«Альтернатива для Росії»: чому німецька партія не відмовляється від підтримки Кремля?

23 липня 2026 р. 13:04

23 липня 2026 р. 13:04

В Україні поширене узагальнення: усі крайні праві партії Європи займають виразну проросійську позицію. Це судження правдиве лише почасти. Насправді зовнішньополітична доктрина багатьох із цих політичних сил не до кінця сформована, а іноді й суперечлива, зокрема щодо українського питання. Однак серед партій, що їх прийнято класифікувати як правопопулістські, окремо вирізняється «Альтернатива для Німеччини» (АдН). Її проросійські симпатії значно глибші, щоб їх можна було назвати тимчасовим кон’юнктурним захопленням. А впевнене лідерство в національних рейтингах вселяє тривогу. В чому ж унікальність і небезпека цієї політсили?

«Альтернатива для Німеччини» — незвичний феномен у популяції європейських правих. Іще з моменту утворення 2013 року партія зайняла чітку проросійську позицію у сфері зовнішньої політики. Ні окупація Криму й вторгнення російської армії на Донбас 2014 року, ні повномасштабна агресія, розпочата проти України у лютому 2022 року, не похитнула бажання «Альтернативи для Німеччини» стратегічно дружити з РФ.

2013 року один зі співзасновників АдН Александер Гауланд зазначив , що розуміє бажання Росії зберегти вплив на території колишнього СРСР, і порівняв втрату «святого Києва» з втратою Кельна для Німеччини. Він висловив думку, що Європа має діяти дуже обережно і з великою повагою до почуттів Росії, та засудив розширення НАТО на схід від річки Одер. Тоді ж у програмному документі новоствореної партії було викладено позицію щодо підтримки особливих відносин із РФ і згадано про почуття вдячності Москві, яка «зіграла позитивну роль у вирішальні моменти німецької історії». Так від самого початку свого існування «Альтернатива для Німеччини» сформулювала проросійську концепцію у зовнішній політиці, підкріплену історичними міфами про реальну політику часів Отто фон Бісмарка.

Російські сентименти справді були поширені серед частини європейських правих сил. Марін Ле Пен у Франції, Джорджа Мелоні в Італії, Найджел Фарадж у Великій Британії, Герт Вілдерс у Нідерландах до 2022 року не раз грішили проросійськими заявами. Вони або не помічали агресії проти України, або намагалися виправдати її та закликали зрозуміти «занепокоєння Путіна» розширенням НАТО. Поширеною риторикою було визнання особливих прав Росії на Крим. Також крайні праві скептично ставилися до санкцій проти Москви, аргументуючи небажання їх запроваджувати шкодою для місцевого бізнесу. В межах налагодження виняткового духу порозуміння з Москвою Марін Ле Пен 2017 року зустрілася з Владіміром Путіним. А Герт Вілдерс 2018 року під час виступу в Думі одягнув значок «російсько-нідерландської дружби».

Однак після 2022 року більшість правих політиків Європи продемонструвала певну еволюцію поглядів. Хтось більшою, а хтось меншою мірою відхрестився від відвертої орієнтації на Росію, хоч і не став щиро проукраїнським симпатиком. І все ж таки лідери правих у Франції, Італії, Великій Британії та Нідерландах спромоглися принаймні публічно засудити російську агресію проти України й відмежувалися від підтримки злочинних дій Путіна. Наразі вони намагаються уникати поведінки, яку можна класифікувати як ностальгію за Кремлем. Хоча назвати їх яструбами в питанні стосунків із Росією не можна.

«Альтернатива для Німеччини», навпаки, не спромоглася навіть на формальну корекцію своїх проросійських поглядів. Партія відмовилась офіційно засудити Путіна за порушення міжнародного права внаслідок агресії проти України. Відданість проросійській риториці виокремлює АдН серед інших великих крайніх правих сил у Європі. Після 2022 року депутати від цієї політсили неодноразово озвучували вимоги припинити постачання зброї Україні, зняти санкції проти РФ і відновити імпорт російських енергоносіїв до Німеччини. Крім того, вони й далі відвідують Росію з офіційними візитами, чого не можна сказати про представників «Національного об’єднання», Reform UK чи «Братів Італії».

