Іншопланетянин у Місті янголів. Колін Фаррелл про ілюзії Голлівуду, темну природу людини та світові уряди, яким «начхати на мир»

05 липня 2026 р. 17:24

05 липня 2026 р. 17:24

Номінант на премію «Оскар» та багаторазовий лауреат «Золотого глобуса» Колін Фаррелл — актор феноменального діапазону. Він здатен однаково переконливо ховатися за гротескним гримом кримінального боса в «Пінгвіні» , проживати екзистенційну трагедію у «Банші Інішерина» чи видавати еталонний чорний гумор у «Залягти на дно в Брюгге».

ZN.UA побувало на закритій пресконференції, присвяченій прем’єрі другого сезону нуарного детективу «Шугар» (Apple TV+), і поставило запитання виконавцю головної ролі.

У «Шугарі» Фаррелл утілює, мабуть, свій найпарадоксальніший образ. Його герой — елегантний приватний детектив-кіноман у бездоганному костюмі, який насправді є іншопланетянином, що застряг на Землі. У другому сезоні герой Коліна опиняється в ізоляції: його місію згорнуто, соратники покинули планету, а він залишається сам на сам із заплутаною справою про зникнення людини у кримінальному Лос-Анджелесі.

Про феномен «Шугара» та самотність на Землі

— Джону Шугару притаманна майже нереалістична емпатія. З огляду на другий сезон, що є найцікавішим у цій ролі та чого очікувати від розвитку персонажа?

— Фундаментальна порядність цього персонажа. Це може звучати нудно, але він не наївний. Він бачив усю широту насильства та жорстокості зблизька, проте зберігає глибоку природну віру в людську доброту. У нашому хаотичному світі це як ковток свіжого повітря . Він уміє не дати себе скривдити, здатен на радикальні дії, але базово він — мирна істота, що рухається світом, прагнучи бути корисною, не вимагаючи за це жодних лаврів.

Щодо другого сезону, то головний зсув парадигми полягає в тому, що тепер він — абсолютно самотній чоловік. Усі його близькі покинули планету. Він стикається з тотальною, екзистенційною ізоляцією.

Змінюється й візуальна географія серіалу: якщо перший сезон розгортався в дорогих декораціях Бель-Ейр і Палісейдс ( елітні житлові райони. — П.К . ) та голлівудських студій, то тепер ми занурюємося в темніший, небезпечніший виворіт Лос-Анджелеса.

Це набагато ближче до класичного «хардбойлу» ( стиль у літературі та кінематографі, що вирізняється цинічними, жорстокими, морально неоднозначними сюжетами. — П.К .).

Про синдром чужинця та «брудні бари» Лос-Анджелеса

— Класичні нуарні детективи часто беруться за справи, щоб утекти від власної самотності. Коли ви молодим хлопцем приїхали до Лос-Анджелеса, чи манили вас місцевий гламур і привілеї?

— Знаєте, почуватися іншопланетянином можна будь-де. Я, безперечно, почувався прибульцем, коли був підлітком, і пізніше, у свої двадцять . Коли я вперше приїхав до Лос-Анджелеса, це місто здалося мені надзвичайно самотнім і холодним. Нью-Йорк завжди відчувався привітнішим та більш інклюзивним, а от Лос-Анджелес — абсолютно непроникним для новачка.

Пам’ятаю, як потрапляв на закриті вечірки: розкішні будинки, що просто зносили дах. Для 22-річного хлопця це було неймовірно хвилююче — стояти в натовпі, де поруч Сильвестр Сталлоне і Веслі Снайпс. Але чи занурився я в це? Ні.

Бізнес-сторона, ця «голлівудська» тусовка мене завжди відштовхувала. Я ніколи не тяжів до елітарної розкоші. Я надавав перевагу тьмяним закладам — тим самим локальним «брудним барам» ( dive bars. — П.К.) . Саме там було моє місце.

Про магію бути актором

— Детективні трилери з масштабними сюжетними твістами — як-от у «Шугарі» — вимагають від акторів надзвичайної органіки. Чи бувають моменти на майданчику, коли вас залишають у невіданні й ви по-справжньому дивуєтесь?

— Як актор я рідко дивуюся самому сюжету, адже знаю сценарій напам’ять. Але мене постійно дивують інші актори. Уявіть: ви вивчили текст і проаналізували сцену, але маєте уявлення про неї виключно з власної перспективи. А потім на репетицію приходять Лора Доннеллі, Тоні Далтон, Джин Ха чи Реймонд Лі, і ти вперше бачиш їхню оптику й інтерпретацію. Найчастіше це приємний шок.

Ми постійно вчимося одне в одного — те, як люди впливають одне на одного в невидимі, незадекларовані способи, і є магією кінематографа.

