Щит має бути дешевшим за меч: як війна змінює філософію штучного інтелекту

06 серпня 2026 р. 08:43

06 серпня 2026 р. 08:43

У червні цього року в Міністерстві цифрової трансформації відбулося перше засідання робочої групи з правового регулювання штучного інтелекту. Протягом 2026 року вона має підготувати закон, який, як зазначають у міністерстві, синхронізує наше правове поле з правилами Європейського Союзу.

Наміри добрі. Проблема в іншому.

Європейський закон писали для світу, де штучний інтелект підбирає вам музику, оцінює кредитну заявку й сортує резюме. Український штучний інтелект робить інше. Він веде дрон на колону вантажівок за сто кілометрів від передової, сам знаходить ціль на останніх сотнях метрів, коли глушіння вже не діє, і супроводжує ціль у прицілі дистанційної турелі.

Тобто ми збираємось описати чужими словами явище, першоджерелом якого є ми самі.

Щоби зрозуміти, чого в цих чужих словах бракує, варто подивитись, як про майбутнє штучного інтелекту говорять ті, хто його будує. А потім — на одну відповідь, якої в цьому хорі майже не чутно. І яка Україні підходить найкраще.

Дев’ять обіцянок

За останні п’ять років кожен керівник великої компанії, що розробляє штучний інтелект, пояснив світові, куди він нас веде. Не у звіті для акціонерів — у програмному есеї. Жанр склався.

Сем Альтман (OpenAI) обіцяє епоху достатку: машини здешевлять усе, а надрозумну систему ми, за його словами, отримаємо «за кілька тисяч днів». Щоби плоди дісталися всім, він пропонує оподатковувати не працю, а капітал і землю.

Даріо Амодей (Anthropic) обіцяє «стиснуте XXI століття»: за п’ять-десять років потужний штучний інтелект дасть медицині те, на що інакше пішло б сто: подвоєння тривалості життя. Політичне доповнення — союз демократій, який через контроль над постачанням мікросхем утримує перевагу над диктатурами.

Деміс Гассабіс (Google DeepMind) , нобелівський лауреат, говорить мовою науки: машина як універсальний інструмент відкриттів і ліквідація більшості хвороб.

Марк Цукерберг (Meta) робить ставку на відкритість: якщо технологію може безкоштовно взяти будь-хто, ніхто не отримає монополії.

Мустафа Сулейман (Microsoft) у листопаді 2025-го демонстративно вийшов із перегонів, оголосивши курс на «гуманістичний надінтелект» — обмежені системи, де людина лишається за кермом.

Ян Лекун , один із батьків галузі, каже, що всі помиляються: нинішні мовні моделі — глухий кут, бо вони не мають уявлення про фізичний світ. У листопаді 2025-го він пішов із Meta, а навесні зібрав під свою ідею понад мільярд доларів.

Тепер прочитайте цей перелік іще раз і знайдіть спільне.

Вони сперечаються про пункт призначення. Жоден із них не ставить під сумнів те, хто тримає кермо. Достаток роздає OpenAI. Стиснуте століття настає в лабораторії Anthropic. Відкритість Meta означає відкритість того, що Meta вирішила відкрити.

Це не лицемірство. Це властивість жанру: маніфест пише той, у кого є лабораторія. Але в цій властивості є сліпа зона — і саме в неї цілить десята відповідь.

Десята відповідь

Її автор — Віталій Бутерін, творець Ethereum. У листопаді 2023 року він опублікував есей «Мій технооптимізм», і його позиція відрізняється від інших дев’ятьох тим, що він нічого не продає.

Бутерін пропонує розділити всі технології не на «хороші» й «погані», а за іншою ознакою: одні полегшують напад, інші — захист. Порох і крилата ракета працюють на нападника. Мур замку, вакцина, протимінний трал, шифрування — на того, хто обороняється.

І далі — головна теза, заради якої варто читати всю статтю.

Світ, у якому оборона дешевша за напад, — не просто безпечніший. Це світ, у якому легше виживає свобода.

Війна в Україні вже дає чимало прикладів цього. Якщо дрон-перехоплювач із ШІ-наведенням коштує кілька тисяч доларів, а ракета, яку він знищує, — мільйон, напад стає значно менш вигідним.