Лідери АдН не соромляться висловлювати відверто антиукраїнські тези, яких публічно уникають інші праві Європи. Співголова партії Аліса Вайдель погрожує вимагати від України повернути фінансову допомогу, окремо наголошуючи на виплаті додаткової компенсації за пошкодження російського газопроводу «Північний потік». Її обурює те, що німецькі танки можуть рушити проти Росії. Також політикиня звинувачує Україну в провокуванні РФ через удари дронами, називаючи їх способом «постійно колоти великого ведмедя розпеченим залізом в око». Окремо Вайдель закликає відновити імпорт російської нафти та газу, щоби стимулювати німецьку економіку та повністю зупинити будь-яку підтримку України. Риторика іншого лідера АдН Тіно Хрупалла аналогічна. Вона насичена закликами до розрядки відносин із Кремлем та припинення військової допомоги Києву.

Очевидно, що романтизація Москви у частини німецьких політиків має не лише ідейне, а й глибоке економічне та фінансове підґрунтя та активно стимулюється ззовні. Наразі цей потяг до тісніших відносин з агресором вдається нейтралізувати. Але якщо рейтинги АдН надалі залишатимуться рекордно високими, робити це буде дедалі важче. Не варто забувати: в Німеччині не лише АдН грішить потягом до Кремля . Прихильно ставиться до тісної дружби з Москвою лівопопулістська BSW (Альянс Сари Вагенкнехт). Є й питання до « Лівих» (Die Linke), які захоплюються надмірним пацифізмом і скептично налаштовані щодо підтримки України.

Чому саме Німеччина є одним з епіцентрів проросійських настроїв у Європі? Джерела особливого потягу сучасних німецьких політиків до тісних контактів із Москвою варто шукати щонайменше у подіях двадцятирічної давнини. Соціал-демократ Герхард Шрьодер 2005 року, буквально за тижні до відходу з посади канцлера, схвалив проєкт «Північний потік-1». А невдовзі після цього очолив раду директорів Nord Stream AG — попри те, що вже тоді окремі політики й експерти попереджали про ризики залежності від Росії та вразливість України як транзитера російських енергоносіїв.

Ангела Меркель — його наступниця від протилежного політичного табору ХДС/ХСС — не лише не згорнула цього курсу, а, навпаки, поглибила його. Вона підтримала будівництво газопроводу «Північний потік-2». За час її перебування при владі частка російського імпортного газу у структурі споживання зросла з 39% (2011 року) до 55% (у лютому 2022 року) напередодні повномасштабного вторгнення. Тобто це не був суто лівий чи суто правий проєкт — обидві найбільші партії Німеччини (СДПН і ХДС/ХСС) роками підтримували енергетичне зближення з Москвою, яке журналісти згодом назвали «шредеризацією» німецької політики.

«Зелені», які зараз критично налаштовані щодо Росії, теж несвідомо доклалися до налагодження особливих економічних стосунків із державою-агресором. Якби вони не просували настільки агресивно кліматичну повістку й не агітували за повну відмову від атомної енергетики, німецька економіка була б значно менш залежною від російських енергоносіїв. Однак нерозважливе закриття АЕС поставило німецьку промисловість у вкрай вразливе становище. Економіка ФРН досі не може оговтатися від наслідків цієї політики.

І все ж таки є щось незбагненне й протиприродне у проросійських симпатіях партії, що позиціонує себе як права позасистемна політична сила, але майбутнє Німеччини бачить у налагодженні особливого партнерства з РФ, а не у європейському лідерстві та захисті західної цивілізації від східної загрози.

У Німеччини є свій історичний рахунок до Росії. Якби АдН порушувала питання повернення території Калінінградської області РФ до складу ФРН, це могло б сприйматися дещо неоднозначно. Але принаймні вписувалося б у класичний імідж ультраправих. Якби партія в публічному дискурсі порушувала питання відповідальності Червоної армії за масові зґвалтування німецьких жінок під час вступу на територію колишнього Третього райху, її теж можна було б зрозуміти. Але АдН дуже вибірково ставиться до подій минулого. І має певні сентименти до комуністичної епохи часів НДР. Усе це в комплексі ускладнює її ідеологічну класифікацію як класичної правої партії. Можливо, політична мутація, на яку хворіє АдН, особливо вразлива перед проросійським дискурсом? Чи російськими грошима?

Політика