Я взагалі люблю кіно в усіх його проявах. Нещодавно обговорював із сином фільми, які ми маємо подивитися: від «У джазі тільки дівчата» і «Бульвару Сансет» ( ZN.UA розповідало про режисера цих фільмів . — П.К. ) до «Скарбів Сьєрра-Мадре». Я дивлюся все — й обожнюю класичні нуари з Робертом Мітчемом та Дірком Богардом.

— Нуар завжди тримався на фігурі аутсайдера, чоловіка, який нікуди не належить. «Шугар» зробив цю метафору буквальною: тепер він — прибулець з іншої планети. На вашу думку, цей серіал винайшов щось нове у жанрі чи просто нарешті сказав нуару правду про нього самого?

— Я не впевнений, що серіал відкрив нуару якусь абсолютну правду про себе, але він справді дуже буквально обіграв цю конвенцію аутсайдера. Знаєте, класичного героя, який живе сам по собі. У першому сезоні в нього навіть був собака — це дуже нагадувало кота Елліотта Гулда у фільмі Роберта Олтмена «Довге прощання» ( роль улюбленця зіграв кіт-актор на ім’я Морріс. — П.К .).

Мій герой — це людина, яка постійно перебуває зовні й ніколи не зможе стати повністю «своєю» зсередини. І ця неможливість інтегруватися зумовлена не якимись людськими недоліками, драмами чи психологічними травмами. Факт залишається фактом: він — іншопланетянин.

Ми взяли цю жанрову конвенцію відчуженості й максимально її гіперболізували. Зазвичай у нуарах дистанція потрібна герою для того, щоби зберігати холодний осуд, або ж вона виникає через його апатію, цинізм та небажання прив’язуватися. Із Шугаром усе спрацювало з точністю до навпаки. Ця об’єктивна дистанція дала йому змогу емоційно підключатися, піклуватися, відчувати та вдивлятися в людей зі щирим відчуттям дива.

— Якщо вже говорити про екранні формати: сьогодні межа між великим метром та стримінгом фактично розмита. Що специфіка довгої телевізійної форми дає вам для розкриття персонажа порівняно з класичним кіно?

— Чесно кажучи, щойно лунає команда «мотор» і ви опиняєтеся перед об’єктивом — фундаментальної різниці немає. Процес ідентичний, незалежно від того, знімаєте ви проєкт для стримінгу чи фільм для показу в найближчому кінотеатрі. Справді радикальний зсув існує лише між грою на театральній сцені та роботою в кадрі.

Але головний бонус довгої форми — це час і обсяг тексту. Стандартний сценарій повнометражного фільму налічує близько 110 сторінок. А в цьому сезоні «Шугара» ми відзняли приблизно 440 сторінок. Це вчетверо більший наративний простір. Я не впевнений, що акторська математика працює так прямолінійно і ти пізнаєш героя рівно в чотири рази глибше, але ця марафонська дистанція, безперечно, дозволяє нашаровувати тонші психологічні деталі, з якими ви просто не встигли б попрацювати у звичайному кіно.

Про жорстокість світу та сліпоту політиків

— Утілюючи настільки різних персонажів — від емпата Шугара до жорстокого Пінгвіна, — яких висновків ви дійшли щодо людської природи?

— Бути людиною важко. Наша здатність до насильства справді глибоко тривожить. Жадібність, яка пронизує планету, стабільно призводить до великої жорстокості. У людства є серйозна проблема з нездатністю регулювати себе емоційно та психологічно. Я кажу це, усвідомлюючи власні привілеї й те, як мені пощастило в житті. Але життя може бути жахливо депресивним і сповненим тривоги. Якщо ми не почнемо реально підтримувати одне одного, ми приречені. Тому герой, чия найбільша драма полягає в тому, що він просто хороша людина, — це потужний виклик.

Питання з пулу: Чемпіонат світу з футболу зараз демонструє безпрецедентну єдність фанатів різних націй. Чи здатен цей приклад показати світовим урядам, що мирне співіснування можливе?

— Я не думаю, що світові уряди узагалі хоч якось переймаються цим, якщо чесно. Їм глибоко начхати. І з цим пов’язана значна частина наших глобальних проблем. Турнір як такий — це прекрасно. Я виріс, граючи й дивлячись футбол разом із батьком. Це фантастично красивий спорт.

Звісно, в його історії бували темні сторінки та спалахи жорстокості. У світі сьогодні достатньо ліній розколу. На футбольному полі теж є конфлікт, але він відбувається в межах величезної взаємоповаги заради здорової конкуренції. Це дуже круто. Шкода лише, що ті, хто керує державами, цього не помічають.

Політика