Бутерін пояснює цю думку на прикладі Швейцарії. Це країна, де більшість повноважень — у кантонів, ключові питання вирішують референдумом, а прізвища президента місцеві часто не пам’ятають. Як така конструкція пережила всі європейські катастрофи? Почасти завдяки політиці. Але почасти — завдяки горам. Гори століттями робили її природною фортецею: обороняти країну було значно легше й дешевше, ніж завойовувати. Тому тут не виникало потреби в сильній центральній владі. А там, де немає такої потреби, з’являється місце для демократії.

Звідси й назва підходу — оборонне прискорення. Не гальмувати прогрес і не мчати наосліп, а свідомо вкладати ресурси в ті технології, які роблять захист дешевшим за напад.

Що це означає на практиці? Чотири напрями

Бутерін пропонує розвивати технології, які роблять суспільство стійкішим, але не вимагають заради безпеки обмежувати права та свободи людей, за чотирма напрямами.

Стійка інфраструктура. У ядерній війні більшість людей гине не від вибуху й радіації, а від зруйнованих ланцюгів постачання. Генератор, автономна котельня, супутниковий зв’язок — це і є оборонна технологія.

Захист від епідемій. Не примусові локдауни, а інфраструктура: вентиляція та знезараження повітря в будівлях, дешеві тести, вакцини, які можна виготовляти на місці. Логіка проста: що швидше робиться вакцина, то менше потрібно замикати людей удома.

Кіберзахист. Тут та сама формула: що надійніше захищені комп’ютери та гроші людей, то менше в держави приводів залазити в приватне життя, полюючи на кожного окремого зловмисника.

Захист від брехні. Брехню варто стримувати не цензурою, а інструментами незалежної перевірки фактів. Як приклад Бутерін наводить Community Notes («Примітки спільноти») у соцмережі X. Там пояснення стає видимим лише тоді, коли його вважають корисним користувачі з різними поглядами. Це спосіб боротися з неправдивою інформацією без того, щоби право визначати істину отримували держава чи власник платформи.

Спільний знаменник усіх чотирьох напрямів: оборонна технологія — це спосіб не платити за безпеку свободою.

Чому це не абстракція

Бутерін має власний український рахунок. 24 лютого 2022 року, через кілька хвилин після оголошення «спецоперації», він назвав це злочином проти українського та російського народів і додав фразу, яка стала цитатою: Ethereum нейтральний, але я — ні.

Після початку повномасштабного вторгнення восени 2022 року Бутерін приїздив до Києва й мав зустріч із міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим. Федоров сказав тоді, що перші дрони й значна частина боєприпасів прийшли в Україну завдяки криптовалюті. Бутерін відповів : «Ми любимо Україну… Для самої блокчейн-спільноти це була перша можливість здійснити реальні зміни за допомогою блокчейну та криптовалюти». Для нього це стало прикладом того, що цифрові технології можуть не лише бути інструментом бізнесу, а й реально впливати на перебіг війни.

Але найважливіше — не це. Бутерін зазначає, що його насторожує захоплення технологічних оптимістів новими військовими розробками. І пояснює, чому.

Ці технології створюють переважно Сполучені Штати, й вони допомагають Україні захищатися від російської агресії. Тому їх легко сприймати як безумовне благо. Але, застерігає він, таке ставлення ґрунтується на припущенні, що держава — технологічний лідер завжди залишатиметься на боці добра — і сьогодні, і в майбутньому.

Це не сумнів у нашому праві на зброю. І не заклик відмовитися від підтримки союзників. Це сумнів у тому, чи можна будувати довгострокову безпекову політику на припущенні, що найсильніший завжди буде нашим союзником. Для країни, яка чотири роки залежить від чужих рішень щодо дальності застосування власної зброї, зауваження звучить до болю точно.

Чотири застереження

Перше: хто визначатиме, яка технологія є оборонною, а яка наступальною?

Провести чітку межу між ними не завжди можливо. Наприклад, той самий дрон може збивати ворожі безпілотники, а може завдавати ударів по цілях на території противника. То він є оборонною чи наступальною технологією?

Хто і за якими критеріями має це вирішувати? Якщо це буде чиновник — ми повернулися до всевладдя держави, від якого Бутерін саме й застерігає. Якщо ринок — вирішальним критерієм стане прибуток.

