Союзники США не поспішають втручатися у війну з Іраном і висувають власні умови — Politico

31 липня 2026 р. 08:51

31 липня 2026 р. 08:51

Багато союзників Америки по всьому світу дедалі більше схиляються до того, щоб просто перечекати війну США з Іраном , навіть попри те, що адміністрація американського президента Дональда Трампа стверджує: їхня допомога необхідна для припинення конфлікту, який стрімко виходить з-під контролю, пише Politico .

Останніми днями Тегеран завдав ударів по Йорданії, Єгипту та Кувейту. Підтримувані Іраном єменські хусити запускали ракети по Саудівській Аравії. У відповідь США завдали ударів по десятках об’єктів Корпусу вартових ісламської революції в Ірані. Це налякало ринки та породило загрозу розширення регіонального конфлікту, який може різко скоротити експорт нафти й газу та поставити під загрозу світову економіку.

Європейські й азійські дипломати заявили, що їхні країни не готові ризикувати безпекою своїх громадян, доки Вашингтон і Тегеран не домовляться припинити удари.

Це свідчить про важелі впливу, які, на думку багатьох союзників США, вони мають на цьому етапі війни, коли у Вашингтона, здається, закінчуються варіанти для стримування конфлікту або відкриття Ормузької протоки. Країни прагнуть уникнути втягнення у конфлікт, а якщо все ж будуть залучені — то лише на своїх умовах.

“Ми очікуємо в будь-який момент звернення від США щодо можливих спільних дій у Перській затоці”, — зазначив один із азійських дипломатів.

Погіршення ситуації з цінами на нафту та газ вплине на те, як союзники реагуватимуть на такий запит. Однак будь-яке відправлення військових чи цивільних ресурсів у регіон вимагатиме “перемир’я та підтвердження свободи судноплавства через Ормузьку протоку”, зазначило джерело Politico. Багатонаціональна коаліція, сформована минулого місяця Францією та Великою Британією, вже назвала умовою будь-яких таких дій підтверджене перемир’я між Вашингтоном і Тегераном.

“Рішення про активнішу участь мене здивувало б, з огляду на ці умови”, — зазначив європейський дипломат у Вашингтоні.

Деякі країни висувають більш цілеспрямовані вимоги.

“Ми затвердили широкий парламентський мандат на певну участь у будь-якій операції в Ормузі, якої вимагають США, звичайно, з урахуванням наших можливостей. Ми завжди розглядали Іран як явного союзника Росії в її агресивній війні проти України і раді, що США почали це усвідомлювати”, — сказав один зі східноєвропейських чиновників.

Однак, за словами цього посадовця, така підтримка обійдеться Вашингтону дорого.

“Ми хочемо, щоб у країнах Балтії було більше американських військ — найкраща бригада замість батальйону або принаймні більше батальйонів, і на більш постійній основі”, — додав він.

Україна наполягає, що її пропозиція надати США та країнам Перської затоки засоби перехоплення дронів залишається чинною — особливо якщо Київ натомість отримає зброю.

“Ми готові підтримати тих, хто підтримує нас. Україна має величезний досвід, сучасні технології та досвід створення систем протидії дронам. Як Сполучені Штати, так і наші партнери на Близькому Сході зацікавлені у співпраці з Україною, і ця зацікавленість є взаємною”, — заявив український чиновник.

Білий дім відмовився коментувати, чи готові союзники надати допомогу США у стримуванні конфлікту на Близькому Сході.

Війна з Іраном поглибила розбіжності серед традиційно надійних союзників і партнерів США, які досі відчувають наслідки агресивної зовнішньої та торговельної політики адміністрації Трампа.

Єдина сфера, в якій європейські союзники найбільш готові надати допомогу, — це розмінування та підтримка безпеки в Ормузькій протоці, хоча Велика Британія та Франція, серед інших, повідомили Вашингтону, що не відправлятимуть свої військові кораблі, доки між США та Іраном не буде укладено надійного та дієвого перемир’я.

Інші країни просто намагаються не привертати до себе уваги, щоб уникнути гніву Трампа, хоча вони вже втомилися від цієї війни та стурбовані подальшими затримками з продажем американської зброї.

“Щоразу, коли відбувається припинення бойових дій у війні США з Іраном, за ним неминуче слідує черговий виток ескалації з того чи іншого боку. На цей момент європейські лідери роблять усе можливе, щоб уникати уваги Трампа та нових вимог щодо втручання європейців у той чи інший спосіб”, — заявив колишній співробітник Міністерства закордонних справ Фінляндії Джоел Ліннайнмякі.

Деякі країни також намагаються збалансувати ризик того, що їх сприйматимуть як надто близьких до США.

“Ті країни Південно-Східної Азії, які протягом усього конфлікту підтримували зв’язки з Іраном, що дозволило продовжити постачання нафти, не захочуть брати участь у будь-яких діях, які можуть бути сприйняті як солідарність із військовою кампанією США проти Ірану”, — зазначив азійський дипломат.

Тегеран уклав угоди з Малайзією і Таїландом, щоб дозволити проходження нафтових суден через протоку та пом’якшити вплив конфлікту на їхні економіки.

Ініціативи, до яких приєдналися союзники з метою усунення загрози закриття водних шляхів, не пов’язані з діями США.

У травні Франція та Велика Британія об’єднали близько 40 країн для участі в багатонаціональній військовій місії, спрямованій на підтримку безпечного проходження суден через протоку після припинення вогню. Військові кораблі країн-партнерів місії, зокрема Британії, Німеччини та Італії, стоять на якорі в Аравійському морі, очікуючи на припинення активних бойових дій.

У четвер, 30 липня, Саудівська Аравія оголосила про створення багатонаціональної коаліції з морської оборони, до якої увійшли 14 країн, серед яких Пакистан, Туреччина та Джибуті. Група під керівництвом Саудівської Аравії об’єднає ресурси для протидії загрозам світовій торгівлі та захисту міжнародних морських шляхів у Червоному морі, Аденській затоці та Баб-ель-Мандебській протоці.

CNN писало, що Трамп зайшов у глухий кут у війні з Іраном. Потенційні варіанти для Трампа, які могли б змінити ситуацію, — ризикувати життями сотень американських військових у наземному вторгненні або визнати контроль Тегерана над Ормузькою протокою — виглядають неприйнятними. На думку деяких аналітиків, потенційний вихід із ситуації може передбачати компроміс, за якого США зможуть уникнути визнання того, що зазнали стратегічної поразки через ефективний контроль Тегерана над Ормузькою протокою, а Іран зможе стверджувати, що зберіг своє головне досягнення у війні.

Однак прокласти політичний і дипломатичний шлях до цього моменту буде непросто. А процес деескалації вимагатиме плану щодо майбутнього управління протокою та, ймовірно, залучення зовнішніх сил для гарантування безпеки цивільного морського судноплавства.

Політика