The Guardian: Зеленський приїхав до Вашингтона з козирями, але без виграшної комбінації

29 липня 2026 р. 03:42

29 липня 2026 р. 03:42

Одночасні візити Біньяміна Нетаньягу та Володимира Зеленського до Вашингтона стали промовистою ілюстрацією світу, який переживає глибокі потрясіння й дедалі більше відходить від правил, що визначали міжнародну політику десятиліттями. Про це пише Джуліан Боргер у колонці для The Guardian.

Дещо, однак, залишається незмінним. США й досі залишаються найпотужнішою військовою та економічною державою світу. Для обох лідерів зустріч із Дональдом Трампом у Білому домі має критичне значення — як для їхніх урядів, так і для воєн, які ведуть їхні країни.

Водночас президентська влада, яку Трамп намагався перетворити майже на імперську, слабшає — значною мірою через його власний непередбачуваний стиль керівництва. Він може сприймати своїх гостей як правителів держав-клієнтів, що прилетіли до столиці імперії вклонитися її володарю. Але і Зеленський, і Нетаньягу так само добре усвідомлюють слабкості Трампа, як і власні.

Нетаньягу та Зеленський прибули до Вашингтона з абсолютно різними політичними позиціями.

Позиції ізраїльського прем'єра різко погіршилися після того, як він переконав Трампа підтримати війну проти Ірану п'ять місяців тому, пообіцявши швидке падіння режиму в Тегерані — прогноз, який не справдився.

Відтоді, як пише автор, розчарований президент США публічно дорікав Нетаньягу, наполягаючи, що зрештою той буде змушений виконати його вимоги. Сам Білий дім регулярно допускав витоки інформації про різкі та нецензурні висловлювання Трампа на адресу ізраїльського прем'єра.

Ізраїль також опинився осторонь переговорів із Іраном. Позицію Тель-Авіва проігнорували і під час ухвалення рішення щодо продажу винищувачів F-35 Туреччині , і під час переговорів про ядерну угоду із Саудівською Аравією.

За даними опитування Economist/YouGov, майже половина американців вважає, що Нетаньягу слід було б заарештувати після прибуття до США за звинуваченнями у воєнних злочинах.

Натомість, зазначає автор, Зеленський прибув до Вашингтона в набагато сильнішій політичній позиції.

Україна, всупереч прогнозам адміністрації США про неминучу поразку, продовжує чинити опір Росії. Країна стала світовим лідером у сфері застосування безпілотників, а частина прихильників руху MAGA почала змінювати своє ставлення до українського президента, якого раніше висміювали як політика, приреченого на поразку.

За традиційних адміністрацій США і Зеленський, і Нетаньягу були б природними союзниками Вашингтона й могли б розраховувати на однаково теплий прийом у Білому домі.

Показово, що приводом для їхнього одночасного візиту стало прощання із сенатором Ліндсі Гремом — представником старої республіканської школи, який незмінно підтримував як Україну, так і Ізраїль.  У цьому відношенні він був представником вимираючого покоління.

Однак нинішня адміністрація, наголошує Боргер, зовсім не схожа на попередні.

Президент ухвалює рішення імпульсивно, тому жоден із гостей не міг передбачити, як саме його зустрінуть. Саме тому ні Зеленський, ні Нетаньягу не хотіли, щоб під час переговорів були присутні телекамери.

На початку свого президентства Трамп повністю підтримав Нетаньягу та його воєнні кампанії, фактично відмовившись навіть від традиційних заяв про занепокоєння долею палестинців чи населення південного Лівану.

Однак тепер, стикаючись із дедалі більшою критикою виборців, президент США намагається дистанціюватися від близькосхідних конфліктів. При цьому саме Ізраїль дедалі частіше стає найбільш незговірливим союзником Вашингтона.

Щодо України, то Трамп, як зазначає The Guardian, фактично відкинув традиційні принципи американської зовнішньої політики, пропонуючи мирні плани, які часто повторювали аргументи Москви та передбачали винагороду агресора територіями, яких Росія навіть не змогла захопити на полі бою.

Україна, однак, не капітулювала. Попри різке скорочення американської військової допомоги, вона змогла продовжити боротьбу, дедалі більше спираючись на підтримку Європи та власний військовий досвід.

Сьогодні Зеленський, як зазначає автор, несподівано отримує підтримку навіть від окремих представників ультраправого крила MAGA.

Зокрема, Лора Лумер, яка раніше виправдовувала російське вторгнення, минулого тижня записала інтерв'ю із Зеленським у його саду та закликала до «моральної ясності» у підтримці України.

Попри політичне зміцнення Зеленського та ослаблення Нетаньягу, їхні стартові позиції у відносинах із адміністрацією Трампа залишаються різними.

Для Зеленського майже будь-яка зустріч із Трампом уже виглядає кроком уперед порівняно з гучною сценою в Білому домі у лютому 2025 року, коли Дональд Трамп та віцепрезидент Джей Ді Венс намагалися публічно принизити українського президента перед телекамерами, вимагаючи вдячності та фактично закликаючи погодитися на поразку, заявляючи, що в нього «не залишилося карт».

Цього разу, впевнена авторка, Зеленський має певні козирі, хоча й недостатні для перемоги без підтримки США.

Його головна мета під час візиту доволі скромна: переконати Трампа підтримати законопроєкт про нові санкції проти Росії, який активно просував сенатор Ліндсі Грем до своєї смерті.

Водночас Зеленський чудово розуміє, що масштабне відновлення американської військової допомоги найближчим часом малоймовірне.

Запаси ракет для систем Patriot та іншого озброєння, на яке раніше розраховувала Україна, значною мірою були використані на Близькому Сході, зокрема для захисту Ізраїлю. На їхнє відновлення Сполученим Штатам знадобляться роки.

І хоча Нетаньягу нині вже не має колишнього впливу в Білому домі, США все одно залишаються відданими обороні Ізраїлю в таких масштабах, про які Україна поки що може лише мріяти.

Попри різні стартові позиції, Зеленського й Нетаньягу об'єднує одна обставина: вони обоє усвідомлюють, що їхні відносини з адміністрацією Трампа можуть кардинально змінитися буквально за кілька секунд — без зрозумілих причин і лише через непередбачуваний настрій президента США.

Політика