Культура замовчування стала однією з головних загроз для української демократії під час війни

07 липня 2026 р. 11:38

07 липня 2026 р. 11:38

Однією з найнебезпечніших тенденцій, які породила повномасштабна війна, стала культура замовчування. Вона поступово вийшла далеко за межі питань державної безпеки та почала впливати на якість державного управління, суспільної дискусії й здатність українців адекватно оцінювати власний стан. Такого висновку дійшла редакторка відділу внутрішньої політики ZN.UA Інна Ведернікова у колонці « Туман війни. Як культура замовчування вибиває ґрунт з-під ніг ».

Поштовхом до роздумів авторки стали слова представника ОБСЄ з питань свободи медіа Яна Браату, який, звертаючись до українських журналістів, наголосив: після війни Україна має залишитися демократичною державою, не схожою на Росію.

На думку Ведернікової, головною умовою збереження демократії є здатність держави та суспільства не втрачати зв'язок із реальністю навіть під час війни.

«Коли ж ти — і не має значення, людина це чи держава, — перебуваєш в ілюзії, то не можеш чітко усвідомити своє становище й ухвалити правильне рішення, щоб визначити напрямок руху», — пише вона.

Авторка вважає, що культура замовчування сьогодні проявляється вже на трьох рівнях.

Перший рівень — влада . Замовчування корупції, кадрових провалів, проблем мобілізації та помилок у державному управлінні поступово позбавляє систему здатності до самоочищення. Відповідальні не несуть політичної відповідальності, проблеми накопичуються, а суспільство дедалі рідше отримує чесні відповіді на незручні запитання.

Ба більше, на думку авторки, влада з допомогою судів прагне ще міцніше «закупорити» систему. Вона вказує, що, всупереч європейським практикам, в Україні діє стаття 296 Цивільного кодексу, яка забороняє називати прізвища фігурантів досудових розслідувань. Цю норму навіть закріпив Верховний Суд, відкривши можливість використовувати позови як інструмент тиску на медіа. Такі позови були відкриті в тому числі в проти ZN.UA, а також «Слідства.Інфо» і ЦПК, яким суд напередодні заборонив публікувати розслідування про майно брата директора ДБР ще до виходу матеріалу. Також у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №15289 , який пропонує запровадити відповідальність для правоохоронців за оприлюднення доказів щодо корупційних та інших злочинів політиків і топпосадовців.

Другий рівень — медіа та активне громадянське середовище. Якщо на початку війни замовчували факти, щоб не нашкодити державі, то тепер дедалі частіше звужується саме простір для дискусії про можливі зміни. Страх помилки, війна й політичні ризики починають визначати межі допустимого, через що навіть люди, які багато років разом працювали над реформами, дедалі важче домовляються про майбутнє.

Третій рівень — суспільство. Воно також поступово звикає не помічати незручних проблем, якщо вони не стосуються його безпосередньо. Як приклад авторка наводить реакцію на розслідування щодо 425-го окремого штурмового полку «Скеля» , яке, на її думку, стало тестом не лише для армії, а й для всіх українців, поставивши питання про ціну суспільної неучасті у війні.

«Система влади не самоочищається. Суспільні лідери втрачають спроможність домовлятися про майбутнє. Суспільство втрачає спроможність розуміти свій стан. А що, якщо демократична система гине не тоді, коли їй забороняють говорити, а тоді, коли вона припиняє розмовляти сама із собою?», —запитує Ведернікова.

На її переконання, журналістика під час війни повинна не підтримувати суспільні ілюзії, а повертати державу й суспільство до реальності, адже лише так можна ухвалювати рішення, необхідні для збереження демократії.

Політика