Відхід Стармера та неможливість Макрона балотуватися в президенти загрожує «коаліції охочих» — The Telegraph

03 серпня 2026 р. 09:54

03 серпня 2026 р. 09:54

Залишення Кіром Стармером посади прем’єр-міністра Британії та неможливість для Емман.еля Макрона балотуватися на наступних виборах президента Франції викликають побоювання виникнення вакууму лідерства у « коаліції охочих », пише The Telegraph . Це може призвести до послаблення підтримки України з боку Європи.

Стармер та Макрон  завершили багаторічні суперечки між Лондоном та Парижем щодо Brexit, вакцин та риби. Вони зробили це, аби захопити лідерство в Європі, яка страждає від байдужості президента США Дональда Трампа.

Їхній дипломатичний подвійний акт об'єднав понад 30 країн для підтримки України та, зрештою, пообіцяв розгортання військ для гарантування будь-якого припинення вогню. Дві європейські ядерні держави також очолюють плани розмінування Ормузької протоки. Але з відходом Стармера та нездатністю Макрона брати участь у президентських виборах наступного року, існують побоювання щодо вакууму лідерства, який може залишити Європу без керма.

Внутрішня стабільність кандидатів, які могли б заповнити цю порожнечу, таких як канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, залишається під сумнівом. Тим часом претенденти на лідерство, які більше симпатизують Росії, такі як Марін Ле Пен, чекають свого часу і можуть вже наступного року змінити підтримку України з боку Європи.

Стармер вирішив піти з передової політики, перш ніж його змогли  усунути депутати від Лейбористської партії через його погані виступи всередині країни. Відомо, що його наступник Енді Бернем краще розуміється на внутрішній політиці, але має мало досвіду у зовнішній. З моменту приходу до влади він намагався запевнити союзників, що вони повинні очікувати від Стармера високого рівня наступності, коли йдеться про підтримку України та НАТО.

Та побоювання щодо повільної смерті «коаліції охочих» набагато більше зосереджені на відставці Макрона з посади. Французький президент не має іншого вибору, окрім як звільнити Єлисейський палац після президентських виборів наступного року, коли закінчиться його другий термін.

Але без очевидного кандидата на наступність посади, фаворитом букмекерів на його заміну є Марі Ле Пен — лідерка ультраправого Національного об'єднання. Раніше вона обіцяла вивести Францію з військового командування НАТО, скасувати санкції проти Росії та закликати Україну погодитися на мирну угоду на умовах Москви. Ліворадикальний Жан-Люк Меланшон, якого вважають одним із головних суперників Ле Пен на виборах пішов ще далі та пообіцяв вийти із НАТО.

Джерело повідомило The Telegraph, що британські чиновники вже вивчають, що їхні перемоги можуть означати для англо-французьких відносин, зокрема для майбутнього «коаліції охочих» та обміну секретною розвідувальною інформацією. Західний чиновник попередив про «велику проблему» для НАТО, якщо хтось із прихильників жорсткої лінії отримає владу.

Це спонукало до подальших дискусій у дипломатичних колах щодо того, хто міг би заповнити порожнечу, залишену Макроном, і зайняти перше місце разом із Великою Британією.

Очевидним кандидатом є канцлер Німеччини Мерц, який контролює проєкт перетворення збройних сил своєї країни на найбільшу армію Європи. Але він загруз у внутрішній кризі, очолює дедалі бунтівнішу партію та стикається зі все більшими питаннями про те, як довго він ще зможе залишатися лідером.

Депутат від Християнсько-демократичного союзу (ХДС) та експолковник і член комітету Бундестагу з питань закордонних справ Родеріх Кізеветтер стверджував, що лідер його партії «не Черчилль».

На відміну від Великої Британії, Франції та десятка інших країн, Німеччина відмовилася надавати війська для майбутньої місії з гарантування припинення вогню в Україні.

Кізеветтер сказав, що Лондон і Париж вчинили «дуже розумно», коли публічно пообіцяли таку підтримку Києву, який намагався укласти мирну угоду з Москвою. Але з Берліна надходило інше повідомлення.

Експерт із зовнішньої політики заявив, що ХДС та лівоцентристська Соціал-демократична партія постраждали від того, що він назвав «московським зв'язком». Обидві правлячі партії розділені в думках щодо готовності деяких членів вести переговори з Москвою та повернутися до звичного режиму відносин з Росією після закінчення війни в Україні.

За словами Кізеветтера, це призвело до того, що Мерц відмовився надавати далекобійні ракети Taurus та захоплювати судна «тіньового флоту» Росії, які використовуються для обходу західних санкцій щодо продажу нафти.

«Мерц також повинен боротися проти цього зв’язку з Москвою», — додав Кізеветтер.

Канцлер Німеччини також зірвав зусилля ЄС щодо заборони вільного пересування російських дипломатів по Шенгенській зоні та відмовилася закривати Російський дім —  культурний центр у Берліні, відомий як прикриття для мережі московських шпигунів.

«Така поведінка є сигналом для Москви, що ви робите менше, ніж могли б. Це не лідерство, то хто ж тоді може керувати Європою? Нам потрібен Черчилль. У нас було кілька моментів Черчилля, але поки що в Європі немає Черчилля. Я вважаю, що Європу змінить або подія типу 11 вересня, або особиста оцінка деяких політичних лідерів у Європі, які потім скажуть, що настав мій час», — заявив Кізеветтер.

.Якщо Європа не підтримає Україну або не дотримається своїх обіцянок Києву, геополітичні наслідки можуть бути серйозними. Майбутні українські уряди можуть відвернутися від ненадійного Заходу та звернутися до інших держав по сусідству.

Але канцлер Німеччини не єдиний іноземний лідер, якого вважають потенційно слабкою ланкою.

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Тускі, який очолює одну з найсильніших армій НАТО, відмовився приєднуватися до будь-якого розгортання військ в Україні через близькість своєї країни до Росії, пише видання. Його чекає переобрання наприкінці наступного року. І ймовірно, це буде напружена боротьба з правою партією «Право і справедливість». Туск отримав неочікуваний поштовх, коли його популістські суперники розкололи свої сили, і сформували нову, більш помірковану партію.

Прем’єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні, яка аналогічним чином відмовилася відправляти війська до України, також повинна провести вибори в Італії до кінця наступного року.

Хоча очікується, що два лідери, які разом із Великою Британією, Францією та Німеччиною складають залишки європейської «Великої п'ятірки», переможуть, їх навряд чи вважатимуть можливими наступниками Макрона.

Якщо відхід Стармера з вищого ешелону був ознаменований святкуванням його роботи, то відхід Макрона, швидше за все, буде зустрінутий з жалобою. Хіба що, звісно, Бернем зможе самостійно взяти на себе керівництво «коаліцією охочих».

Підтримка України залишається однією з візитівок британської політики. Але що станеться, якщо для нового уряду на перший план вийдуть внутрішні проблеми — економіка, медицина, освіта та боротьба за єдність власної партії? Доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка Віктор Константинов у статті « Новий прем’єр Британії робить ставку на порятунок економіки країни. Чи вистачить сил для України? » аналізує перші кроки нового глави уряду, розклад сил у кабінеті та пояснює, чому саме найближчі місяці покажуть, чи збереже Лондон роль одного з головних союзників Києва.

Політика