курс у Київському авіаційному. Джин Кеселман приїде до нас починати навчання на цьому курсі, і разом із ним ми адаптуємо цю програму для України. Курс буде відкритим для студентів інженерних спеціальностей не лише КАІ, а й будь-якого українського університету. Звісно, буде відбір і безпекова перевірка, адже йтиметься про роботу з реальними задачами від наших військових. Про набір до цієї програми ми оголосимо на сторінках КАІ у соцмережах і на нашому сайті .

— До речі, Джин Кеселман співпрацює з українською платформою Brave 1, яка фактично робить те саме, що й цей курс: поєднує військових, розробників (серед них і деякі українські університети) та інвесторів для розвитку оборонних технологій.

— Так, Джин Кеселман є ментором цієї платформи і приїжджає сюди, на Brave 1, дуже часто. У нього, до речі, українське коріння — Джин народився в Києві. Він привозив наших учасників Brave 1 до США, і вони презентували свої розробки в МІТ. А далі у них було таке своєрідне турне Сполученими Штатами.

— І до війни, і зараз наша інженерна освіта в кризовому стані. Можливо, війна стане поштовхом для виходу з цієї кризи.

— Для STEM-освіти це величезний поштовх. Гадаю, за всі роки незалежності України у нас не з’являлося такої кількості інженерних напрямів, як зараз, під час війни. Але ціна, звісно, занадто висока — краще б ми прийшли до цього еволюційним шляхом, як наші закордонні колеги. Хоча якщо поглянути на історію, то Друга світова війна свого часу теж стала потужним стимулом для розвитку інженерної освіти в американських і радянських університетах.

Проте все має починатися зі школи. Саме там закладається база з природничих і математичних предметів, формується зацікавленість ними.

— Якщо порівнювати підходи до навчання в МІТ і в Україні — що впадає в око найбільше?

— У МІТ немає класичних лекцій, як ми звикли: зайшов до аудиторії, читаєш лекцію, проводиш семінар. Там проблемно-орієнтоване навчання: є проблема, студенти сіли невеликою групою разом із викладачем і починають її вирішувати. Замість лекції — купа матеріалів для читання. Якщо ти не прочитав цього, тобі немає чого робити на наступній парі. Вони так і кажуть: не готовий — не приходь, бо ти просто сидітимеш і не розумітимеш, що відбувається. Дуже багато самостійної роботи — їхні студенти майже не сплять, вони весь час вчаться. От якщо йти кампусом увечері — здається, що він порожній. Але світяться всі вікна, бо студенти сидять у бібліотеці або в коворкінгах — і всі вчаться.

Нам важко себе порівнювати з ними, будьмо відверті. Те, що ми зараз робимо, їм незрозуміло і не буде зрозуміло. І добре, щоб ніколи не було. Ми не можемо сказати своєму студенту: «Ти маєш вчитися день і ніч», тому що в нього є повітряні тривоги, обстріли й часом зникає світло. І він у стресі, і викладач у стресі.

Але їхні підходи до навчання, способи організації навчального простору, лабораторії — це величезний матеріал для роботи. В чомусь ми кращі, в чомусь відстаємо. А в чомусь їхній підхід спокійно приживеться й у нас. Тому ми експериментуватимемо.

— MIT має ще одну особливість, яка в Україні поки що залишається радше винятком, аніж правилом: він поширює знання далеко за межі кампусу — викладає на свої платформи масові онлайн-курси, відкриті для слухачів із усього світу. На сайті МІТ зазначено, що місія університету — поширення знань, які найкраще служитимуть країні та світу у ХХІ столітті. Як працює ця система курсів?

— MIT має три освітні платформи, на яких викладають і записи лекцій, і цілі курси — тривалі й короткі. Більшість із них абсолютно доступна для всіх, і безплатно. Першу свою платформу Open Courseware MIT відкрив іще 2001 року. На той момент жоден університет світу такого не робив.

У MIT навіть є окрема посада проректора з онлайн-освіти та штучного інтелекту, який відповідає саме за цей напрям. Це людина, яка прийшла не тільки з університетського середовища, а й з індустрії штучного інтелекту в медицині. Усі платформи працюють на програмному забезпеченні Open edX, розробленому свого часу спільно МІТ, Гарвардом і компанією Google. Це програмне забезпечення з відкритим кодом, тому його використовують понад 300 освітніх платформ у світі. На базі Open edX працюють український Prometheus, Всеукраїнська школа онлайн, платформа Зрозуміло!, система тестування НМТ тощо. Тобто рішення, які народжуються в MIT, потім використовують університети й освітні системи різних країн.

Навіщо провідні університети світу вкладаються в це ресурсно? Тому що масові онлайн-курси — це частина третьої місії університету: суспільне служіння (дві інші місії — освіта й наука . — О.О. ) . Це не спосіб заробити чи набрати більше студентів. Це спосіб поширювати знання, які виробляє університет.

— В українському суспільстві, на жаль, до університетів ставляться як до принтера кадрів для ринку праці. А онлайн-навчання асоціюється з освітніми втратами та дзвінками в Zoom. І хоча на Prometheus вже є окремі курси від наших університетів, та масові онлайн-курси для всіх охочих поки що залишаються мрією.

— В Україні вже з’являються платформи університетських онлайн-курсів — наприклад, в УКУ. Там є курси і для широкого загалу. Розвиваємо свою платформу КАІ Online — вона тільки починає працювати. Зараз у нас є шість курсів у відкритому доступі. Сподіваємося, що до кінця року їх буде щонайменше п’ятнадцять, і на цьому не плануємо зупинятися. Мені здається, саме в цьому й полягає майбутнє українських університетів — ставати центрами знань, відкритими для всього суспільства.

— А для цього вони повинні змінюватися.

— Звісно! І ми дуже сподіваємося стати рушієм цих позитивних змін — тими, хто впровадить новітній досвід, але з урахуванням усіх здобутків нашої системи освіти.

Політика