Друге: рубильник. Бутерін пропонує механізм глобальної «м’якої паузи»: якщо розвиток надпотужного штучного інтелекту вийде з-під контролю, світ тимчасово зможе скоротити обчислювальні потужності на 90—99%, щоб виграти час і знизити ризики. Натомість такий «рубильник» означає, що хтось матиме змогу майже повністю зупинити світові обчислення. Це, мабуть, найбільш централізований інструмент із усіх можливих. Хто його триматиме?

Третє і, як на мене, найважливіше: оборонною чи наступальною є не сама технологія, а спосіб її використання. Бутерін пише про напад і оборону так, ніби це властивості самої техніки. Український досвід каже інше. Програма розпізнавання, яка веде дрон-перехоплювач на «шахед», і програма, яка наводить ударний дрон на колону ворожої техніки, — це та сама програма. Різниця не в алгоритмах, а в тому, хто і за якими правилами натискає кнопку. Отже, предметом правового регулювання має бути не технологія, а правила її застосування.

Четверте: хто відповідатиме за втілення цієї доктрини «оборонного прискорення»? За кожним із дев’яти маніфестів, про які йшлося вище, стоять компанії чи організації з бюджетами, юристами та керівниками, які можуть брати на себе зобов’язання й нести відповідальність за свої рішення. Натомість «оборонне прискорення» просуває спільнота однодумців. Але спільнота не може підписувати міжнародні угоди, ухвалювати обов’язкові для всіх правила чи нести юридичну відповідальність . Тож незрозуміло, хто має перетворити цю ідею на реальну політику.

Що з цим робити

Попри ці застереження, саме концепція Бутеріна, на мою думку, може бути найкориснішою для України. Не тому, що вона бездоганна, а тому, що підказує три важливі принципи, які варто врахувати під час формування української політики у сфері ШІ.

Перший. Український закон про штучний інтелект має розрізняти технології залежно від того, куди вони зсувають рівновагу — до нападу чи до захисту. Це складніше за просту європейську піраміду ризиків, але чесніше щодо країни, яка воює.

Другий. Оборонні цифрові технології — суспільне благо, а не товар. Їх не можна розглядати лише як спосіб заробітку. Вони мають значення для безпеки всього суспільства. Але якщо такі технології робити відкритими й доступними для всіх, компаніям буде важче окупити витрати на їх розроблення. Саме тому Україні варто створити окремі механізми державного фінансування та підтримки таких проєктів.

Третій і найважливіший. Розвиваючи оборонні технології, не можна допустити, щоб вони перетворилися на інструмент тотального державного контролю. Раніше владу правителів природно обмежували відстань і брак інформації. Недарма казали: «Небо високо, цар далеко». Сьогодні ситуація змінилася. Камери, великі масиви даних і алгоритми дають державі можливість стежити за мільйонами людей і контролювати їх так, як раніше було неможливо. Тому тепер межі такого контролю має встановлювати закон. Він повинен чітко визначати, що держава має право робити, а що — ні, й передбачати відповідальність за порушення цих правил.

Яким має бути український закон про ШІ

Простий переклад європейського AI Act українською мовою не розв’яже наших проблем. Його підходи можуть стати основою лише для базових розділів майбутнього закону — загальних принципів, термінів і системи державного регулювання. І це все!

Далі Україна як самодостатня держава може й має ввести в правове поле і ШІ — юридичних осіб, і ШІ — представників органів державної влади, і ШІ — регуляторів освіти і науки, охорони здоров’я, енергетики, логістики та інших ключових сфер діяльності. Не треба кивати: «А в ЄС цього немає». В ЄС цього не буде ще десять років, зате це буде в цифровому світі. А отже, має бути й у нашому законодавстві.

Саме тому Україні потрібен не лише закон про штучний інтелект, а й сучасний цифровий кодекс. Його головне завдання — не лише визначити, що дозволено громадянам, а й чітко окреслити межі державної влади: що держава не має права робити зі своїми громадянами, навіть якщо технології це дозволяють.

Дев’ять маніфестів обіцяють нам різне майбутнє й однакову диспозицію: вони будують, ми користуємося. Десятий не обіцяє нічого — він лише ставить запитання: прискорюємося, але до чого саме?

Для авторів решти дев’ятьох оборонне прискорення — тема панельної дискусії. Для нас це те, чим країна займається щоночі, коли працює ППО. І те, що доведеться перекласти мовою права.

Політика